Святослав Вакарчук презентував в Одесі незвичайну книгу про «Океан Ельзи»

«Тут не просто п’ятсот фотокарток, це альбом нашої країни, зафіксована історія нашої країни. Це – сімейний альбом, в якому замість «мамо, тато, я» – Святослав, сцена і Океан. Це книга про шлях, проторений , який долався з мікрофоном, гитарою, звуковим пультом…». Саме такими словами почала презентацію Світлана Бондар, завлітка театру Василька, на сцені якого проходила презентація. Глядачі та співак опинилися в одній площині сценічного простору, але ця зустріч не перетворилася на виставу одного актора, скоріше це був діалог двох люблячих один одного людей – публіки та її кумирів, які вже тридцять років разом.

Книга «Океан Ельзи. 30 років у фотографіях та спогадах» була видана напередодні Нового року. Автор – музичний оглядач та письменник Ігор Панасов зібрав не лиш півтисячі фото (в тому числі й фото першого виступу гурту), а й більше сорока інтервʼю в яких діляться своїми спогадами музиканти, друзі, люди, які були поряд в різні часи.

Також лідер гурту «Океан Ельзи» розказав, що зараз йдуть зйомки документального фільму про гурт, премʼєра якого планується на осінь. Святослав не лише говорив, а й вів діалог з публікою, а потім підписав кожний примірник, який купили в той вечер люди. Далі, пряма мова співака про важливе.

Про початок творчого шляху

На Заході Україні і у Львові зокрема, формувалася дуже яскрава, специфічна, нова хвиля культури. Як в музиці, так і в мистецтві, так і в театрі, так і в працетворчому мистецтві, в поліграфії…

Це був стик 80-х, початок 90-х, коли Радянський Союз вже почав розвалюватись, і зрештою, на щастя, розвалився. І цей період, період такого вивільнення нової енергії, знаєте, як вибірження вулкану, принесло величезну хвилю, бум всього нового цікавого.

Львів мав унікальну позицію. Львів був близько до кордону. Багато відбувалось чогось такого несподіваного. Але, що ще було цікаве у Львові, оскільки Західна Україна, захід України був і залишався завжди переважно україномовним, і вся культура була україноцентричною, то ця суміш західної свободи і україноцентричності, української мови і так далі, вона дала дуже швидкий поштовх мистецтву, власне, суто українському. Тобто це не була філія радянського мистецтва.

На цьому стику в 80-х утворився прямо цілий пласт нової української музики. Я був тоді школярем, я пам’ятаю світ в чотирнадцять, п’ятнадцять, шістнадцять, коли це все сталося. А все почалося з того, що в 87-му році, коли мені було дванадцять, я випадково по телевізору подивився ввечері одну з перших, тоді ще з Москви, передач «До і після опівночі». І там на цій передачі транслювали часом західну музику.

Я побачив відео, де бородатий хлопець за роялем співає пісню англійською мовою. Я просто закохався в той момент в цю музику. Як я вже потім зрозумів, це була група «Бітлз» і Пол Маккартні. З того часу я страшенно полюбив музику, почав збирати «Бітлз», іншу класичну західну музику.

У нас створилася команда однодумців в школі, ми слухали таку специфічну для нас тоді музику. Музику, яка була набагато старша за нас самих, коли всі хлопці і дівчата слухали те, що було навколо актуальне. У нас в школі, в 1989-90 х. це була західна музика, але і долітали, всякі ласкові маї і так далі, то ми були завжди окремо.І в нас була така тусовка, і ми росли, отримували цей смак до музики. І, власне, на цьому грунті раптом з’явилася нова рок-музика у Львові.

Про актуальність та енергію віри

Найблочнішими є найбільш актуальні пісні, які ти недавно написав. Недавно, не в рамках Океану Ельзи, а в рамках нового цікавого творчого експерименту, про який я може скажу пізніше, я написав пісню, яка називається «Лютий не минає».

Це пісня, яку я буквально написав в лютому. Це просто все, про що я думаю, що я відчуваю, кожен рядок про мене. Але ми свідомо зробили її з достатньо оптимістичною енергією, тому що текст там, безумовно, про тяжкі і складні речі, але енергію, якою ми її наповнювали, це енергія надії і віри в те, що все буде добре.

Там же є рядки «ти єдиний привід мій тримати «хвіст трубою», відколи ми з тобою». Для кожного це може бути щось своє. Для когось – кохана людина, для когось – творчість, для когось – натхнення в боротьбі, для когось – наткнення в допомозі і так далі. Але щось, що твоє. Тому, я думаю, це, мабуть, найбільш актуальна зараз пісня, відверто кажучи.

Чи буде у Вакарчука пісня про Одесу?

Святослав багато говорив про свою любов та зв’язок з нашим містом. Втім, на питання про те, чому ж тоді не має пісні про Одесу сказав, що для того, щоб зрезонувати з людьми так, щоб кожне слов в тобі зрезонувало, відкликалось в серці, треба не прпосто знати та розуміти а й відчувати кожною клітинкою.

– Я хотів би пожити тут деякий час, але поки так не складається, сказав співак.

Але, перший крок до виконання пісні про Одесу було зроблено. Лідеру гурту подарували український текст пісні «Край Чорного моря» в перекладі Сергія Осоки. «Дуже хотілося би, щоб ви виконали цю пісню», – зазначила Світлана Бондар.

Придбати альбом можна в книжкових магазинах міста та на сайтах з продажу книг.

Фото авторки