Старий, старий одеський узвіз: крихітки-балкони, диво-сходинки та пні-артоб’єкти (фоторепортаж)

Матроський узвіз немов загубився

Матроський узвіз немов загубився. Він дивний. Бо ж з’єднує Молдаванку з центром міста (чи навпаки) – від Манежної до майже Балківської. Майже – бо з цієї вулиці ви узвіз ніяк не побачите: він спочатку упирається в невеличке перехрестя. Але ж все одно – на сам Матроський узвіз ми все ж дібрались пішки з Балківської. А ще він «загубленим» здається з іншої причини: багатоповерхівки зробили все можливе, аби цей куточок був якомога далі від очей…

Вважається, що сам узвіз (частина Матроської Слободи чи Слобідки) отримав свою назву через заселення цієї території відставними моряками військового та торговельного флоту ще з давніх часів.

А чому він дивний? І через те, що таки здається загубленим, і будинки його – немов образ отої старої-старої Одеси. Сам узвіз – тихий-тихий (жодного магазинчика), майже безлюдний, а от авто тут вам зустрінеться багато. Тож коли була потреба перейти з однієї сторони узвозу на іншу, довелось проявляти неабияку увагу.

Матроський: маленький та вузенький узвіз.

Це вам не Військовий узвіз, не узвіз Маринеска – порівняно нещодавно відремонтований і знов-таки «проблемний».

О, яка ж тут тиша, коли не снують авто! Отак підіймалися ми від Балківської до Манежної, вивчали Матроський узвіз, а він наче намагався показати своє все-все – і небезпечність (підпорна стіна з відповідним попередженням), і оці маленькі старі балкончики, які викликають подив: як вони ще тримаються?!

Старі двоповерхові будинки (за малим виключенням, тут тільки такі)… Так, вони теж мають свій колорит, безумовно. Колись узвіз з цією своєю старовинною «забарвленістю» навіть став героєм декількох кінофільмів. Та це було давно…

Сходинки – сама історія

А ось сходинки узвозу – це щось! По-перше, майже всі зламані, є місця, де взагалі треба переходити на іншу сторону, аби пройти далі. Та самі сходинки – сама історія. Тут вам і лавові плити з минулого життя, і трохи далі – стара-стара бруківка виглядає з-під того, що колись було асфальтом. Не тротуари – музей просто неба!

На все це дивиться собі старий-старий ліхтар (треба ж, зберігся!). А ще з «артоб’єктів» не можемо не відмітити… пні. Не такі вони старовинні, зате як їх багато! Один навіть прикрашений якоюсь каменюкою: своєрідна краса. Додамо ще (ну це вже відома «прикраса») старі шини-газони…

– Подобається? – спитав в мене літній перехожий, побачивши, як мій об’єктив фіксує цікавинку.

– Подобається, – відповіла.

– А нам от ці пні не подобаються. І сходинки ці – теж… Особливо коли ожеледиця. У нас тут проїжджою частиною зручніше ходити, ніж тротуарами, та оці авто…

Матроський узвіз: своєрідний колорит, своєрідний затишок

Так, звісно… Але ж все одно – своєрідний колорит. І затишок – хай теж своєрідний. До речі, до жодного дворика на Матроському узвозі мені не довелось потрапити. Міцні кодові замки на старих воротах – теж ознака сьогодення цього затишного, колоритного старого узвозу, який щільно обступили сучасні висотки…

І ще. Зустрілась мені інформація трирічної давнини, що на Матроському узвозі завжди багато сміття. Стверджую: сьогодні це не так!

…Матроський узвіз – це немов «шматочок» старої-старої Одеси, якої все менше й менше. І, повірте, сюди варто завітати, побачити все це своїми очима, пройтись по минулому, яке завітало у сьогодення, подарувало власні спогади.

І, звісно, власні надії й сподівання…

Фото авторки