Справа не для чоловіка? Про мешканця Одещини, який вишиває ікони

Хто сказав, що вишивка не чоловіче заняття?

Вадим Котенко ніколи не сидів без роботи. Чи тому, що з працьовитого роду, де кожен має свої обов’язки по господарству, чи тому, що живе у старовинному місті ремісників і митців, але роботу для своїх рук знаходив завжди.

Тож коли двадцять років тому він побачив картини з бісеру майстрині, членкині товариства інвалідів Балтської громади Лідії Кошаринської, то зацікавився технікою вишивання і попросив навчити цього ремеслу і його. Були такі, котрі казали: «Навіщо воно тобі потрібно? Це ж не чоловіче заняття!». Але Вадим дуже захопився рукоділлям і почав брати уроки вишивки в умілиці, яка мала славу однієї із кращих вишивальниць Балтщини. Так Лідія Кошаринська (нині покійна) стала його першою наставницею, яка навчала хлопця секретам української вишивки.

Також тонкощам вишивки Вадим вчився у викладачки центру позашкільної освіти Тамари Москаленко, яка регулярно відвідує офіс громадської організації «Балтська районна організація осіб з інвалідністю» і організовує майстер-класи з вишивки та інших видів творчості для людей з особливими потребами.

– Тамара Григорівна вчить нас не тільки вишивати, а й створювати іграшки з різного матеріалу та обереги для воїнів. Це так цікаво і захопливо. З її легкої руки долучаються до творчості навіть ті, хто ніколи цим не займався, – розповідає Вадим.

Пані Тамара багатьом допомогла знайти своє покликання. У Балтському міському історичному музеї, а також у Подільську, Одесі, Полтаві часто проходять творчі виставки членів громадської організації осіб з інвалідністю. І у конкурсах їхні роботи посідають перші місця та отримують відзнаки. Серед них і роботи Вадима Котенка.

Із молитвою та без телевізора

У сім’ї Вадима Котенка вишивкою захоплюється тільки він. Однак його батьки та брат схвалюють це захоплення. А коли Вадим отримав з Німеччини замовлення на картину, всі переживали, щоб своєчасно  справився. Тоді й Ніна Килимник, ще одна його наставниця, контролювала творчий процес.

Картина «Довгоочікуване побачення» вийшла на славу. Замовники були у захваті, тепер його витвір знаходиться у Німеччині, демонструючи талановитість українців.

– Для мене вишивка – це щось святе, це своєрідний оберіг, а вже потім – прикраса. Тому завжди прошу у священика благословення на створення ікон і обов’язково читаю молитви перед тим, як приступити до вишивання, – каже Вадим.

Як зазначає чоловік, дуже важливо творити з добрими думками, адже вони лягають на полотно і передаються людям. Тому картина має бути живою, світлою. Наприклад, умілець під час вишивання ніколи не дивиться телевізор, не лічить бісеринки, не відволікається на якісь інші справи. Бо тоді вишивка, на його думку, втрачає свою сакральність.

– Інколи я навіть не можу відірватися від роботи, щоб пообідати. Шию, і шитво заспокоює мене у цей непростий для країни час, ніби духовно надихає, – зізнається Вадим Котенко. 

З його іконами йдуть під вінець

На виготовлення однієї картини у Вадима йде кілька місяців. А свою першу роботу – ікону Божої Матері – Вадим творив пів року. Ця ікона стала оберегом його сім’ї.

Деякі картини у колекції вдома, а деякі у родичів та знайомих. З його іконами йшли під вінець, справляли обряди хрестин та входини до нового помешкання.

Вадим каже, що йому ще є над чим працювати. Нині відточує техніку вишивки бісером, вивчає її основи – прискіпливо вибирає тканину, бісер, нитки та голки, освоює різні шви, як, наприклад, монастирський та лічильна гладь, яка зазвичай використовується для створення картин. Сьогодні майстер вишиває бісером лики святих та пейзажі і мріє створити генеалогічне дерево, як сакральний оберіг роду.

– Всі премудрості мистецтва вишивки допомагає мені опанувати нинішня наставниця Ніна Килимник, – каже чоловік. – Вона дуже скрупульозна і вимагає від мене такої ж точності і акуратності стібків, їх правильного розташування. І щоразу нагадує, що ці якості надають роботам професійності.

– Вадим надзвичайно уважний і старанний. Завжди дослухається до зауважень, порад. Та найголовніше – він обожнює вишивати і в його роботах пульсує життя, – розповідає Ніна Килимник, яка вже десять років навчає Вадима.

Коли не творить – випасає худобу і збирає трави

Та серед всього живописного розмаїття Вадим знаходить час ще й для випасання худоби та збору цілющих трав.

– Ніхто не хоче бути цілий день під спекотним сонцем або під дощем, бігати за коровами та дивитися, щоб з тваринами нічого не сталося. Люди просять пасти череду, а я не можу відмовити, – ділиться Вадим. – Тому майже щодня на пасовищі. Але це заняття дає простір думкам і мріям.

А якось сусідка попросила його ще й назбирати цілющих трав, мовляв, все одно маєш багато вільного часу на пасовищі. Йому сподобалось це заняття. Тоді він почав вивчати трави та їхні властивості. Тепер, наприклад, знає, чим відрізняється м’ята перцева від м’яти холодної, як допомагає материнка та багато інших премудростей. Так збір цілющого зілля став ще одним захопленням чоловіка. Крім того, у місті працює пункт збору лікарських рослин, куди їх можна здати, принісши користь людям і заробивши якусь копійку.

А ще Вадим підтримує свого брата, відомого у краї волонтера Миколу Котенка, котрий з перших днів великої війни допомагає людям. Отримуючи гроші за роботу, Вадим обов’язково робить донат, дає батькові та мамі, а певну суму залишає собі, на власні потреби.

Читайте також:

• Як художниця з Кодимщини створює картини з насіння, кави та камінців
• Сімейна реліквія з Одещини: про що розказала батькова сорочка?
• Гноми з Кодими: історія майстрині, яка дарує світу чарівни талісмані