Спорт доступний кожному: як стати чемпіоном маючи інвалідність, розповів баскетболіст із Рені

Чемпіон про рідне місто на Дунаї

Нині він живе і тренується в Дніпрі. Ми вийшли зі спортсменом на зв’язок і попросили його порівняти стан справ в Україні з іншими країнами, де він побував під час змагань.

— Скажу так: за кордоном є інфраструктура, інформаційний супровід, соціальне забезпечення людей з інвалідністю. В Україні в цьому відношенні попереду ще багато роботи, — сказав Павло.

Нині дефлімпійський чемпіон, який народився і виріс у місті Рені, готується до чемпіонату Європи. Додому, в рідне містечко на Дунаї, йому вдається приїжджати зі своєю сім’єю нечасто. Дружина Павла — професійна волейболістка, виступає за збірну України. Разом вони виховують доньку.

Буваючи на малій батьківщині, Павло неодмінно заходить у Ренійську дитячо-юнацьку спортшколу, де починалася його спортивна кар’єра. Він поповнює інвентар, а нещодавно подарував для музею ДЮСШ свою футболку дефлімпійського чемпіона під №13.

Тисячі вболівальників скандували: «Україна!»

Літні XXIV Дефлімпійські ігри, що відбулися в бразильському місті Кашіас-ду-Сул з 1 по 15 травня 2022 року, вразили увесь світ: збірна України посіла перше загальнокомандне місце, завоювавши 138 медалей, з яких 62 — золоті. Взагалі зі 170 спортсменів, які поїхали до Бразилії, 95% повернулися додому з медалями!

Як це було, Павло нам розповів одразу після повернення на батьківщину.

— 21 лютого 2022 року ми виїхали до Туреччини на останні перед іграми збори, і за кілька днів дізналися, що вдома, в Україні, почалася війна, — розповідає спортсмен. — Ви уявляєте, що ми пережили?! Але держава подбала про те, щоб ми все-таки потрапили до Бразилії. У фіналі наша команда зустрілася зі спортсменами зі США, де баскетбол — один із найпопулярніших і найуспішніших видів спорту. Уявіть: у залі — 4 тисячі вболівальників. На початку гри в один момент усі вони встали і почали скандувати: «Україна! Україна!» Ми відчували, що за нас уболіває не тільки наша, а й інші країни. Ми обіграли американців із рахунком 91:66 — саме підтримка людей дуже допомогла. Утім, іншого шляху не було: треба було перемагати — і крапка!

Але успіх, звісно, досягнуто не лише характером і душевним піднесенням.

— У нашій країні правильно побудована система розвитку спорту для дітей з інвалідністю, — каже дефлімпійський чемпіон. — Для дітей проводиться спартакіада «Повір у себе», їх крок за кроком цілеспрямовано ведуть до високих результатів. Так поставив роботу президент Національного комітету спорту інвалідів України Валерій Михайлович Сушкевич, це його заслуга.

Якщо тренер у тебе не вірить — міняй тренера

Що відчуває спортсмен, який підкорив найвищу вершину — зійшов на першу сходинку олімпійського п’єдесталу?

— Якщо чесно, після кожної перемоги всередині якась порожнеча, — сказав Павло. — Ця олімпійська медаль була метою всього мого життя, я заради неї працював. А зараз… Я розумію, що потрібна ще одна медаль!

Але все ж головна мета нашого земляка — показати на своєму прикладі всім, у кого є проблеми зі здоров’ям і хто опустив руки, що в будь-якому разі можна досягти успіху.

Мама спортсмена Анжела Рязанцева розповіла, що її син народився здоровою дитиною і до трьох років нормально розвивався. Проблеми зі слухом почалися після перенесеного інфекційного захворювання. Батьки не захотіли віддавати сина в спецінтернат — Паша пішов у звичайну школу, але з ним доводилося багато займатися. Незважаючи на те, що були серйозні порушення слуху, батьки вчили його говорити і читати, правильно вимовляючи звуки і розставляючи наголоси.

Він ріс рухливою дитиною і дуже любив футбол. Однак тренер, дізнавшись про проблему хлопчика, не прийняв його в групу і навіть заявив: «Ти ніколи не станеш спортсменом». Але хлопець проявив характер — пішов на баскетбол.

— Він щодня йшов на тренування, і ми з чоловіком почали турбуватися: такого не може бути, — згадує Анжела. — З’ясувалося, що Паша записався не тільки в дитячу спортшколу, а й до іншого тренера, який працював у спорткомплексі «Водник».

Павло, як один із найкращих баскетболістів, грав у команді Ренійського району, і на одному з обласних змагань його помітив тренер баскетбольного клубу «Хімік» — одного з найкращих клубів України. З 13 років він почав грати у складі його юніорської команди — попри проблеми зі слухом. Пізніше його запросили до збірної України.

— Якщо в тебе є бажання, є мета і ти дисциплінований, то обов’язково доб’єшся свого, — каже наш чемпіон.

Попри зайнятість, обов’язкові 2-3 тренування на день, Павло здобув вищу освіту і став дипломованим тренером, працює з дітьми.

Відеокадри XXIV Дефлімпійських ігор у Бразилії хочеться переглядати знову і знову. Особливо вражає момент виконання спортсменами Гімну України. За допомогою диригента, який підказує такт музики, — мовою жестів.

Запитання з анкети — чемпіону

• На запитання, як часто зустрічає людей з інвалідністю Павло відповів «часто», і вважає, що їх стає дедалі більше.
• На його думку, населені пункти України не зовсім доступні для людей з інвалідністю, і за п’ятибальною шкалою він поставив оцінку «3».
• Йому самому не раз доводилося допомагати людям з інвалідністю.
• На запитання, які почуття відчуває, коли зустрічає людину з інвалідністю, Павло відповів: «Співчуття».
• Він вважає, що такі люди потребують фінансової допомоги та гідного ставлення оточуючих.

Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»