Ключові моменти:

• Біля Орлівки знайшли поховання раннього залізного та римського часу.
• В одному похованні знайшли дивні рештки з вилученими кістками ноги.
• У кіммерійській могилі виявили парадну кінську збрую, що є сенсацією.
• «Кам’яна гора» тисячоліттями була стратегічним і сакральним місцем.

Південь Одещини. Тут на «Кам’яній горі» під Орлівкою земля буквально зберігає сліди різних епох. Поруч опиняються поховання людей, які жили з різницею майже у тисячу років, уламки античних амфор, скіфські наконечники та рідкісна кераміка.

Цього сезону археологи відкрили нову ділянку некрополя Картал і знайшли кілька несподіваних поховань. Про незвичайну могилу без частини ноги, парадну кінську збрую та інші знахідки журналістці «Одеського життя» Антоніні Бондаревій розповів керівник експедиції, науковець Ігор Бруяко.

Дві епохи в одному місці

– Тривалий час нам була недоступна ділянка під виноградником, але цього року господар пішов назустріч і дозволив зробити розкоп площею 16х4 метри, – розповідає керівник експедиції, науковий співробітник Південноукраїнського педуніверситету імені Ушинського Ігор Бруяко. – Ми сподівалися, що тут, на локації «Картал ІІІ», буде продовження могильника раннього залізного віку. І саме так сталося: ми знайшли два характерні поховання, коли людей ховали на правому боці головою на південь. Таких поховань тут знайдено вже 530, вони стандартні.

Але поруч із цими могилами ми відкрили поховання римського часу. Найменше ми очікували, що тут знайдемо саме це, оскільки основний могильник римських часів знаходиться приблизно метрів за двісті від цієї локації.

Римські небіжчики випростані (та сама поза, як ми зараз ховаємо), орієнтація голови – на північ або північний захід.

Між двома типами поховань, що знайдені в одному місці, – величезний проміжок часу: ранній залізний вік – це VIII століття до нашої ери, а римський час – це II-III століття нашої ери. Таке сусідство поховань – випадковість: коли римляни сюди прийшли і заснували фортецю, вони, звісно, не знали, що тут було до них, і просто робили своє.

У римському похованні знайдено супровідний інвентар – червонолаковий посуд, який добре зберігся. Цю парадну кераміку зазвичай клали в могилу. У посудині, напевно, щось було – напій чи їжа. Що саме – може показати відповідний аналіз.

Вкрали ногу, щоб покійник не повернувся з того світу?

Особливо цікавим є поховання, де небіжчика поклали дещо незвичним чином – зі схрещеними на грудях руками, наче за православним обрядом. Причому в нього відсутні стегнова та одна гомілкова кістка правої ноги.

– Якщо б людина втратила ногу за життя, тоді вона була б відсутня повністю, але ми бачимо, що стопа на своєму місці, – коментує науковець. – Вторгнення «чорних археологів» у могилу не спостерігається – тут усе дуже акуратно. Можна припустити, що мало місце посмертне вилучення двох кісток. Тобто небіжчика поклали нормально, а через деякий час могилу відкрили та забрали дві кістки правої ноги. Можливо, таку процедуру передбачав статус похованого – його ніби «знешкодили», позбавивши частини ноги. Така могила вже траплялася раніше, правда, це був сармат, при якому був знайдений невеликий скарб монет.

Сенсація – парадна збруя та особливий статус

Але покійник без частини ноги – це ще не все. Справжньою сенсацією стало кіммерійське поховання раннього залізного віку – тут виявлено парадну нагрудну прикрасу коня та всю його збрую, точніше, її металеві деталі, оскільки ремені зітліли.

– Могильник Картал досліджується вже 22 роки, але таке трапляється вперше, – каже Ігор Бруяко. – Можу припустити, що в похованого був особливий статус. Під час розчищення могили я вже бачу довгий металевий предмет, але поки що не знаю, що це.

Загалом з того, що ми знаходимо і фіксуємо, можемо пояснити більш-менш виразно меншу частину. Якщо ви читатимете статті з археології, побачите дуже багато слів: ймовірно, швидше за все, судячи з усього.

Таємниці та сила «Кам’яної гори»

Ігор Вікторович за своє життя працював на багатьох розкопках – і в Білгороді-Дністровському, і в Роксоланах (античне місто Ніконій на східному березі Дністровського лиману), тож зазначає: саме тут, на околицях Кам’яної гори, нашарування артефактів різних епох найбільше. Чому?

Достовірно можна сказати про такі факти.

– Тут люди жили дуже великий відрізок часу, починаючи з енеоліту (VI-V тис. до н.е.), а можливо, ще раніше. Це місце було, як кажуть, насиджене, – коментує професор. – Це пов’язано з наявністю переправи через Дунай, якою користувалися люди, що жили по цей і по той бік річки.

У всі часи народи, яким пощастило із таким стратегічним розташуванням, володіють ситуацією, мають економічний і військово-політичний вплив. Можна провести паралель із сучасною Туреччиною, яка контролює Босфор.

Римляни тут побудували фортецю, на старих курганах розміщали вартових, які контролювали місцевість і у разі небезпеки подавали сигнал.

Другий фактор – наявність гори, що височіє серед степів. Вона у всі епохи мала сакральне значення.

Кілька років тому ми відкрили цікавий і  до кінця не дуже зрозумілий комплекс. Ймовірно, це було жертовне місце: кам’яна платформа, кам’яне кільце – кромлех у супроводі парадної кераміки римського часу. Там ще знайшли скарб речей пізнього латену.

«Прохідний двір» з уламками епох

У ході розкопок цього сезону археологи знайшли, окрім «змішаного» некрополя, уламки різних епох. Це залишки амфор часів Олександра Македонського. У фрагменті з червоної глини з чорними лініями фахівці з першого погляду впізнають кераміку трипільської культури – давня спільність мідного віку (енеоліту) і раннього бронзового віку (приблизно з 5500 по 3000 роки до нашої ери), що існувала на землях від Дніпра до Карпат та Молдови.

Знайдено фрагмент великої глиняної чаші, характерний для культури Басарабі, що відноситься до раннього залізного віку (VIII-VII століття до нашої ери). За словами вченого, таку кераміку з філігранними візерунками знаходили у Румунії, Болгарії, а на території України її виявлено лише в одному місці – біля Орлівки.

З цінних знахідок – скіфські наконечники стріл, вісімкоподібні бляшки – елементи одягу мешканців епохи раннього залізного віку. З пізніших знахідок – срібна турецька монета, яку фахівці датують 1730–1754 роками. Цей регіон – справжній прохідний двір.

Архаїчна мова, важка праця та шикарна засмага

У розкопках археологам завжди допомагають місцеві жителі.

Валерій Ампава розповів, що вперше приєднався до експедиції, ще коли був учнем восьмого класу. Робота на розкопках фізично важка, і засмага до темно-коричневого кольору гарантована.

Вже чверть століття «перекидає землю» Дмитро Попов. Для пенсіонера це можливість заробити трохи грошей – робота помічників оплачується.

Оскільки в розкопках беруть участь одні й ті самі люди, вони вже освоїли ази археологічної роботи, вміють побачити наявність культурних шарів, самостійно визначають місцерозташування господарських ям, окреслюють їх контури тощо.

Копачі радіють знахідкам не менше, ніж вчені.

Село Орлівка (турецька назва «Картал», що в перекладі – «орел») доволі давнє, воно вже існувало наприкінці XVI століття. З самого початку тут жили молдавани. Цікаво те, що їхня мова трошки відрізняється від мови мешканців навколишніх молдавських сіл.

– Ми працювали тут на початку нульових років із науковцями з Кишинева – вони дуже дивувалися, казали, що мова місцевих жителів більш архаїчна, – каже Ігор Бруяко. – Вважається, що сучасне село заснували переселенці з південного заходу Румунії.

Переправа для всіх часів та народів

У наші часи біля села працює паромний комплекс «Орлівка – Ісакча» з міжнародним пунктом пропуску, що сполучає Україну з Румунією.

Переправу було відкрито в серпні 2020 року. Вона скорочує шлях від Одеси до причорноморських регіонів Румунії, Болгарії, Туреччини, а також деяких районів Греції на 200 кілометрів.

Безкоштовні дрова – завжди за селом

Усі, хто проїжджає Орлівку, не можуть відвести очей від розкішного рукотворного лісу. Цю неймовірну красу місцеві жителі висадили власноруч уздовж берегів протоки Зарзи – однієї з водних судин, що з’єднує місцеві озера з Дунаєм.

Це верби, які посадили просто живцями у вологі береги. А далі щедре сонце та вода роблять справжнє диво: буквально за лічені роки тендітні пагони перетворюються на буйні дерева.

Зимою селяни спилюють гілки на дрова, залишаючи тільки стовбури. Але щойно приходить весна – верби з новою силою виганяють пишну зелену крону. Так місцеві забезпечують себе дровами для побутових потреб. А ще ця смарагдова зона – найулюбленіше місце для пікніків.

Раніше ми розповідали, що Археологи на Одещині знайшли несподіваний артефакт та римлянина без ноги.

Читайте також: Що ховають старі підвали Болграда: вино, бочки та давні секрети