На Одещині досі переказують пророцтва сліпого юродивого Василя Темного — про війни, літаки, «павутиння» та власну смерть.
Могила пророка з Гандрабур Василя Сліпого
Ключові моменти:
У селі Гандрабури на півночі Одещини досі живе пам’ять про Василя Темного — сліпого юродивого, який помер у 1926 році. Місцеві перекази приписують йому здатність бачити майбутнє, лікувати людей і навіть знати день власної смерті. Журналіст «Одеського життя» Юрій Федорчук зацікавився історією загадкового старця та разом із краєзнавцями відшукав фотографію його могили. Зібрані свідчення розповідають про людину, чиї дивні слова односельці роками співвідносили з подіями, які відбулися вже після його смерті.
Колись на півночі Одещини жив відомий на всю округу сліпий юродивий Василь Темний. Всі називали його Василь Сліпий, а відомий він був тому, що лікував людей і пророкував їм майбутнє. Серед вірян блаженний вважався святим, і його постать оточена численними переказами та легендами.
Ким він був насправді, які його пророцтва збереглися та хто зацікавився пошуками могили юродивого?
Для того, щоб дізнатися про Василя Темного, ми зустрілися із Олександром Шхалаховим, директором Ананьївського художньо-історичного музею імені Євгена Столиці. Пан Олександр розповів, що ще років десять тому в Балтському чоловічому монастирі він зустрічався з ченцем Іваном, колишнім вчителем і краєзнавцем.
– Ми говорили, як і зазвичай, про історію краю. Саме отець Іван попросив мене знайти в Гандрабурах могилу місцевого юродивого Василя Сліпого. Він і розповів про нього та про те, що той ніби бачив людей зсередини у якомусь рожевому світлі, – розповів Олександр Шхалахов. – Також він міг попередити ближніх про хворобу, халепу або, навпаки, гарну подію в їхньому майбутньому.
Обстеживши всі сільські цвинтарі, пан Олександр знайшов чимало цікавого. Наприклад, незвичні металеві хрести на могилах з турецьким півмісяцем. Але могили старця знайти не зміг.
Зате це вдалося журналісту видання «Одеське життя» Юрію Федорчуку, якому архівне фото могили надіслала з Гандрабур культпрацівниця Тетяна Мазуренко.
Вичерпну інформацію про життя місцевого юродивого надав ананьївському музейнику його колега з Балти Петро Ткач. В книзі «Дещо про Пасицели. І не тільки…» авторства В. і Є. Онищенків Василю Сліпому (Темному) присвячена ціла глава.
Народився блаженний пророк близько 1840 року незрячим, з ямками замість очей.
З якого роду-сім’ї він походив й звідки, невідомо. Розмовляв українською, а себе без жодної ніяковості спокійно називав сліпцем.
Був середнього зросту та статури. Мандрував без поводиря з міцним ціпком і полотняною торбинкою на плечі. Пересувався впевнено, навіть річку бродом переходив без сторонньої допомоги. Будучи глибоко віруючим, завжди відвідував сільські храмові свята. На Великдень, сидячи на паперті, крашанки їв зі шкаралупою, мовляв: вона ж свячена!
Вітаючись із перехожими, блаженний Василь безпомилково називав знайомих по імені-батькові та навіть тих, кого зустрічав уперше.
На гостину юродивий заходив лише до щирих та привітних селян, а будинки сільських глитаїв (заможних селян, які здобули статки не зовсім чесно) обходив стороною. Його побоювались, і небезпідставно.
Якось один господар, приймаючи гостей, необачно обмовився, що у нього кварта (металевий кухоль), як у Темного Василя голова. Й через хвильку його вербовий пліт охопило полум’ям…
Найбільше Василь Темний вражав своєю здатністю передбачати як масштабно-світові, так і події у житті окремої людини чи родини.
У 1898 році при освяченні новозбудованої Свято-Миколаївської церкви Василь із просвітлілим виразом обличчя біля вхідних дверей пророчо заявив: «Благословенне це місце, куди білі лебеді будуть прилітати й воду пити».
І справді, як не намагалися войовничі атеїсти храм знищити, їм навіть хрести познімати не вдалося.
У 1905 році, на освяченні церкви Казанської ікони Пресвятої Богородиці, задумливо погладивши рукою цегляні стіни, заплакав і промовив:
– Сирітка ти, сирітка. Нема в тебе щастя. Ой натерпишся, і люди від тебе відвертатимуться!
Через чверть століття храм сплюндрували, а приміщення перетворили спершу на клуб, а згодом – на зерносховище.
У серпні 1914-го стривожені початком Першої світової війни чоловіки з надією питали Василя Сліпого, що ж то воно буде?
Та він відказував: «Це ще не така війна. От буде друга, то будете всі під землею ховатися. Прийдуть сюди німці, горе буде, дороги будуватимуть». І справді, 1941-го окупанти винищили чимало люду й почали класти бруківку до села Байтали, яку лише в 60-х закінчили «бетонкою».
Багатьом землякам пророкував щасливу долю. На настійливе прохання Фросини Закревської з Пасицел юродивий назвав дату її смерті, й та спочила в Бозі саме в напророчений ним день.
Якось порадив селянину Каленю, де краще будувати синові хату. Про обране місце загадково сказав, що «тут стоятиме сука з довгим хвостом і завиватиме з ранку до ночі. Поряд щодня веселитимуться і лунатиме музика». Тикнувши в землю палицею, додав, що тут стоятиме цар.
Пройшло не одне десятиліття, й у центрі села з’явився стовп з репродуктором-гучномовцем на довгому шнурі, «горланячи» пропаганду. Неподалік у 1952 році звели колгоспний клуб, а перед ним встановили пам’ятник Леніну.
На запитання про кінець світу він відповідав:
– Кінець світу настане, коли в небі будуть літати залізні птиці і весь світ буде обплутаний павутинням.
Пророцтво було озвучене тоді, коли в небі ще літали дирижаблі та аероплани з дерева, обшиті полотном, а радіо було в диковинку.
Літнього дня 1926 року Василь Темний, подорожуючи селами, збентежував добрих знайомих, запрошуючи їх в Гандрабури на свій похорон.
За переказами, блаженний наступного дня повернувся в Гандрабури. В хаті місцевого священика помився та переодягнувся у святкове. Присутні мовчки спостерігали за Василем, а той впевненим кроком підійшов до плити, відчинив дверцята, нахилившись промовив:
– О! Ти вже прийшла?! А сліпець, бач, запізнився. Прости мене.
Ось так скінчився земний шлях Василя Темного – скромної людини, наділеної неймовірними здібностями ясновидіння, зцілення, читання думок людей і бачення подій далекого майбутнього.
Відомо, що юродивий обрав хранителем своєї могили Михайла Чабана з села Пасицели. В один із візитів до Івана та Параски Федоренків Василь сказав:
– У вашої дочки Марфи буде син. І зробить він велике діло!
Дівчинці тоді виповнилося лише років шість. Підрісши, вона вийшла заміж за Григорія Чабана. 21 листопада 1924-го в молодій родині з’явився Михайлик, якому розповіли про Василя Темного, який напророчив його народження, та про життя цієї незвичайної людини.
Простий селянин Михайло Чабан прожив життя чесно і просто. Мужньо воював з фашистами, виплекав двох синів і доньку, збудував добротний будинок, посадив сад.
На схилі літ доля закинула чоловіка у сусідній Гидерим, але думка про незбуте пророцтво юродивого ятрила серце. Врешті-решт помандрував він до Гандрабур. Знайшов горбик з непримітним дерев’яним хрестом та написом. Помолився та зірвав кілька травинок з його могили. За переказами старих людей, Василь заповідав: «Хто прийде до мене на могилу і хоч травинку зірве, то навіть та трава йому в поміч буде!»
Невдовзі Михайло знову навідався в село та самотужки упорядкував могилу провидця. Вдома повідав історію про Василя Темного настоятелю храму Успіння Пресвятої Богородиці протоієрею Павлу, який розповів про бувальщину, пов’язану з юродивим, свідком якої був сам.
Десь у другій половині 70-х років тяжко захворів родич Михайла. Стан хворого з кожним днем погіршувався. Рідня вирішила забрати батька з Ананьєва додому, аби помер в рідній хаті.
Коли доїхали до Гандрабурівського цвинтаря, помираючий наостанок попросився вклонитися могилі Василя Темного. На святому місці він попросив їсти, а невдовзі стрімко одужав.
2011 року після Великодня паломники з Гидерима зі священиком відвідали могилу Василя Темного, справили поминальну службу, а Михайло Чабан повідав присутнім про дивовижне життя провидця.
Могила тепер упорядкована. На ній встановлено новий (вже третій) хрест з алюмінієвою табличкою з написом «Р. Б. Слепой Василий».
Сам Михайло Чабан зрозумів, яку місію він мав виконати, – зберегти для людей історію подвижницького життя Василя Темного.
Цікаво
В духовній історії Одещини ХІХ-ХХ століть феномен «Христа ради юродиві» був досить поширеним.
Відомими блаженними в Одесі були Іван Жуковський (1846-1933), святий праведний Іона Одеський (Атаманський) (1855-1924), стариці Серафима та Іоанна, святий преподобний Кукша та чимало місцевих подвижників святості.
Раніше ми розповідали про довгожительку з Байбузівки, яка полюбляє вино та пережила Голодомор.
Читайте також: «Ватажок місцевої мафії»: чому все село на Одещині слухає священика
Сьогодні вдень, у середу, 7 жовтня, на проспекті Небесної Сотні у Київському районі Одеси автомобіль… Read More
Стадіон «Спартак» в Одесі фактично припинив роботу через заплановану реконструкцію. Поки для неї готують проєктно-кошторисну… Read More
Компанія-перевізник «Укрзалізниця» скоригувала розклад на кількох напрямках. Так, з 20 жовтня 2026 року перестануть курсувати… Read More
В Одесі виходять на фінішну пряму роботу щодо відновлення багатоповерхівки на вулиці Прохоровській. Будинок сильно… Read More
Одеські нацгвардійці провели неймовірну рятувальну операцію: вони вивезли з окупованих Олешок шістьох котиків, яким загрожувала… Read More
За результатами конкурсу на міжобласні пасажирські перевезення в Україні визначили перевізників для 52 маршрутів. До… Read More
