Про реконструкцію одеського готелю “Бристоль”

Цей готель у серці Південної Пальміри було побудовано наприкінці XIX століття. У ньому зупинялися Іван Бунін, Віра Холодна, Теодор Драйзер, Джеймс Олдрідж.

Дизайн новий, традиції старі

– Наталіє, в пресі оцінювали відродження «Бристоля» у десять мільйонів доларів. Ви можете назвати реальний бюджет проекту?

– Напевно, ні. Але є сучасний середньостатистичний розрахунок інвестицій для готелів такого рівня – 150 тисяч доларів на одну кімнату. У «Бристолі» 115 номерів, так що можна приблизно оцінити. Крім того, наші витрати зросли через те, що ми будували довго, та й у нашій країні немає досвіду таких проектів реконструкції, дуже багато речей для нас стали експериментом. Ще одна причина дорожнечі — зона реставрації. Навіть труби на фасаді та водостоки зроблені з справжньої міді, хоча зараз є сучасні матеріали, які можна просто пофарбувати під мідь і заощадити. В результаті фасад «Бристоля» зараз має такий же вигляд, який був на початку ХХ століття. Для цього ми використовували архівні фотографії. Звісно, ми не скрізь використовували матеріали того періоду, це просто неможливо. Наприклад, тоді було прийнято обтягувати стіни китайським декоративним шовком, ми ж застосували сучасні шовкові шпалери. У нас не було світильників початку минулого століття, але ми придбали світильники в тому ж стилі. Дуже багато італійських виробників зараз роблять речі в стилі тієї епохи.

–

– Реконструкція була розпочата у 2002 році?

– Так. Тоді ми вивели готель з експлуатації і провели зміцнювальні роботи, тому що стан будівлі був дійсно аварійний.

– А інвестори вас не закликали заощаджувати, хоча б на тих же трубах?

– Ні, був затверджений бюджет, у рамках якого ми діяли.

– Невже втрималися?

– В принципі, так. Інвестори не втручалися у процес реконструкції, хоча багато речей ми погоджували, обговорювали щотижня.

– Розкажіть, як вдалося відновити ліпнину?

– Реставраційні роботи проводили київські майстри — одні з небагатьох в Україні, хто на той момент мав відповідну ліцензію. Вони проводили для нас дослідження, зокрема і реставраційні. Багато чого вдалося відновити за архівними документами Києва та Одеси.

– На початку ХХ століття «Бристоль» був визнаний однією з найсучасніших готелів країни. Як зараз справи?

– Під час реконструкції ми у внутрішньому дворі готелю побудували будівлю, в якій розмістили багатофункціональний зал на 450 осіб, конференц-зал на 160 осіб, технічні приміщення. В одній з внутрішньодворових флігелей надбудували чотири поверхи, куди увійшли номерний фонд із тематичними люксами в сучасному стилі від провідних модних брендів – Fendi, Missoni, Ralf Lauren, а також spa-зона з басейном та тренажерним залом.

Тому за чинними нині нормативними правилами «Бристоль» відповідає вимогам готелю «п’ять зірок». А таких готелів в Україні небагато: дві в Києві, одна в Донецьку і тепер – «Бристоль». Такі готелі орієнтуються в основному на іноземних відвідувачів і, відповідно, мають представляти той рівень комфорту, які потребують міжнародні системи туризму.

Міфи та реальність «Бристоля»

– Несподівані знахідки були: скарби, привиди, сюрпризи?

– Будівлі пощастило – вона зберегла свою історичну функцію і досить правильно експлуатувалася, тому і сенсацій менше, бо все було доступно. Ви знаєте, в Одесі на початку минулого століття було близько 20 готелів такого рівня, а початкову функцію зберегли лише деякі. Наприклад, «Лондонська», «Велика Московська», «Бристоль». Інші зникли, в них зараз знаходяться установи, комунальні квартири тощо. Звісно, якщо ми зараз почнемо піднімати архівні документи щодо будь-якої з цих старих готелів, наприклад, «Савой» чи «Берлін», то це стане для нас сенсацією. Ми зможемо багато дізнатися про те, хто там жив, як там все було організовано. А ось про «Бристоль» ми знаємо багато.

– У цьому готелі бував Теодор Драйзер. Ми можемо побувати у кімнаті, де він зупинявся?

– Чітких даних про те, хто де жив, немає. Була часткова перепланування готелю, в повному обсязі збереглися тільки еркерні номери, можливо Драйзер жив в одному з них.

– «Бристоль» – це одна з архітектурних родзинок Південної Пальміри. Але старих будівель у місті дуже багато. Як ви вважаєте, історичний центр Одеси можна врятувати?

– Так, але потрібні законодавча база та порядні люди, які не будуть гріти на цьому руки. А ще потрібні гроші — на простому ентузіазмі це не зробиш.

Розмовляла – Світлана ЛЕХТМАН