Його називали своїм героєм болгари, гагаузи, молдавани, казахи й таджики. Але сам Антон Буюкли не встиг відповісти, ким себе вважав. У серпні 1945 року уродженець півдня України закрив тілом амбразуру японського дзоту й врятував свій батальйон. Через десятиліття після війни навколо його імені спалахнули суперечки про походження, а історія бессарабського сержанта перетворилася на частину пам’яті одразу кількох народів.
Ключові моменти:
Матеріал про Антона Буюкли для «Одеського життя» підготував краєзнавець і депутат Болградської районної ради Борис Кальчев. Автор працював із численними енциклопедичними довідниками та архівними згадками про переселення болгар і гагаузів із Бессарабії.
У тексті також використані дані про бойові дії радянських військ на Далекому Сході в серпні 1945 року та документи про присвоєння Антону Буюкли звання Героя Радянського Союзу у 1965 році.
Окрему увагу автор приділив родинній історії героя та суперечкам навколо його національного походження — темі, яка й сьогодні залишається важливою для багатонаціонального півдня Бессарабії.
У серпні 1945 року Радянський Союз оголосив війну Японії.
На Далекосхідному фронті старший сержант Антон Буюкли командував кулеметним розрахунком. З першим ешелоном військ він йшов на прорив Харамітогського укріпрайону. Японці спорудили в цьому вузлі 17 дзотів, 28 артилерійських і 18 мінометних позицій, різні інженерні перешкоди, обійти які через лісисто-болотисту місцевість і гори не було можливості.
14 серпня 1945 року біля залізничної станції Котон наступаючі військові підрозділи були зупинені шквальним кулеметним вогнем із дзоту. Антон Буюкли самостійно вирішив знищити вогневе укріплення. Він зняв ствол кулемета Максима і, прикриваючись щитком, поповз до стрілецької точки ворога. Коли до японців залишалося кроків десять, у сержанта влучила кулеметна черга. Розуміючи, що може ось-ось загинути, не встигнувши виконати завдання, боєць відкинув щиток, знайшов сили піднятися і кинувся до дзоту, закривши тілом амбразуру. Кулемет захлинувся. Батальйон піднявся в атаку, і лінія оборони була прорвана. Так ціною власного життя сержант Буюкли забезпечив успіх бойових дій полку.
Сказана колись кимось фраза: «Він повторив подвиг Матросова» пішла як крилата з розповіді в розповідь. Але чимало людей, зокрема тих, хто воював, справедливо вважають, що подвиг повторити не можна – можна лише здійснити подібний.
Довгий час вважалося, що матросівців – не більше 70 осіб. Але тривалі пошуки та дослідження показали, що героїв – понад 300 осіб. У війні з Японією схожий героїчний вчинок здійснили 11 осіб, серед них – Антон Буюкли.
Усі сміливці, які закрили амбразуру своїм тілом, не повторювали нічийого подвигу – кожен із них здійснив свій.
Досі тривають суперечки про те, хто за національністю Антон Буюкли. Відомо, що народився він 30 серпня 1915 року в селі Олександрівка (нині Мелітопольського району Запорізької області).
Хлопчик виріс у звичайній селянській родині.
Здобувши початкову освіту, працював у колгоспі. Після смерті батьків виїхав до Середньої Азії, оселився в Ходженті Таджицької РСР, де працював трактористом, пізніше найнявся на комсомольське будівництво в місто Павлодар Казахської РСР. Згодом працював бетонником, експедитором на заводі в місті Кам’янське. У 1936 році був призваний до прикордонних військ.
Після служби в 52-му Сахалінському прикордонному загоні залишився жити на Сахаліні. Працював в артілях Олександрівська-Сахалінського. У 1941 році був знову призваний до лав Робітничо-селянської Червоної Армії на Далекому Сході.
У перші роки після звільнення Південного Сахаліну ніхто не сумнівався, що Антон Буюкли посмертно буде удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Тим паче, що за той бій командир батальйону Г. Светецький отримав «Золоту Зірку» Героя, а командир дивізії генерал-майор І. Батуров – орден Суворова. А ось подвиг Антона Буюкли, виявляється, «не викликався необхідністю».
Істина перемогла тільки через двадцять років, у 1965 році, коли вийшов відповідний Указ Президії Верховної Ради СРСР. І що тут почалося! З Казахстану надійшов лист, що Антон проживав у місті Павлодарі Казахської РСР, тому казахи оголосили його своїм національним героєм. Гідним представником свого народу вважали сержанта і таджики, оскільки Антон працював у місті Ходжент.
Молдавани заявили, що Олександрівка – село молдавське, тому що там на одному березі річки живуть молдавани, отже вони мають право вважати Буюкли молдаванином. Щоправда, з’ясувалося, що на іншому березі річки оселилися нащадки балканських переселенців. Вирішили, що Антон Буюкли все ж таки болгарин.
Щодо родоводу Антона Буюкли, вдалося з’ясувати, що засновник роду Михалакій Статєв Буюкли (1782-1840) та його дружина Ангеліна Янчева прибули на південь Бессарабії на початку XIX століття під час масового переселення з Болгарії. Тут у них народилися діти, серед яких і прадід Антона на ім’я Діордій (Георгій).
Згідно з ревізькою казкою 1835 року, прабатьки Антона Юхимовича у 1832-му переїхали з Вулканешт (нині Молдова) у село Табаки (нині Болградський район). Відповідно до даних перепису 1897 року, третина мешканців Табаків були гагаузами, дві третини – болгарами.
Після скасування пільг для колоністів у 1860-1861 роках із Бессарабії в Таврійську губернію переселилися понад 22 тисячі осіб. Жителі болгарсько-гагаузького села Табаки переїхали в село Олександрівка (нині Запорізька область).
Згідно з інформацією низки енциклопедичних словників, Антон Юхимович записаний болгарином, але за наявними власноручними записами його рідної сестри Меланії та відомостями краєзнавців, вони за національністю є гагаузами.
Бюст Антона Буюкли у Національному гагаузькому історико-етнографічному музеї ім. Д. Карачобана (с. Бешалма, неподалік м. Комрат).
Суперечки з цього приводу тривають. Але в такому багатонаціональному регіоні, як південь Бессарабії, напевно, важко знайти етнічно чистого індивіда. Адже цей край по праву називався «котлом національностей» через свою унікальну багатонаціональну різноманітність. Тут протягом століть змішувалися й уживалися болгари, гагаузи, албанці, росіяни, молдавани, українці, євреї, німці та інші, сформувавши неповторний культурний і демографічний візерунок.
Через два роки після війни ім’ям Буюкли було названо селище Хое. На місці загибелі героя споруджено обеліск. Його бюст встановлено на Алеї героїв у Южно-Сахалінську, одна з вулиць цього міста носить ім’я Антона Юхимовича.
Іменем вихідця з Бессарабії названо лісопромисловий комбінат, теплохід і проспект у місті Поронайськ. У цих краях навіть є річка Буюклинка.
Подвигом Антона Буюкли пишається і Болгарія, оскільки він вважається там одним із чотирьох болгар, удостоєних звання Героя Радянського Союзу. У Болгарії встановлено його бюст, знято документальний фільм про сержанта. Йому присвячені твори болгарських письменників, художників, скульпторів. Іменем героя названо вулиці в болгарських містах і селах.
На батьківщині Антона Буюкли, в селі Олександрівка Мелітопольського району Запорізької області, встановлено його бюст.
Ким би не був за національністю Антон Юхимович, ми точно знаємо про південно-бессарабське коріння Героя і теж пишаємося його подвигом.
Читайте також:
Автор тексту – Борис КАЛЬЧЕВ, краєзнавець, депутат Болградської районної ради
99-річний Пилип Діхтяр – єдиний фронтовик Другої світової війни з села Адамівка Кричунівського старостату Любашівської… Read More
Сьогодні, 9 травня, у центрі Одеси відбулася урочиста церемонія підняття прапора Європейського Союзу. Подію приурочили… Read More
З початку повномасштабного вторгнення РФ в Одеській області в розшуку перебувають 27 453 одиниці втраченої… Read More
103-річний ветеран Другої світової війни Василь Степанович Хомиженко із селища Бессарабське Болградського району до Дня… Read More
Оновлені кліматичні прогнози на літній сезон 2026 вказують на глобальне зрушення погоди, яке принесе аномальну… Read More
В українському приватному секторі двоконтурний газовий котел – найпоширеніше рішення для будинків до 200 м².… Read More
