Петро Ткач: як у 80 років очолювати музей Балти та нести любов до України

Народився на Балтщині. Крізь всі свої роки (а нещодавно йому виповнилося вісімдесят) несе любов до України, мови, традицій, обрядів і звичаїв.

Ця любов — з пращурового коріння, з народних джерел, які живили душу ще змалку, коли він з мамою брав участь в усіх сільських заходах. Та ще чотирирічним з двоюрідною сестричкою опановував хореографію. Звідси й знання всіх українських (і не тільки) танців, обрядових хороводів та піснеспівів.

Розмінявши дев’ятий десяток, Петро Астафійович може бути задоволений собою. Адже його літа плідні. Він і перелоги орав, і посіяне жав. І сьогодні, очолюючи Балтський історико-краєзнавчий музей, Петро Ткач є натхненником і продюсером Балтського самодіяльного народного козацького хору «Будьмо».

Молоді роки Ткача у балтському сільському клубі

Трудову діяльність розпочинав токарем на одному із заводів Одеси. Але рідний край кликав додому, в Перейму, де він не цурався жодної роботи та був активним учасником художньої самодіяльності клубу.

– Скільки ти знаєш українських пісень? – запитали його одного разу хлопці, а коли почули відповідь, заспорили.

– Заспіваю вам сто пісень, — відповів Петро Ткач. І заспівав. Хлопці визнали свою поразку.

Фортуна усміхнулася йому: запропонували очолити сільський клуб. Закипіла робота культурного закладу з новою силою. Тут зустрів і свою долю. Покохав дівчину, яка напрочуд гарно танцювала. Марія відповіла йому взаємністю. Одружилися. З того часу Марія Іванівна стала берегинею їхнього роду. Друзі кажуть, що її квас неперевершеного смаку є в домі будь-якої пори року. Вона — професійна швачка і своїми руками пошила для козацького хору «Будьмо» сценічні костюми.

Сім’я Ткачів викохала дві донечки, котрі обрали вчительську стезю. Обидві працюють у першій школі. Старша, Оксана Чижик, викладає історію і завідує шкільним музеєм. Молодша донька Ткачів, Людмила Березовська, викладає географію у цій же школі.

Керування балтським відділом культури

За неординарні здібності керівника клубу запросили на роботу до Балтського районного відділу культури, який він згодом і очолив.

На той час Петро Ткач вже закінчив Одеський державний університет імені Мечникова за спеціальністю вчитель географії. Чому обрав географію? Тому що мріяв обійти кожен куточок своєї України. Хотів побачити та донести її красу до нових поколінь, щоб її мальовничість та історія торкнулася юних сердець, пробудивши в них любов до своєї Вітчизни.

Балтський туристсько-краєзнавчий клуб

Пізніше з цим і почав стезю вчителя географії Балтської середньої школи №1.  Тут він організовує туристсько-краєзнавчий клуб.

Вихованці Петра Ткача посідали призові місця в Малій академії наук, ставали переможцями обласних олімпіад з географії, а робота «Історія в камінні» Сергія Мазура (сьогодні він очолює Балтську громаду) посіла IV місце на Всеукраїнському конкурсі учнівських пошукових робіт.

Члени клубу вивчали історію рідного краю, збирали експонати, що дало можливість створити шкільний історико-краєзнавчий музей, який діє вже 38 років. Шкільний заклад під його керівництвом був визнаний базовою школою з народознавства на Одещині. Школа №1 (нині НВК «Балтська загальноосвітня школа І-III ступенів № 1 ім. О. Гончара — ліцей») стала першою у відродженні української мови, культури та традицій на Балтщині. Ця першість за закладом зберігається і донині.

У 90-ті роки був великий сплеск української культури. Ми мали звести духовні підмурки українства. Так з’явилася Духовна республіка в школі, а на її основі – «Курінь». Читався окремий предмет «Народознавство» і відроджувалося 13 видів мистецтва. З’явився дитячий хор і хор вчителів. Ми одні з перших пішли по селах з колядками та щедрівками, — згадує Петро Ткач.

Балтський Козачий осередок

Козацька кров надихнула на створення на Балтщині Козацького осередку, яке він і очолив, клубу «Балтяночка», організаторами та ведучими якого були Петро Ткач та осавул українського козацтва Таїсія Крисько.

А коли нашу землю чорним крилом накрила російська навала, він з хором «Будьмо» запровадив акцію «Молитва за Перемогу» на знак вшанування пам’яті героїв-земляків, які полягли на полі бою за волю України.

Бажання створити музейний комплекс

Його літа дають гарні вруна. Здавалося б, є чим пишатися, можна й відпочити. Та це не про Петра Ткача:

• спеціаліст вищої категорії;
• відмінник освіти України;
• заслужений вчитель України;
• нагороджений орденом «Дружби народів»;
• почесний громадянин міста Балта.

— Хочу за підтримки керівництва Балтської громади зробити музейний комплекс. Сам музей, двір, хату, де має бути все спорядження, починаючи з печі, лежанки… Хочу, щоб діти знали, як жили їхні пращури, чому жили 90 і 100 років. Бо вони були у праці. Щоб діти приходили й пекли хліб, і щоб відчували, як пахне той хліб зі скоринкою з бабусиної печі. Щоб цей дотик збуджував в юних душах любов до народних традицій, звичаїв та обрядів, вчив цінувати хліборобську працю та все своє, українське, — каже Петро Ткач.

— Чи є якісь власні секрети  успіху і довголіття? – запитую Петра Астафійовича. 

— Ніяких тут таємниць немає! Просто треба обирати професію до душі. Ніколи не варто втрачати почуття гумору. Слід жити повноцінним життям!

Читайте також: Як ветерани Балтської ОТГ допомагають українським воїнам