Операційна як оркестр: медсестра з Одеси розповіла, чому зачарована професією

Ключові моменти:

• Таміла Васильєва вирішила стати медиком ще у чотири роки та вступила до медичного училища всупереч порадам родини
• Уже 17 років вона працює операційною медсестрою в Одеській обласній клінічній лікарні
• Операційна сестра повинна передбачати дії хірурга та бути готовою до нестандартних ситуацій під час втручань
• Один із її робочих днів тривав майже дві доби через участь у трансплантаційній програмі та кількох операціях поспіль

У кіно головними героями операційних зазвичай стають хірурги. У реальному житті все трохи складніше. Під час операції працює команда, де кожен відповідає за свою частину роботи. Одну з ключових ролей у ній відіграє операційна медсестра. Ми поговорили з Тамілою Васильєвою, яка вже 17 років працює в операційному блоці Одеської обласної клінічної лікарні, про професію, що вимагає уважності, знань і вміння розуміти колег без слів.

Як дитяча мрія стала професією

У чотири роки Таміла Васильєва сказала батькові, що стане медиком. Відтоді її мрія не змінювалася. Сьогодні вона вже 17 років працює операційною медсестрою в Одеській обласній клінічній лікарні та зізнається: щоразу, заходячи до операційної, згадує своє перше враження від цього місця.

Таміла Васильєва народилася в місті Південне на Одещині. З раннього дитинства вона знала, що працюватиме в медицині.

— Пам’ятаю, як батько порізав палець, а я сказала, що лікуватиму його, бо стану медиком, — усміхається вона.

Інших варіантів майбутньої професії дівчина навіть не розглядала. Щоправда, мама радила вступати до технологічного інституту харчової промисловості, де навчався її брат. Але Таміла наполягла на своєму і вступила до медичного училища з першої спроби.

Операційна бригада — як зіграний оркестр

Навчання поступово змінює уявлення про будь-яку професію. Та коли Таміла вперше потрапила до операційного блоку Одеської обласної клінічної лікарні, її вразило зовсім не те, що вона очікувала побачити.

— Це було якесь диво, — згадує вона. — Люди працювали майже без слів. Для того щоб зрозуміти одне одного, їм вистачало погляду або легкого руху головою.

Саме тоді народилася її улюблена метафора: операційна нагадує добре зіграний оркестр. Кожен знає свою партію, довіряє колегам і працює заради спільного результату — здоров’я пацієнта.

На крок попереду хірурга

Операційна медсестра повинна не лише бездоганно знати інструменти та перебіг операції. Вона має мислити разом із хірургом.

— Якщо знаю, що завтра буде цікава або складна операція, обов’язково читаю додаткові матеріали, дивлюся відео, готуюся, — розповідає Таміла. — Мене вчили, що операційна медсестра повинна бути на крок попереду хірурга, розуміти, що він робитиме далі, та бути готовою до будь-якої ситуації.

Вона особливо вдячна професору Володимиру Грубніку, який завжди готовий поділитися знаннями та відповісти на запитання.

Постійне навчання стало для неї невід’ємною частиною професії. Навіть після 17 років роботи в операційній вона продовжує відкривати для себе нове.

Коли досвід допомагає змінювати практику

Одного разу під час операції пацієнта з пухлиною прямої кишки Таміла запропонувала використати інший тип шовного матеріалу.

— Я знала, що ці нитки будуть зручнішими для хірурга і кращими для пацієнта, — розповідає вона.

Минуло майже сім років, і тепер під час багатьох операцій на шлунково-кишковому тракті лікарі використовують саме цей матеріал.

Такі історії нечасто потрапляють у медичні звіти, але саме з них складається щоденна професійна робота людей, які перебувають поруч із хірургом від початку до завершення втручання.

Частина команди, яка рятує життя

Однією з найважливіших сторінок у професійній біографії Таміли стала участь у трансплантаційній програмі.

Коли до Одеської обласної лікарні приїхали фахівці Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені Шалімова, її запросили до команди, яка проводила забір донорських органів для трансплантації.

Той робочий день розпочався о десятій вечора і завершився лише наступного вечора. Але Таміла найбільше запам’ятала не втому.

— Було відчуття, що ми робимо щось справді важливе. Ці органи подарували шанс на життя іншим людям, — каже вона.

Робота, яку не хочеться змінювати

За роки роботи Таміла мала можливість поїхати працювати за кордон. Але відмовилася.

Каже, що для неї важливі не лише сучасні технології чи кар’єрні перспективи, а й люди поруч.

Саме тому вона залишилася в колективі, який давно став для неї другою родиною.

А вдома її давно жартома називають сімейним лікарем.

— Тепер усі щасливі, бо мають свого домашнього медика, — сміється Таміла. — Родичі, сусіди, знайомі постійно звертаються з аналізами, обстеженнями, питаннями.

Вона говорить про це легко і з усмішкою. Так само, як про свою роботу.

І, здається, саме це найкраще пояснює, чому через 17 років в операційній вона досі не втратила інтересу до професії, яку обрала ще в дитинстві.

Раніше ми розповідали про студентів Одеської політехніки, що створили пристрій, який допоможе пораненим відновлювати руки

Читайте також: «На милицях ходив по колу»: ветеран з Одеси розповів, як бюрократія випробовує захисників у тилу