В Одесі колишня вулиця Лізи Чайкіної отримала нову назву — Михайла Божія. Таке рішення стало частиною масштабного процесу деколонізації та переосмислення міської топоніміки. Чому зникла назва, пов’язана з радянською героїнею, і ким був художник, ім’я якого тепер носить одеська вулиця, — розбираємося разом з істориками та краєзнавцями.
Ключові моменти:
Перейменування вулиці Лізи Чайкіної стало частиною масштабного оновлення топонімічної карти Одеси, яке триває після ухвалення українських законів про декомунізацію та деколонізацію.
Протягом останніх років історико-топонімічна комісія при Одеській міській раді розглядала сотні пропозицій щодо зміни назв вулиць, пов’язаних із російською імперською, радянською або комуністичною символікою та ідеологією.
У грудні 2012 року комісія підтримала низку нових назв на честь видатних діячів культури й мистецтва, пов’язаних з Одесою. Серед них була і пропозиція назвати одну з вулиць іменем художника Михайла Божія.
Нові назви, як пояснили в комісії, мають не лише прибирати з міського простору ідеологічні маркери минулого, а й повертати пам’ять про людей, які зробили реальний внесок в історію Одеси.
Про історію колишньої та сучасної назви вулиці розповів публіцист Валерій Боянжу в авторському матеріалі.
До слова, була в Одесі й друга вулиця Лізи Чайкіної, у Пересипському районі. Її у 2024 році перейменували на вулицю Шевальових – на честь сім’ї одеських лікарів.
Вулиця, яка нині носить ім’я Михайла Божія (колишня вул. Лізи Чайкіної), розташована в Київському районі Одеси в історичній місцевості Люстдорф.
Хто така Ліза (Єлизавета Іванівна) Чайкіна? Секретарка підпільного райкому комсомолу в Калінінській області росії, одна з організаторок партизанського загону в тій місцевості в роки німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1942, посмертно, розстріляна нацистами у 23-річному віці). Брала активну участь в операціях партизанського загону.
У період з 12 по 21 листопада 1941 року Чайкіна обійшла 14 сіл з метою розвідки чисельності ворожого гарнізону. Зупинилася на ночівлю в будинку іншої підпільниці. Вранці будинок оточили німці: місцеперебування Чайкіної видав призначений окупантами російський староста. Чайкіна спробувала сховатися, добігла до узлісся, і тоді один із переслідувачів вигукнув погрозу: «Не зупинишся — розстріляємо всіх, хто живе на хуторі!». Після цього Чайкіна добровільно повернулася. Попри це, сім’ю, яка прихистила її, розстріляли за переховування партизанки.
Російський зрадник-староста стверджував, що спіймана дівчина — місцева комсомольська секретарка Ліза Чайкіна, хоча сама вона називала себе іншим ім’ям. Свого пособника німці запідозрили в обмані, адже за упіймання партизанів була обіцяна винагорода. Але тут знайшлася ще одна місцева росіянка, яка заявила, що це справді Чайкіна: «Та хто ж її не знає? Це ж Лізка Чайкіна, їхня комсомольська ватажка!». У результаті 23 листопада 1941 року Лізу Чайкіну стратили на очах у місцевих жителів.
Що ж, світла їй пам’ять: вона, як могла, боролася з окупантами. Але тут я просто зобов’язаний згадати свою недавню публікацію про кримськотатарський народ, оголошений сталіністами народом-зрадником. Сільська колаборантка, яка фактично принесла смерть Лізі Чайкіній, була представницею іншого — «великого російського народу». Там само я розповідав і про Аліме Абденанову — таку ж партизанку-розвідницю, як і Ліза Чайкіна, яка діяла в окупованому німцями Криму та принесла багато користі Червоній армії. Її теж схопили окупанти, катували й стратили. Вона також була молодою (1924–1944), її теж представили до звання Героя СРСР. Але не дали. Адже вона не була представницею «великого російського народу», а кримські татари того року вже були визначені як зрадники. Ось такі паралелі…
До Одеси Ліза Чайкіна не мала жодного стосунку, та й закон України про декомунізацію топонімів слід виконувати — тому вулицю й перейменували.
«Одеське життя» підготувало для своїх читачів Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (оновлено). Сподіваємося, він стане вам у нагоді.
Михайло Михайлович Божій (1911–1990) — народний художник СРСР, дійсний член Академії мистецтв СРСР, депутат Верховної Ради СРСР кількох скликань, лауреат Шевченківської премії. Але головне — Одесит, Талант, Професіонал. І мені здається, що помиляються ті, хто вважав, ніби всі ці регалії Божій отримав лише за створення живописної ленініани.
Народився він у Миколаєві, у робітничій родині. Малювання приваблювало його з юних років, Михайло закінчив там художній технікум. У 1936 році він переїхав до Одеси, створив сім’ю. Її треба було годувати, і художник «пахав» по 25 годин на добу — і роботи великих майстрів копіював, і портретистом був, і натюрморти та пейзажі створював.
Цілком логічно було б припустити, що творчість, поставлена на потік, — це творчість середнього рівня. Але ні, Божий мав дар Божій, і про це свідчать його картини — роботи художника-самородка. Зокрема й портрети Леніна.
Скажу від себе: Леніна я в труні бачив! Один раз — у мавзолеї, коли був у 1980 році у відрядженні в москві. А так, разом із його ідеями, я все життя в труні його бачив! Але на «ленінські» роботи Божія дивлюся із задоволенням — видно руку Великого Таланту.
До речі, ось вам паралель: у нас у Херсоні є вулиця Олеся Гончара, є бібліотека ім. Гончара (розбита артилерією носіїв так званої російської культури). Гончара звеличують за його «лебедину пісню» — справді чудовий патріотичний роман «Собор».
І ніхто не дорікає йому за ті просталінські та відверто прокомуністичні романи «Прапороносці» і «Тронка», які входили до обов’язкової шкільної програми, за які він отримав Ленінську та дві Сталінські премії!
Тож і до Божія претензій у цьому плані бути не повинно! Адже в нього «на виправдання» є й потужна робота з Тарасом Шевченком — «Думи мої, думи…». До речі, і портрет Микити Хрущова він створив у 1947 році, а той — партійний бонза — у відповідь постарався, щоб критики (заздрісники) Божія «забули», що той роки окупації прожив в Одесі. А недругів у нього було чимало і, як наслідок, за все життя у Божія не було жодної персональної виставки.
Ви пам’ятаєте прізвища його заздрісників? Ні? І я не пам’ятаю. А ім’я Михайла Божія ЗАСЛУЖЕНО прикрашає «його» вулицю в Одесі. На пам’ять про митця на фасаді будинку на вул. Великій Арнаутській, 1 встановлено меморіальну дошку.
Помер Михайло Михайлович Божій у ніч на 1 січня 1990 року.
Читайте також:
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ПП «ІА «Центр медіа» (бренд «Одеське життя») і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
У суботу, 24 жовтня, стали відомі важливі подробиці міжнародних та військових подій. Президент України Володимир… Read More
Колишнього інспектора Державної прикордонної служби України, якого підозрюють у вбивстві військовослужбовця в Одеській області, передали… Read More
На Одеську канатну дорогу знову склали протокол про порушення мовного закону. Адміністрація атракціону ігнорувала офіційні… Read More
У тимчасово окупованому місті Олешки Херсонської області буде запроваджено локальний режим припинення вогню. Посередницею у… Read More
В Одесі розшукують власників п’яти автомобілів, які можуть вважатися покинутими. Машини виявили під час обстеження… Read More
Доброго ранку, Одесо! Нарешті настала вона – довгоочікувана субота! Робочий тиждень залишився позаду, усі будильники… Read More
