В Одесі колишня вулиця Лізи Чайкіної отримала нову назву — Михайла Божія. Таке рішення стало частиною масштабного процесу деколонізації та переосмислення міської топоніміки. Чому зникла назва, пов’язана з радянською героїнею, і ким був художник, ім’я якого тепер носить одеська вулиця, — розбираємося разом з істориками та краєзнавцями.
Ключові моменти:
Перейменування вулиці Лізи Чайкіної стало частиною масштабного оновлення топонімічної карти Одеси, яке триває після ухвалення українських законів про декомунізацію та деколонізацію.
Протягом останніх років історико-топонімічна комісія при Одеській міській раді розглядала сотні пропозицій щодо зміни назв вулиць, пов’язаних із російською імперською, радянською або комуністичною символікою та ідеологією.
У грудні 2012 року комісія підтримала низку нових назв на честь видатних діячів культури й мистецтва, пов’язаних з Одесою. Серед них була і пропозиція назвати одну з вулиць іменем художника Михайла Божія.
Нові назви, як пояснили в комісії, мають не лише прибирати з міського простору ідеологічні маркери минулого, а й повертати пам’ять про людей, які зробили реальний внесок в історію Одеси.
Про історію колишньої та сучасної назви вулиці розповів публіцист Валерій Боянжу в авторському матеріалі.
До слова, була в Одесі й друга вулиця Лізи Чайкіної, у Пересипському районі. Її у 2024 році перейменували на вулицю Шевальових – на честь сім’ї одеських лікарів.
Вулиця, яка нині носить ім’я Михайла Божія (колишня вул. Лізи Чайкіної), розташована в Київському районі Одеси в історичній місцевості Люстдорф.
Хто така Ліза (Єлизавета Іванівна) Чайкіна? Секретарка підпільного райкому комсомолу в Калінінській області росії, одна з організаторок партизанського загону в тій місцевості в роки німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1942, посмертно, розстріляна нацистами у 23-річному віці). Брала активну участь в операціях партизанського загону.
У період з 12 по 21 листопада 1941 року Чайкіна обійшла 14 сіл з метою розвідки чисельності ворожого гарнізону. Зупинилася на ночівлю в будинку іншої підпільниці. Вранці будинок оточили німці: місцеперебування Чайкіної видав призначений окупантами російський староста. Чайкіна спробувала сховатися, добігла до узлісся, і тоді один із переслідувачів вигукнув погрозу: «Не зупинишся — розстріляємо всіх, хто живе на хуторі!». Після цього Чайкіна добровільно повернулася. Попри це, сім’ю, яка прихистила її, розстріляли за переховування партизанки.
Російський зрадник-староста стверджував, що спіймана дівчина — місцева комсомольська секретарка Ліза Чайкіна, хоча сама вона називала себе іншим ім’ям. Свого пособника німці запідозрили в обмані, адже за упіймання партизанів була обіцяна винагорода. Але тут знайшлася ще одна місцева росіянка, яка заявила, що це справді Чайкіна: «Та хто ж її не знає? Це ж Лізка Чайкіна, їхня комсомольська ватажка!». У результаті 23 листопада 1941 року Лізу Чайкіну стратили на очах у місцевих жителів.
Що ж, світла їй пам’ять: вона, як могла, боролася з окупантами. Але тут я просто зобов’язаний згадати свою недавню публікацію про кримськотатарський народ, оголошений сталіністами народом-зрадником. Сільська колаборантка, яка фактично принесла смерть Лізі Чайкіній, була представницею іншого — «великого російського народу». Там само я розповідав і про Аліме Абденанову — таку ж партизанку-розвідницю, як і Ліза Чайкіна, яка діяла в окупованому німцями Криму та принесла багато користі Червоній армії. Її теж схопили окупанти, катували й стратили. Вона також була молодою (1924–1944), її теж представили до звання Героя СРСР. Але не дали. Адже вона не була представницею «великого російського народу», а кримські татари того року вже були визначені як зрадники. Ось такі паралелі…
До Одеси Ліза Чайкіна не мала жодного стосунку, та й закон України про декомунізацію топонімів слід виконувати — тому вулицю й перейменували.
«Одеське життя» підготувало для своїх читачів Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (оновлено). Сподіваємося, він стане вам у нагоді.
Михайло Михайлович Божій (1911–1990) — народний художник СРСР, дійсний член Академії мистецтв СРСР, депутат Верховної Ради СРСР кількох скликань, лауреат Шевченківської премії. Але головне — Одесит, Талант, Професіонал. І мені здається, що помиляються ті, хто вважав, ніби всі ці регалії Божій отримав лише за створення живописної ленініани.
Народився він у Миколаєві, у робітничій родині. Малювання приваблювало його з юних років, Михайло закінчив там художній технікум. У 1936 році він переїхав до Одеси, створив сім’ю. Її треба було годувати, і художник «пахав» по 25 годин на добу — і роботи великих майстрів копіював, і портретистом був, і натюрморти та пейзажі створював.
Цілком логічно було б припустити, що творчість, поставлена на потік, — це творчість середнього рівня. Але ні, Божий мав дар Божій, і про це свідчать його картини — роботи художника-самородка. Зокрема й портрети Леніна.
Скажу від себе: Леніна я в труні бачив! Один раз — у мавзолеї, коли був у 1980 році у відрядженні в москві. А так, разом із його ідеями, я все життя в труні його бачив! Але на «ленінські» роботи Божія дивлюся із задоволенням — видно руку Великого Таланту.
До речі, ось вам паралель: у нас у Херсоні є вулиця Олеся Гончара, є бібліотека ім. Гончара (розбита артилерією носіїв так званої російської культури). Гончара звеличують за його «лебедину пісню» — справді чудовий патріотичний роман «Собор».
І ніхто не дорікає йому за ті просталінські та відверто прокомуністичні романи «Прапороносці» і «Тронка», які входили до обов’язкової шкільної програми, за які він отримав Ленінську та дві Сталінські премії!
Тож і до Божія претензій у цьому плані бути не повинно! Адже в нього «на виправдання» є й потужна робота з Тарасом Шевченком — «Думи мої, думи…». До речі, і портрет Микити Хрущова він створив у 1947 році, а той — партійний бонза — у відповідь постарався, щоб критики (заздрісники) Божія «забули», що той роки окупації прожив в Одесі. А недругів у нього було чимало і, як наслідок, за все життя у Божія не було жодної персональної виставки.
Ви пам’ятаєте прізвища його заздрісників? Ні? І я не пам’ятаю. А ім’я Михайла Божія ЗАСЛУЖЕНО прикрашає «його» вулицю в Одесі. На пам’ять про митця на фасаді будинку на вул. Великій Арнаутській, 1 встановлено меморіальну дошку.
Помер Михайло Михайлович Божій у ніч на 1 січня 1990 року.
Читайте також:
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ПП «ІА «Центр медіа» (бренд «Одеське життя») і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
Основна сесія Національного мультипредметного тесту 2026 року завершилася, а Міністерство освіти і науки України вже… Read More
Прибиральниці нерідко працюють понад норму, виконують чужі обов'язки або купують інвентар власним коштом. Закон захищає… Read More
Жовті черевики Timberland давно стали символом практичності та моди в усьому світі. Але мало хто… Read More
Ворожі безпілотники двічі вдарили по торговельному судну, яке перевозило кукурудзу. Після повторної атаки спалахнула надбудова,… Read More
Останні вихідні липня в Одесі обіцяють бути комфортними. Істотних опадів не прогнозують, а температура повітря… Read More
Попри регулярні російські обстріли та ризики для роботи портової інфраструктури, до Одеси прибула офіційна делегація… Read More
