Не 230 років, а 609: чому офіційний вік Одеси не збігається з історичними документами

Докази 609-річчя

Історики мають оперувати фактами та підходити до вирішення питання з наукової точки зору, а не послуговуватися міфами. Отже, що для історика є науковим підходом при визначенні дати засування населеного пункту?

Таких варіантів всього два: або перша письмова згадка про нього, або ж перша археологічна знахідка на цій території. Якщо ми візьмемо за основу такий підхід, то перша письмова згадка про населений пункт, який існував на території нинішньої Одеси, датується 1415 роком.

У своїй «Історії Польщі» відомий польський хроніст Ян Длугош повідомляє, що польський король Владислав Ягайло у 1415 році направив до Константинополя із чорноморського порту Кочубіїв візантійському імператорові Еммануїлу і патріархові Євфимію II допомогу зерном. Щодо назви «Кочубіїв», то польською це слово звучить скоріше як «Качубєїв», хоча є ще варіанти «Коцюбіїв» і «Качибей». Як з’ясував сучасний одеський дослідник Олександр Степанченко, делегація від константинопольского патріарха до польського короля у зв’язку з цією подією прибула якраз на Зелені свята. Трійця того року відзначалася 19 травня. Отже – маємо точну дату першої згадки про населений пункт.

Також читайте та дивіться, якою була Одеса 609 років тому – Фортеця, порт, зерно: якою була Одеса 609 років тому (фото, іллюстрації)

Історія міста неперервна

Землі межиріччя Дністра і Дніпра наприкінці XIV століття увійшли до складу Великого Князівства Литовського. На території від сучасного Овідіополя до Херсона тоді існували чотири населені пункти: Чорнігрод в гирлі Дністра (можливо – теперішній Овідіополь), місто Дашев (пізніше — Очаків), Каравул (пізніше – Рашків, або, за іншою версією, – Маяки Одеської області) і Кочубіїв. Це були фортеці. Кочубіїв у складі Великого Князівства Литовського швидко став великим портом, через який до Візантії вивозили зерно. Власне, саме торгівля зерном пізніше зробила Одесу найбільшим містом України у XIX столітті. Тодішнє місто складалося з порту, кам’яної фортеці, митниці і маяка. Фортеця, до речі знаходилася на місці нинішнього Воронцовського палацу. Письмові згадки про це місто з’являються періодично у тодішніх документах. Зокрема, у XV столітті (1442 р.) місто передали у володіння губернатору Поділля Теодору Бучацькому. А пізніше його нащадки почали суперечки з чиновниками за право володіння ним, і вписували ці землі до своїх володінь до кінця XVI століття. Все це зафіксовано у документах.

Як виглядало давнє місто

На середину XV століття вже виникає Пересип (перша згадка про неї в документах – 1442 р.). Хаджибейський і Куяльницький лимани стають озерами і в них осідає багато солі. На кінець XV століття землі Кочубіїва переходять під владу Османської імперії. У 1540 році кримський хан Сагіб-Гірей укладає угоду з польським королем Сигізмундом Першим про торгівлю сіллю. Польським підданим дозволялося брати сіль, платити мито і торгувати нею аж до Києва і Луцька. Українці приїздили сюди, у Кочубіїв, вилами в лимані згортали сіль, чекали, доки трохи підсохне, і вантажили на вози. Чумаків тоді ще називали соляниками.

Пізніше у Кочубіїві з’являються козаки, які не давали спокою туркам. У другій половині XVI століття фортеця впала під ударами козаків, місто занепадає. На тогочасних картах Кочубіїв, або у турецькому варіанті — Хаджибей — зображений як руїни. У них козаки чатували на татар і турків і нападали зненацька.

У XVII столітті сюди знову повернулися турки, які 1765 року відбудовують ту саму стару фортецю і називають її Єні-Дунья, або Новий Світ. Того ж року вони буду.ть маяк, який знаходився у теперішньому парку Шевченка. Біля моря будується величезна пристань для експорту зерна. Вона знаходилася там, де зараз Митна площа та в’їзд у морський порт. Центр міста був там, де зараз Думська площа. У місті були мечеті, ярмарок, великий гостиний двір, склади зерна. У місті проживали не лише турки і татари, а й молдавани, українці, представники інших народів.

Ми знаємо про тогочасне місто досить багато завдяки тому, що Російська імперія направила у місто свого шпигуна Івана Ісленьєва. Він побував у місті, а потім зробив його детальний план у 1766 році, на який наніс місця розташування всіх головних будівель міста.

Тарас Гончарук: «Ми не стверджуємо, що Одесу заснували українці. Навпаки, Одеса завжди була багатонаціональним містом, і тому ми не вигадуємо якоїсь «української історії Одеси». Але ми маємо використовувати науковий підхід, а не російський імперський міф, якому вже двісті років. Тоді була така політика: до Російської імперії нічого не було, а всі народи, які заселяли певні землі до приходу на них Російської імперії, наче й не існували. Але ж це не так. Достатньо поставити одне просте питання: що штурмував Де Рибас 14 вересня 1789 року? Порожнечу?».

Як у 2015 році святкували ювілей 600-річчя Одеси

Верховна Рада України ухвалила постанову про святкування 600-річчя Одеси. В Одеській облдержадміністрації (ОДА) підтримали ініціативу громадських діячів. Управління культури і туризму, національностей та релігій Одеської ОДА повідомило, що програма святкування включала зустрічі, семінари, круглі столи, а також розширення експозиції в Одеському краєзнавчому музеї з експонатами та інформацією про поселення Кочубіїв і Хаджибей. Проте масові святкові акції не були заплановані.

Міська рада не проводила заходів з приводу ювілею. Активісти «Чорноморського гайдамацького з’єднання» подали позов до міськради, вимагаючи внесення програми святкування на розгляд сесії. Справу розглянув Приморський районний суд. Представники мерії на першому засіданні заявили, що проситимуть відхилити позов, оскільки вважали, що громадська організація не мала права звертатися з таким позовом.

Лідер організації Сергій Гуцалюк висловив бажання, щоб програма святкування була внесена на розгляд депутатів, і в місті провели лекції, наукові конференції, зустрічі, круглі столи, а також щоб у школах перший урок у День знань був присвячений ювілею міста. Він хотів, щоб святкування відбулося у День міста — 2 вересня. Він порівняв дії опонентів з поведінкою персонажа з відомої повісті Гоголя.