Навіть класика не поза політикою: чому в Одесі перейменували провулок Чайковського (відео)

Ключові моменти

• Чайковський – не просто композитор, а символ російської імперської культури. Деякі його твори писалися на замовлення імперської влади і викривляли українську історію;
• Попри українське коріння, композитор не ототожнював себе з Україною;
• Перейменування провулка – це не «відміна культури», а повернення до власної історії. Провулку в центрі Одеси повернули стару назву «Театральний» – на честь Одеського оперного театру, одного із головних символів міста з багатою історією.

Петро Ілліч Чайковський – композитор світового рівня. Його музику виконують у Карнеґі-Голі, він отримував почесні звання від Кембриджа, диригував у Берлінській філармонії. Його твори досі звучать на найпрестижніших сценах світу. Здається, тут нема про що сперечатися: геній. Але питання не в його таланті, а в тому, кого прославляє його ім’я і яке місце воно посідає в українській культурі. І найголовніше – чи варто нам зберігати його на вулицях наших міст?

Провулок з історією

Сьогоднішній Театральний провулок в Одесі – колись був Чайковського. Але зміна назви – це не проста заміна «для галочки». Це акт повернення історичної пам’яті. Адже початково він і був Театральною вулицею – через близькість до опери. Потім Біржевою – через збудовану біржу. А вже в радянський період – іменували провулком Чайковського.

Композитор справді бував в Одесі, зупинявся у готелі «Сєвєрний» (тепер будинок №12), де нині – меморіальні дошки не лише йому, а й Чехову та Ушинському. Архітектура провулка – це взагалі окремий культурний пласт. Проте саме російського композитора вирішили тут увічнити.

Ким був сам Чайковський?

Чайковський мав складну ідентичність. Його батько походив з українського роду з Миргорода, прізвище походить від козака Чайки. Проте виріс і творив Петро Чайковський у глибоко російському контексті. І його музика стала частиною імперської культурної машини.

Він писав твори на замовлення імперії, такі як:

• Коронаційний марш для Олександра III;
• «Увертюра 1812» до ювілею перемоги над Наполеоном;
• Опери з імперським підтекстом – як-от «Мазепа».

В останній, до речі, гетьман Іван Мазепа зображений як зрадник, а не як борець за українську незалежність. Україна в цій опері – лише фон для російських політичних наративів.

А як щодо його зв’язку з Одесою? У 1893 році Чайковський приїздив до Одеси на запрошення директора місцевого відділення Імператорського музичного товариства та антрепренера Городського театру. Він погодився диригувати двома симфонічними концертами й допомогти з постановкою опери «Пікова дама». Насправді провів п’ять концертів, з яких три були благодійними. Художник Микола Кузнєцов написав єдиний прижиттєвий портрет Чайковського з натури саме тоді.

Композитор планував повернутися з оперою «Іоланта» – але не встиг: помер того ж року.

Здавалося б – щире захоплення, жодної політики. Але згодом, у ХХ–ХХІ століттях, його ім’я перетворилося на символ російської «величі», яку Кремль активно просував. За часів допінгових скандалів Чайковського навіть ставили замість гімну РФ на Олімпійських іграх.

Одеський оперний театр – справжній символ міста

Саме тому, коли комісія ухвалила рішення повернути провулку історичну назву – Театральний, це стало жестом повернення до своїх коренів. Адже сам театр – не менш видатний символ.

Перший оперний театр в Одесі відкрився ще у 1810 році, а нинішню будівлю спорудили 1887-го за проєктом австрійських архітекторів Фельнера та Гельмера. Це перлина міста – його душа.

Під час повномасштабної війни театр став ще й простором спротиву. Там працюють артисти, які пішли воювати або стали волонтерами. На жаль, є й загиблі. Владислав Горай, Сергій Архіпов, Ростислав Янчишен – їхні імена назавжди вписані в історію міста.

То що робити з Чайковським?

Можна повторювати: «культура поза політикою». А можна – подивитися в очі реальності: культура була і є інструментом впливу. І якщо ми нею не керуємо – це робить хтось інший. Питання не в забороні, а в розумінні контексту.

Залишати Чайковського – це як продовжувати писати історію Росії на стінах наших міст. А повернути Театральний – це відновити свою.