Навіщо одесити постійно переодягають Дюка: історія міської традиції

Ключові моменти:

• Дюка почали прикрашати щонайменше з 1930-х років.
• Випускники десятиліттями залишали біля пам’ятника шампанське.
• Дюк приміряв тільник, вишиванку, перуку, капелюх і навіть форму футболіста.
• Одесити постійно наповнюють пам’ятник новими сенсами.

У Дюка в Одесі, здається, є власний гардероб. За майже два століття він встиг побувати моряком, випускником, спортсменом, поліцейським, жартівником і навіть рудим клоуном. Йому дарували шампанське, одягали тільник і гюйс, шили вишиванки, а одного разу навіть поголили під час зйомок кліпу.

Авторка «Одеського життя» Юлія Сущенко вирішило поговорити з людьми, які знають цю історію зсередини, і зібрати найцікавіші перевтілення знаменитого градоначальника. Виявилося, що за міськими жартами стоїть значно цікавіша історія: одесити давно сприймають Дюка не як холодну бронзову фігуру на постаменті, а майже як свого — того, з ким можна пожартувати, привітатися зі святом або навіть поділитися частиною міського настрою.

Перевдягання Дюка – таємниця, що покрита темрявою

Протягом майже двох століть існування одеський Дюк залишається не просто першою пам’яткою міста, а ще й найулюбленішою. Любов одеситів до бронзової статуї герцога Армана Еммануеля дю Плессі Рішельє виявляється у тому, що його згадують у літературі, піснях, байках, а й у постійному бажанні одягнути градоначальника «під свого». За цей час у пам’ятника скупчився цілий гардероб. «Одеське життя» вирішило з’ясувати, хто, коли та  навіщо переодягав Дюка.

Традиція прикрашати Дюка давня. При чому настільки, що знайти точну дату і тих, хто став робити це першим, не вдалося. Вже в тридцяті роки 20-го століття, в руках пам’ятника стали з’являтися різні предмети, а сам він став головною дійовою особою міських традицій.

Одеський журналіст Олександр Галяс, посилаючись на спогади своєї матері, розповідає, що у 1939 році, коли його мати була випускницею одеської 118-ї школи, з’явилася традиція приходити до пам’ятника напередодні випускного твору. Якимось чином, у руках Рішельє виявлялися листки з темами творів. При цьому, за словами очевидців, «пророцтво» збувалося практично на всі сто відсотків. Учні у відповідь за турботу, скидалися грошима, на які купували шампанське і цукерки, і цей «джентельменский набір» опинявся у руках Дюка. Традиція проіснувала понад тридцять років. Щоправда, у шістдесятих система почала давати збій і пам’ятник став часто «помилятися».

Олександр Галяс згадує, що ввечері, 31 травня 1969 року, він, тоді ще десятикласник, також опинився на бульварі. Десь до дев’ятої вечора на площу підтягнулося сотні молодих людей. Як завжди були зібрані гроші і куплено шампанське, проте нічого не відбувалося – час минав, а папірців з темами не було. Тоді на пам’ятник залізли якісь нетверезі хлопці і почали щось кричати, натовп розбушувався, почалася тиснява. Під’їхала міліція, найбільш затримали, а решта розійшлися по домівках без підказок від Дюка. Вночі західні радіостанції повідомили про студентські заворушення в Одесі. Тоді влада міста негайно заборонила будь-які збори біля пам’ятника. Більш того, випускники 1969 року були позбавлені можливості навіть зустрічати свій перший дорослий світанок на Приморському бульварі.

Штурман Дюк

Пов’язувати на Дюка морський гюйс і тільник придумали випускники судноводницького факультету вищої «мореходки» в п’ятдесяті. Майбутні капітани приходили до пам’ятника після складання останнього іспиту та святкували закінчення навчання. Ця традиція зберігалася до початку повномасштабного вторгнення – 19 лютого, у будь-яку погоду, на Дюці з’являвся гюйс, тільник, а в соціальних мережах – фотографії хлопців із прапорами тих країн, на судах яких їм довелося проходити плавпрактику.

Вишиванковий стиль

2009 року організаторам Вишиванкового фестивалю в Одесі Андрію Юсову та Олексію Чорному прийшла ідея пошити для Дюка іменну вишиванку. Реалізували ідею члени оргкомітету фестивалю – родина Фатіхових. Але приміряти тоді її не вдалося через погрози проросійських організацій влаштувати заворушення під час акції, розповідає незмінний організатор фестивалю Наталія Мажарова. Через п’ять років ситуація змінилася, і 24 серпня 2014 року, у День Незалежності, Дюк красувався у ошатній сорочці з червоним вишитим візерунком.

— Для багатьох одеситів ця акція була і є дуже символічною. Дюк у вишиванці – це символ української Одеси, – згадує Наталія. – Олексій Чорний одягав Дюка 24 серпня якраз перед нашою щорічною акцією «Вишиванковий ланцюг» і вся площа навколо Дюка, переповнена одеситами у вишиванках, аплодувала. Дюк був першим номером у Вишиванковому ланцюзі.

Чотири роки поспіль, з 2014-го до 2017-го, вишиванки пам’ятнику шиє майстер Тетяна Тамбовцева. Саме її ми розпитали про особливості постаті пам’ятника. Тетяна розповіла, що якщо перевести розмір Дюка на людський, то вийде L з багатьма іксами попереду – ХХХХХХL.

— Справа в тому, пояснила майстер, – що за законами перспективи верхня частина «клієнта» набагато потужніша, ніж нижня, при тому, що зріст фігури близько двох метрів. Руки статуї також непропорційні фігурі і набагато довші, ніж у житті. Відстань між правим і лівим манжетом – 3 метри.

За ці роки Дюк неодноразово міняв кутюрʼє. З 2018 по 2021 роки герцога майстриня обшивала Олена Шушпанова, вона до речі, й шиє прапори, які розгортають Потьомкінськими сходами на День Незалежності.

Олена поділилася, що робота на сорочкою доволі копітка і займає десь півтори тижня. Адже крім самої рубахи, треба вишити планочки, які потім нашиваються окремо. І це теж окремий виклик. Взагалі, на пошиття вишиванки йде чотири з половиною метри тканини.

— До речі, якщо ви комплексуєте щодо обʼєму талії, то майте на увазі, що у Дюка вона становить два метри, жартує Олена.

«Сезони моди» Дюка

• 1939 – 1969 – щороку (крім років окупації), ввечері 31 травня Дюка можна було побачити з пляшкою шампанського та грошима.
• 1950 – наші дні – випускники факультету судноводіння вищої мореплавці пов’язують Дюку тільник і гюйс.
• 1975 – 1 квітня Дюк приміряв капелюх-канотьє.
• 1976 – 1 квітня пам’ятник зустрічав гостей Гуморини з рятувальним колом у руках.
• 1987 – Георгій Делієв став особистим перукарем герцога. Дюка «поголили» під час зйомок кліпу «Одеса-мама».
• 2009 – 12 червня під час акції, присвяченої відбору міст-учасниць Євро 2012 в Україні Дюк одягнувся у форму гравців «Чорноморця».
• 2009 – 2 вересня, на День міста, під час акції партії «Братство» Дюка одягнули у футболку із зображенням Степана Бандери.
• 2011 – 1 квітня, Дюк постав перед одеситами в масці інтернет-тролю.
• 2012 – 14 лютого, невідомі одягли на Дюка мем-маску «завжди один», яка наголошувала на сімейному статусі графа., вірніше його відсутність.
• 2014 – 24 серпня. Дюк щороку приміряє нову вишиванку під час Вишиванкового фестивалю.
• 2015 – 25 серпня, Дюк разом із Патрульною поліцією «презентував» нову форму – на голові у градоначальника красувався поліцейський кашкет нового зразка.
• 2016 – 17 серпня, Дюк взяв участь в акції підтримки шаурми. Йому в руку (як і декільком іншим відомим одеським пам’ятникам) була вкладена в руку шаурма. Учасники хотіли звернути увагу на те, що шаурма – частина одеської культури та у різні часи люди із задоволенням їли просту їжу.
• 2016 – 30 серпня Дюк став рудим. Під час фестивалю «Руде місто» Георгій Делієв одягнув на пам’ятник клоунський перуку.
• 2022 – лютий. Памʼятник обклали мішками з піском задля збереження його під час російських атак.
• 2026 – 16 серпня. Дюка звільнили від 185 тонного «костюму» через загрозу корозії.

Дюк – це наш домашній божок

Юлія Томашевська – Гарачук, голова наукового відділу Одеського національного художнього музею, вважає, що потяг до прикрасити, переодягнути Дюка в одеситів не випадковий.

— Почнемо з того, що спочатку він уже був переодягнений — зображений у тозі, а не в костюмі свого часу, — пояснює науковиця. — Автор таким чином створив щось більше, ніж пам’ятник. Це – певна форма, яку ми весь час наповнюємо новими сенсами. Він приймає ці сенси й ретранслює їх у майбутнє. Адже якщо простежити історію, стає зрозуміло, що все, що відбувається з Дюком, пов’язане з майбутнім. І завдяки цьому пам’ятник набув також інших функцій — архаїчної та культової. Саме вони й передбачають, що об’єкт буде прикрашатися та доповнюватися, як це, наприклад, прийнято в католицькій традиції (згадаймо процесії зі скульптурою Діви Марії під час свят) або в індуїстській традиції (оздоблений квітами та тканинами бог Вішну).

Саме ця виняткова здатність Дюка прийняти й зрозуміти кожного ставить його над ідеологічними сутичками та обіцяє йому довге й щасливе життя в майбутньому.

Читайте також:

• Мішки прибрали: як зараз виглядає пам’ятник Дюку в Одесі (фоторепортаж)
• Дюк знову дивиться на море: поляк розповів, що для нього означає звільнений символ Одеси