Останніми днями в ЗМІ все частіше поширюються чутки про визнання США українського Криму російським вже не лише де-факто, а й де-юре. І на тлі переговорів про припинення бойових дій, які американські високопосадовці ведуть зі своїми колегами з України, Великої Британії, Німеччини та Франції з одного боку та країною-агресором Росією з іншого, виключати такого розвитку подій не можна. Дональд Трамп будь-що має намір досягти припинення вогню в Україні та в такий спосіб реалізувати свою передвиборчу обіцянку щодо покладення краю російсько-українській війні. І зробити це він хоче виключно за рахунок України – жертви російського терору, – а не самої Росії.
Якщо так і справді станеться, то це буде нечуваний інцидент принаймні у післявоєнній історії Європи від дня завершення Другої світової війни, коли одна країна силою зброї захопила частину території сусідньої держави. А інша країна – США – сприяє цьому, нехтуючи основними принципами Статуту ООН щодо підтримання миру та безпеки й вживання ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії.
Крім цього, такий розвиток подій можна буде вважати фактичною денонсацією Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаного главами європейських держав, США та Канади 1 серпня 1975 року. Цим актом у міжнародно-правовій сфері були закріплені політичні і територіальні підсумки Другої світової війни, принципи непорушності кордонів та територіальна цілісність держав. Тобто Сполучені Штати свідомо чи несвідомо можуть «відкрити скриньку Пандори», що може зруйнувати усталений світовий порядок і призвести до непередбачуваних лих і проблем, пов’язаних зі спокусою щодо збройного зазіхання на території інших держав та розв’язання глобальної війни на європейському континенті.
Так, зупинка будь-якої війни та людського кровопролиття – справа благородна. Але не за будь-яку ціну. І, звісно, не ціною потурання агресору. «Я вірю, що привіз мир для нашого покоління», – сказав у вересні 1938 року, після укладання Мюнхенської угоди з Адольфом Гітлером про передачу Судетської області від Чехословаччини до нацистської Німеччини, британський прем’єр-міністр Невілл Чемберлен, але насправді отримав жорстоку, тривалу та кровопролитну війну.
Аналогія із сьогоденням напрошується сама по собі. Сьогодні Росія діє фактично за нацистськими лекалами. А нинішнє американське керівництво або робить вигляд, що цього не розуміє, або й справді наївно сподівається, що поступки територією України нарешті задовольнять апетити агресора. Росію зразка 2020-х, як і Німеччину зразка 1930-40-х, «теж всі навколо ображають та намагаються захопити». Принаймні у такий спосіб вони виправдовують свою агресію по відношенню до сусідньої України та погрози стерти з лиця землі інші європейські країни.
А американці чомусь намагаються виправдовувати Росію. Приміром, вустами того ж спеціального посланника США на Близькому Сході Стівена Віткоффа, який бере участь у переговорах щодо припинення вогню в російсько-українській війні. Навіщо він це робить, заявляючи, що Путін саме через побоювання вступу до НАТО України здійснив напад на нашу країну. Але це відверта неправда і маніпуляції. Тим паче, що шанси на вступ України до НАТО завжди були дуже туманні та близькі до нуля.
Публічно висловлюючись про встановлення перемир’я між Росією та Україною або заморожування війни, американські посадовці також чомусь наголошують на тому, що, крім відмови України від вступу до НАТО, ключем до миру також може стати згода України про передачу російським окупантам захоплених ними п’яти російськомовних регіонів, де нібито були проведені якісь референдуми і переважна більшість місцевих мешканців висловилася за те, щоб бути під владою Росії. Які референдуми, коли, хто і за якими законами їх проводив? І невже американські посадовці справді вважають, що вміння громадян України говорити російською мовою є ознакою того, що ці регіони мають належати Російській Федерації?
Так, чимала кількість громадян України (і це мільйони людей) народилася в Радянському Союзі, в якому на законодавчому рівні російська мова визнавалася мовою міжнаціонального спілкування. І на фронті сьогодні воюють та гинуть за свою країну проти російських загарбників десятки тисяч російськомовних вірних синів і доньок України.
Та й взагалі як можна використовувати слово «референдум» у випадку, коли іноземні війська силою зброї захопили наші землі, а потім з автоматами ходили по домівках, вимагаючи, щоб українці поставили якийсь хрестик на клаптику паперу?
В Україні референдуми мають проходити тільки за українськими законами. А враховуючи те, що будь-який плебісцит принаймні передбачає два варіанти відповіді, виникає риторичне запитання: а чи могла би Росія наголосити, що більшість громадян на окупованих нею територіях не підтримує приєднання до Росії, і через це піти геть? Відповідь очевидна: підсумок фейкового референдуму мав бути тільки один і обов’язково – на користь Росії.
І взагалі, за якими принципами хтось може розподіляти територію України на україномовні чи російськомовні регіони? Адже на законодавчому рівні у нашій країні такого розподілу не існує. А російською без будь-якого акценту вміє розмовляти переважна більшість наших громадян, які мешкають не лише на Донеччині, Луганщині, Херсонщині або на Запоріжжі, а й у всіх інших регіонах нашої країни. Приміром, у тій же Бразилії взагалі офіційною мовою є португальська, в Аргентині – іспанська, у Канаді – англійська та французька, в Австрії – австрійський варіант німецької мови. Але це не є приводом збройним шляхом приєднувати ці країни до інших держав. Це заборонено міжнародним законодавством і Статутом ООН.
Конституцією України також чітко закріплено, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. А питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом.
З риторики нинішніх американських високопосадовців випливає, що завдяки поступкам з боку України своєю територією на користь агресорові вдасться зупинити кровопролиття і більше росіяни нікуди просуватися не стануть, зокрема і здійснювати збройні напади на інші країни Європи. До 2014 року переважна більшість громадян України теж не вірила у можливість війни між двома країнами. Такий кривавий розвиток подій багатьма взагалі категорично не сприймався. Тим паче, що на цьому неодноразово наголошував і очільник Кремля Путін, мовляв, ми ж із українцями є одним або братерським народом і воювати за території ніколи не станемо.
Усі ці висловлювання можна легко відшукати в інтернеті. Наприклад, відеозапис 1999 року в студії російського телеканалу НТВ, куди, напередодні футбольного поєдинку між збірними Росії та України, завітали на той час прем’єр-міністр РФ Путін та глава уряду України Валерій Пустовойтенко. Тоді на запитання російського журналіста щодо можливості конфронтації з приводу вступу України до НАТО та територіальних претензій РФ на Крим ще достатньо молодий Путін чітко й лаконічно відповів, що Росія не збирається забирати в України Крим. Мовляв, це є абсолютною дурницею і, якщо ми почнемо щось у когось забирати, то обов’язково й у нас щось заберуть… А також дослівно наголосив, що на території самої РФ є 400 (!) спірних територій. І головною проблемою є важкий імперський спадок Росії, яка вже давно не є імперією.
І подібних висловлювань як з боку першої особи Кремля, так і його соратників-урядовців і депутатів і до 2014-го, і до 2022 року було достатньо. І звідки може бути впевненість, що росіяни не підуть далі, якщо під всілякими вигаданими приводами вони здійснили напад на «братерську країну», в якій у сотень тисяч росіян проживають родичі та близькі люди? Що їм варто не піти далі, наприклад, «повертаючи свої споконвічні землі Російської імперії або Радянського Союзу чи відновлюючи справедливість з повернення під свій контроль колишніх країн соціалістичного табору Східної Європи»?
Адже майже щодня з телевізійних екранів на цьому наголошують і топові російські пропагандисти в особі Володимира Соловйова та інших, які погрожують за допомогою ядерної зброї стерти з лиця землі Київ, Лондон, Берлін, Париж, Одесу і Вашингтон.
Вони, росіяни, і після окупації Криму неодноразово наголошували, що, крім цього півострову, їм в Україні більше нічого не потрібно. Але того ж 2014 року захопили частину Донецької та Луганської областей. І знову казали, що вони не збираються окупувати українські землі, але широкомасштабно вторглися в нашу країну в лютому 2022-го, анексувавши частини чотирьох регіонів України.
На думку деяких американських високопосадовців з оточення президента США Дональда Трампа, головною причиною розв’язаної Росією проти України війни є те, що росіяни вважають Україну штучно створеною країною, а п’ять захоплених нею збройним шляхом українських регіонів своїми споконвічно російськими, які до України приєднав Хрущов.
Звісно, нічого особисто колишній лідер СРСР Микита Хрущов Україні не передавав, бо не мав таких повноважень. Насправді передача на той час Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР відбулася на підставі Указу Президії Верховної ради СРСР від 19 лютого 1954 року, затвердженого відповідним законом СРСР від 26 квітня 1954 року. А до цього часу відповідні постанови щодо передачі Криму від 5 та 13 лютого 1954-го відповідно були прийняті Президіями Верховної Ради РРСФР та УРСР з подальшим ухваленням Законів щодо змін і доповнень до Конституцій цих республік, згідно з якими Кримська область офіційно стала належати спочатку УРСР, а згодом і незалежній України як правонаступниці УРСР, зокрема і в ООН, до складу якої також входить Росія. А відповідно до Статуту ООН всі члени Організації Об’єднаних Націй утримуються у міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканості чи політичної незалежності будь-якої держави, й кожна держава має право на індивідуальну або колективну самооборону в разі збройного нападу на члена ООН.
Сама Російська Федерація після розпаду СРСР неодноразово визнавала існуючі кордони незалежної України. Зокрема, це задокументовано:
А щодо нині окупованих росіянами частин Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, які, на думку деяких американських політиків, до України приєднав Хрущов, то це теж неправда. Адже у 1953 році, коли, власне, Хрущов і прийшов до влади, ці території вже належали УРСР. А сучасна Російська Федерація територіально є правонаступником РРФСР, а не СРСР та УРСР, і не має ані моральних, ані юридичних прав на наші землі.
І цілком зрозуміло, чому росіяни в лютому-березні 2022 року кинули багато сил саме на захоплення Запоріжжя та Херсонщини. Через те, що материкова частина РФ не межує з Кримом і тримати півострів без сухопутного коридору вона була не здатна. А всілякі розповіді з приводу загрози з боку НАТО, рятування російськомовних жителів Донбасу, демілітаризації та денацифікації України – це відверта брехня, небилиці та інсинуації з боку росіян, якими вони виправдовують свою підступну й криваву війну проти народу України. І потурати країні-агресору в цьому, порушуючи Статут ООН та інші міжнародно-правові акти, не можна й дуже небезпечно для миру на європейському континенті. Приклад такої поведінки вже був у 1938 році в Мюнхені, що призвело до найкривавішої в історії людства Другої світової війни та мільйонів людських жертв. Росіяни, як самі зізнаються, можуть це повторити. Але їх ще можна зупинити силою зброї та дипломатії.
В’ячеслав ДІОРДІЄВ
Часом трапляється така неприємна ситуація: Пенсійний фонд не хоче зараховувати до вашого трудового стажу певні… Read More
Президент України Володимир Зеленський звільнив Сергія Приходька з посади голови Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської… Read More
Після кількох по-літньому теплих днів в Одесу в область повертається по-весняному прохолодна погода. І незважаючи… Read More
Сьогодні, у суботу, 26 квітня, в Одесі відбулося покладання квітів до пам'ятника одеситам-чорнобильцям з нагоди… Read More
Одесу створювали зодчі, негоціанти, градоправителі, які зібралися тут, здається, з усієї Європи. Але не було… Read More
Конкурс читацьких рецензій «Книголюб» – партнерський проєкт Одеської національної наукової бібліотеки та громадської організації Ротарі… Read More