У бліндажах 88-го окремого батальйону морської піхоти можна почути болгарську, гагаузьку, молдавську й українську. Для ворога це — незрозумілий шум, а для самих бійців — спосіб зберегти зв’язок із домом і залишатися собою на війні. Підрозділ, сформований на Одещині, воює не лише зброєю, а й характером Півдня — багатонаціональним, впертим і дуже живим.
В бліндажі військові спілкуються різними мовами
Ключові моменти:
У 88-му окремому батальйоні морської піхоти не користуються умовними шифрами — у бліндажах тут говорять тими мовами, з якими виросли. Болгарська, гагаузька й молдавська звучать поруч з українською під час чергувань, ремонтів і коротких розмов між бойовими виходами. Для ворога ці слова незрозумілі, а для бійців — спосіб залишатися собою на війні.
Підрозділ сформували на півдні Одещини, у Болграді, і нині він воює у складі 35-та окрема бригада морської піхоти Військово-Морських сил України. Батальйон виконував бойові завдання на ключових напрямках — від Донеччини до Херсонщини — і за час активних боїв жодного разу не залишив займані позиції.
Поза зведеннями залишається щоденне життя фронту: польова кухня з національними стравами, ремонт техніки поблизу лінії зіткнення та бойова машина з іменем загиблого командира, що стала талісманом роти. Саме з таких деталей і складається історія 88-го батальйону — частини бригади, яка тримає найскладніші ділянки фронту.
88-й батальйон вже не один рік тримає найскладніші напрямки фронту. Це підрозділ, у якому служать люди з характером. Молоді воїни і ті, кому за п’ятдесят, підтримують один одного як під час бойових виходів, так і коли є можливість насолодитися тишею у фронтовому побуті. І це теж дуже важлива складова служби – кухня, ремонт, навчання, господарство. І, звичайно, – просте спілкування, яке рятує не гірше за броню.
– У нас немає домінантної національності, – кажуть військові. – Кожен приносить щось своє: мову, традиції, національні страви, жарти. І це взаємне збагачення робить нас сильнішими.
У батальйоні часто можна почути болгарську, гагаузьку, молдавську мови. Часто це дуже допомагає: болгарську чи то молдавську противник просто не розуміє. Але головна мова батальйону – українська.
Тут служать різні люди. Хтось підписав контракт у 18 років, бо відчув, що саме зараз має бути там, де найбільше потрібен. Хтось прийшов у підрозділ, уже вийшовши на пенсію у цивільному житті. Є ті, хто має хронічні хвороби, але не шукає виправдань. Є батьки й сини, які воюють одночасно, але в різних підрозділах.
Читайте також: Якою мовою говорить Буджак: чи переходить південь Одещини на українську
– Я білорус за національністю, але всі кажуть, що схожий на болгарина чи гагауза, – ділиться думками колишній зварювальник. – Коли знаходишся на нулі, у бліндажі, дістаєш лист, який тобі жінка чи мама написали, читаєш і стає краще, хочеш жити. Знаєте, стараюсь зараз не звикати ні до кого, але все одно не виходить. Звикаєш, потім дізнаєшся, що цієї людини вже немає, і нестерпно стає.
Олександр служить у батальйоні вже другий десяток років. За його плечима не одна успішна операція, але кожна наступна від того не стає легшою.
– Нема легких задач, то ж війна. Ти завжди ризикуєш усім. Коли виїжджає водій, решта водіїв, які його страхують, чекають, коли він повернеться. Це може бути в три ночі, о п’ятій ранку. Він повертається, але ніхто не спить, всі його чекають, бо то є друг, товариш, з яким ти вже пройшов пів України, якщо не більше, – каже водій Олександр.
Він – болгарин із Болграда. І каже, що 88-й батальйон дуже дружний і що дуже приємно поспілкуватися рідною мовою. Так по-справжньому відчуваєш частинку рідного дому.
– Живемо разом, спілкуємось – українці, болгари, гагаузи, ми всі живемо в одній хаті, під одним дахом. І робимо одну справу, – підсумовує морпіх.
Окрема лінія життя батальйону – кухня. Тут готують, як для рідних. Гагаузька каварма з баранини, болгарська манджа, молдавська мамалига, українська запечена качка, котлети – готується все, що можна зробити в польових умовах.
– Усе життя я мріяв бути кухарем. Вийшло так, що моя мрія здійснилася вже на війні, – зізнається військовий Руслан з Ізмаїла.
Він пішов на війну добровольцем, служив у піхоті, але після поранення потрапив на кухню. І сьогодні із задоволенням готує хлопцям їжу з національним колоритом.
У батальйоні діє суворий принцип: їжа однакова для всіх – одне й те саме і для матроса, і для офіцера. Гаряче доставляють навіть на нуль, під обстрілами, ризикуючи життям.
Поблизу місць дислокації батальйону розгорнуте невеличке господарство. Помічник кухаря доглядає за свинями, гусьми, качками, нутріями. Для стороннього це може здатися дивним, але для військових – це психологічна реабілітація.
– Є в нас і голуб’ятня. Старшина постарався, десь десяток голубів привіз. Зараз їх вже набагато більше.
Бійцям подобається після того, як повертаються з позицій, тут психологічно відновлюватись. Здебільшого ж хлопці із сільської місцевості. І це як відволікання. Тут немає вибухів. І живність ходить, можеш її погодувати, трави накосити. Як удома, – пояснює військовий Валерій.
Тварини та птахи у разі евакуації переїжджають разом із підрозділом на нове місце.
– Майже як частина особистого складу, – пошуткувала я.
– А як же! Виконують бойові завдання! Розвідка наша. Всі морські піхотинці, – з посмішкою відповів військовий.
У 88-му батальйоні воюють не лише зброєю. Тут нон-стоп ремонтують техніку, будують, зварюють, фарбують, лагодять. Колишні працівники СТО ремонтують машини, зварювальники відновлюють броню, меблярі роблять ящики для транспортування їжі.
– Ремонтники працюють не тільки в тилу. Ми постійно виїжджаємо в бойові зони, і там ремонтуємо, евакуюємо техніку. Наша задача – доставити техніку сюди, аби продовжити ремонт, щоб вона далі могла виконувати бойові завдання. І робити це треба якомога швидше, – розповідає військовий Іван.
Евакуаційний тягач, який бійці називають «Малиш», витягнув із поля бою десятки одиниць техніки – і своєї, і ворожої. Виїзди відбуваються у повній бойовій готовності, адже ворог часто навмисно залишає підбиту техніку, щоб, коли під’їде тягач, бити прямо по ній.
Для морських піхотинців 88-го ОБМП не існує поділу на «вищих» і «нижчих». Усі працюють на тих, хто безпосередньо тримає позиції.
Одна з бойових машин батальйону носить ім’я загиблого командира Олександра Калова – Героя, який загинув під час звільнення Давидового Броду. Сьогодні на його честь перейменували і колишню вулицю Суворова в місті Болград, звідки він родом. Там живе його мати, якій нещодавно вручили орден Богдана Хмельницького третього ступеню, яким нагородили посмертно її сина.
Машина, на якій працював Олександр, стала символом роти, її талісманом. Побита, але жива, вона знову і знову повертається в стрій. «Вона доїде до Перемоги», – впевнені бійці.
Цитата
«Якщо не ми, то хто?» – ця фраза не пафос, а внутрішній закон батальйону.
Раніше «Одеське життя» розповідало, як, всупереч розпорядженням київських чиновників, вдалося зберегти Болградський район від ліквідації, ба навіть більше – укрупнити його.
Читайте також:
Еліна Світоліна з Одеси провела один із найкращих матчів у кар’єрі та за 59 хвилин… Read More
В Одесі тривають масштабні роботи з очищення дощоприймачів, відкачування води та обробки доріг протиожеледними матеріалами.… Read More
В Одесі джинси – це не просто одяг. Це про свободу руху, зміну планів, прогулянки… Read More
В Одесі перед судом постане лікар-інфекціоніст, якого звинувачують у професійній недбалості та підробці медичних документів.… Read More
Одеська залізниця змушена тимчасово скоротити кількість приміських рейсів 28 і 29 січня через екстремальні погодні… Read More
Стільниці – це серце будь-якої кухні чи ванної кімнати. Вони витримують щоденні навантаження: від нарізки… Read More
