Лазні Ісаковича: як з’явилася знаменита одеська будівля

Знаменитий в Одесі гідропатичний заклад був заснований 1867 року Ісааком Ісаковичем у будинку Абрама Егіза на вулиці Преображенській, 45. 1876 року він був перебудований під водолікарню маловідомим архітектором Омаріні. Після смерті Ісаковича лазні перейшли у спадок до його сина, Самійла Ісаковича, який встановив там нове, привезене з-за кордону обладнання, і заклад набув статусу банно-лікувального.

Водолікарня складалася з кількох відділень: гідропатичного, літнього мінерального басейну, прісних і мінеральних ванн, душа, чоловічих і жіночих лазень, а також зали очікування для пацієнтів і кабінету лікаря. Відвідувачі могли отримати медичну консультацію від лікарів, яких тут працювало троє — двоє в чоловічому відділенні та один у жіночому. Воду для лікувальних процедур і лазень використовували виключно з артезіанських свердловин.

Під час будівництва споруд такого типу одеські архітектори намагалися надати їм вигляду, який асоціювався б із турецькими лазнями або давньоримськими термами. Такі будинки мали вельми незвичний і яскравий вигляд, проте в місті їх було дуже мало. Будівля водолікарні збудована в романо-готичному стилі і має Г-подібну форму. Центральна частина будинку являє собою чотирикутну вежу, верхівка якої височіє над дахом.

Кутові частини будівлі прикрашені восьмикутними колонами, а оздоблення даху вельми незвичне — він закінчується готичним фризом із хибними бійницями-машикулі. На самому даху влаштований високий аттик з фільонками — декоративна стінка з різьбленими заглибленнями. Що стосується віконних прорізів, то вікна виглядали трохи по-іншому, проте до сьогоднішнього дня вони не збереглися. 

Джерела: photobuildings.com, archexplorer.wordpress.com