«Купаємося у будь-яку пору року»: будні бригадира одеського водоканалу

Ключові моменти:

• Аварійні бригади «Інфоксводоканалу» працюють цілодобово — доба через три, у будь-яку погоду.
• Найскладніше у ремонті — знайти прихований витік води, на це інколи йдуть дні.
• Через щільні підземні комунікації багато аварійних розкопок досі виконують вручну.
• Під час війни комунальники працюють навіть під час повітряних тривог, щоб швидше відновити воду.

Журналістка «Одеського життя» Ольга Магазинська провела день разом з аварійною бригадою підприємства «Інфоксводоканал» та поспілкувалися з її бригадиром Едуардом Колісніченком. Він понад 30 років працює з водопровідними мережами Одеси.

Для контексту використано відкриті дані комунального підприємства та інформацію про структуру роботи аварійних служб міського водопостачання, а також нормативні правила техніки безпеки для робіт на підземних комунікаціях.

«Весела» робота аварійних бригад

Як часто ви вдивляєтеся в обличчя комунальних працівників і кажете їм просте людське «дякую» за прибрані вулиці, відремонтовані електромережі чи водогін? Мабуть, не так часто. Частіше подумки нарікаємо, чому так довго ремонтують, коли вже буде світло, вода, та коли приберуть листя та почистять заледенілі тротуари.

День працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення – чудовий привід розповісти, якою важкою, інколи невдячною та небезпечною буває робота працівників ЖКГ та побутових служб. 

Тому пропонуємо інтерв’ю з Едуардом Колісніченком, бригадиром аварійної бригади Інфоксводоканалу.

– Зазвичай вашу роботу вважають складною, необхідною, важкою. А якою вона є для вас?

– Веселою і класною.

– Веселою? – здивовано перепитую Едуарда Колісніченка, бригадира аварійної бригади Інфоксводоканалу.

– Саме так, ми ж «купаємося» за будь-якої пори року – інколи у котловані води по пояс, тож без оптимізму та почуття гумору в нас ніяк, – запевняє Едуард Леонідович.

Ліквідовує аварійні ситуації – ремонтує мережу та шукає витоки води – пан Едуард трохи більше 30 років. Його аварійна бригада працює добу через три – у свята та будні.

Нашу розмову час від часу перериває гул вантажівки, скрегіт ковша екскаватора та стукіт лопати – одного з основних інструментів їхньої роботи навіть у 21 столітті.

– Пане Едуарде, а хіба не можна замінити це архаїчне знаряддя праці на щось більш технологічне?

– Часто не можна, адже поруч із пошкодженим водогоном можуть пролягати електрокабелі, теплотраси, тож розкопувати треба обережно, щоб нічого не пошкодити. От і виходить, що ручну роботу попри усі технології ніщо не замінить.

– А який вид робіт у процесі ремонту є найбільш важким?

– Пошук прихованого витоку води, ось як цей.

– Коли воду видно – це чудово, ми її викачуємо, оцінюємо стан мереж, замінюємо те, що тече, і готово! А ось коли поверхня суха – це вже ребус.

– А як же знайти швидко, де тече? 

– Зазвичай вода прагне туди, де їй легше вибратися назовні, – на перетині труб, проте, який це перетин буде за рахунком – другий чи десятий, сказати важко. Інколи прихований витік вдається за пару годин знайти, а інколи – через пару днів.

У професії залишиться той, хто «переживе» першу зиму

– Едуарде Леонідовичу, ваша робота – мрія, збіг життєвих обставин чи покликання?

– Усього потроху. За освітою я водій. Коли мені був 21 рік, приятель запропонував спробувати попрацювати в аварійній бригаді. Я погодився.

– Сподобалось?

– Не те слово. 1994 рік, січень, і мінус п’ятнадцять. Я в котловані, чищу шланги, руки задубіли, зашпорами пішли вже за п’ять хвилин – романтика! Це було моє «бойове хрещення» – пережити першу зиму. Якщо людині це вдасться, тоді вона залишається надовго.

– А чи існують якісь критичні погодні умови, за яких аварійні бригади не працюють?

– Ні. Мороз, спека, дощ – людям потрібна вода завжди. Скажу чесно, складні погодні умови – це найважче. Ось бувають такі види робіт, що в рукавицях їх не зробиш, а надворі мороз сильний. Тоді, щоб пальці не відморозити, змінюємо один одного кожні 15-20 хвилин. Тут головне одразу в тепло – руки-ноги відігрівати. Та й робота під час зливи також ще той «подарунок»: під ногами вода і зверху поливає.

Недопалки у кишенях курців-ремонтників та інші, важливіші правила професії

– У кожній професії є свої прикмети, забобони, правила. У вас також?

– Прикмета хіба-що одна: якщо працюєш у котловані та палиш – не можна недопалок кидати, треба наверх або у кишеню, інакше робота затягнеться надовго. Головне ж правило – техніка безпеки. Навіть з тією лопатою. Моя найбільша глибина аварійних розкопок – п’ять метрів. Розкопати треба грамотно, щоб були відкоси, щоб не привалило. Цьому та іншим правилам безпеки молодь вчу найперше – люк відкривати тільки на себе, а грітися – лише чаєм та кавою.

«Тривоги – тривогами, а в нас ціла вулиця без води сидить»

– Бувають такі дні, що тривоги багато разів на добу. Як тоді працюєте?

– Звісно, маємо роботу переривати та йти до укриття. Якщо воно, звісно, поруч. Проте, так буває не завжди. Не так давно працювали на Французькому бульварі, а за кількасот метрів як гепне!

– Ніхто не постраждав?

– Слава Богу, ні. А загалом працюємо й під час тривог, особливо коли аварія масштабна й будинки по кілька днів без води. Що поробиш, війна.

Люди – вони різні, як труби

– До традиційного переліку аварійних ситуацій додалися й нові, після ворожих обстрілів чи блекаутів, а ось ремонтників більше не стало. Тож часу на те, щоб полагодити, інколи треба більше. З якою реакцією людей ви зараз частіше стикаєтеся?

– Коли як. Ось, наприклад, приїхали за однією адресою, якраз свято і холодно, мешканці нас і чаєм, і смаколиками пригостили. Інші – пляшки з верхніх поверхів на аварійну машину кидають. Одні сварять, що повільно працюємо, їхні сусіди – подяку керівництву пишуть, бо вдалося відремонтувати воду раніше заявленого терміну. Люди, як труби – є гарні, а є… дивні.

«Тільки не Молдаванка»!

– Окрім морозу, дощу та прихованих витоків є інші складнощі у роботі?

– Нехай вибачать мене мешканці Центру та Молдаванки, але у цих районах ми не дуже радо працюємо. Там часто вода витікає у катакомби, тож знайти проблемні ділянки важко. Тому і виходить: дає мені диспетчер перелік аварійних ділянок, а тут вода невідомо куди тече, лагодимо довше, а нас вже чекають за іншою адресою. Люди нервують, невдоволені, але не все нам підвладне. Ми теж живемо у цьому місті, і в нас так само інколи не буває води.

Робота не «фільдеперсова», але на іншій себе не уявляю

– Чи не виникало у вас думки змінити роботу?

– Ні, попри складнощі, я люблю своїх хлопців, на допомогу яких можу розраховувати, та, найголовніше, відчуття, коли ти повертаєш людям комфорт, особливо у такі важкі часи.

Прикро, але часто по-справжньому цінувати важливість і складність праці комунальників ми починаємо лише тоді, коли наші оселі позбавлені світла, води чи тепла. Щиро вітаємо усіх комунальників із професійним святом і дякуємо за вашу копітку, часто виснажливу працю.

Раніше ми розповідали, як працюють коммунальники міста Рені на Одещині та з які незвичні пробдеми вони мають з новою технікою.

Ще «Одеське життя» повідомляло, що на Трасі здоров’я в Одесі розпочали масштабне озеленення.

Читайте також: Дахи текли, труби рвалися: що найчастіше лагодили комунальники в Одесі у 2025 році