Краса, створена жінкою: в Ізмаїлі пройшла виставка 88 художниць і майстринь

Творчість — на противагу війні

Виставку 2024 року можна назвати унікальною, оскільки свої роботи представили 88 художниць і майстринь декоративно-ужиткової творчості, які проживають в Українському Придунав’ї, інших регіонах України, а також українки за кордоном.

Для експозиції виставки виділено три зали — колектив Ізмаїльської картинної галереї зібрав понад 700 робіт! Пейзажі, натюрморти і портрети, графічний дизайн, вишивка в різних техніках, зокрема бісером, намиста в українському стилі, гердани, ляльки та багато інших робіт свідчать про прагнення жінок — навіть під час війни — наповнювати світ прекрасним.

Як влучно зауважив заступник міського голови Ізмаїла Сергій Лузанов, «ця виставка — про війну, точніше про те, що ми не готові втратити». 

Виставка відкрила і нові імена. Наприклад, уперше представила роботи мешканка Рені Тетяна Осадченко, яка збирає намисто та інші прикраси в українському національному стилі.

Одне село — на 500 картинах

Під час виставки ми взяли інтерв’ю у члена Національної спілки художників України Злати Шишман, з якою познайомилися п’ять років тому під час пленеру в селі Нагірне Ренійської громади. Тоді в це мальовниче село на березі озера Кагул приїхали 15 художників і художниць, серед яких були і викладачі, які читають лекції у вишах, і студенти, і художники, які професійно працюють. Разом вони були занурені в красу Придунав’я і за дванадцять днів написали близько 500 картин. 

Злата Шишман тоді була студенткою ОДАБА. Вона щиро захоплювалася мальовничими селами України, де все випромінює умиротворення: «Тут фарби лягають під цвіркун цвіркунів і спів птахів — і це особливий стан для живописця».

«Українську Мадонну» побачить увесь світ

Ми поцікавилися у художниці, які зміни у творче життя внесла війна? Чи не стало більше чорних фарб?

— Раніше часто організовували пленери в Західній і Центральній Україні, у нас, на Одещині, а з початком війни ця діяльність художників, на превеликий жаль, практично згасла, — розповідає Злата Шишман. — І в творчість деякі моменти привнесла війна. Але в більшості випадків я намагаюся не пропускати це через себе, тому що це важко. Мені хочеться, щоб творчість була віддушиною. Хочеться писати світлі роботи — ніби наперекір. Пейзажі, квіти мене завжди надихали. Настала нова весна, природа оживає — і приходить нове натхнення. Я намагаюся бачити красу в усьому, це дає сили жити і творити далі.  

— Як ви зображуєте війну на своїх полотнах?

— Я писала роботу «Молитва за мир»: ми всією сім’єю, а в нас вона велика, молимося про те, щоб скоріше закінчилася війна, щоб була перемога, мир, щоб не вмирали люди. Я була вагітна, коли писала цю картину. Тепер я мама — і це ще одна зміна в моєму житті. 

— Над чим працюєте зараз?

— Як і багато моїх колег з усіх регіонів нашої країни, я готуюся до виставки, яку організовує Народний художник України Володимир Козюк. Виставка називатиметься «Українська Мадонна». Мета майбутнього проєкту — показати міста і села України через проблематику війни, через образ матері і дитини. Це якраз те, що мені зараз, як мамі, так близько. На моїй картині зображений пейзаж Ізмаїла — каплиця Святого Миколая і зруйнована вибухами будівля морвокзалу на березі Дунаю. У небі — лик Богородиці, а на передньому плані — мама з дитиною на руках, які думають про майбутнє… Виставка планується в Києві, потім — за кордоном.