Авторські сири, ляльки, та ведення весіль: як жінки на Одещині заробляють на хобі

Ключові моменти:

• Наталія Пєтракова продає в’язаних ляльок в Україні та за кордоном
• Діна Бахова створює дев’ять видів авторського домашнього сиру
• Ольга Господінова перетворила ведення свят на професійний заробіток
• Для героїнь творчість залишається джерелом задоволення, а не лише грошей

Журналістка «Одеського життя» Юлія Валієва поговорила з трьома мешканками Бессарабського, для яких улюблена справа давно стала чимось більшим за звичайне хобі. Наталія плете ляльок, Діна варить авторські сири, а Ольга веде весілля та інші свята. У кожної — своя історія, свій шлях до перших замовлень і своє ставлення до грошей, які приносить справа для душі.

Історія перша: ляльки від Наталки

Мешканка Бессарабського Наталія Пєтракова працює бухгалтеркою на сирзаводі. Якось взимку, коли подруга запросила її на день народження своєї доньки, Наталії спало на думку зробити подарунок власноруч. Вона вирішила зв’язати ляльку. Цю першу ляльку Наталія плела чотири дні – не маючи досвіду, вона навчалася премудростям з роликів на Ютубі. На день народження, звісно, не встигла, довелося купувати подарунок в крамниці. А улюблена перша лялька зберігається на полиці вдома.

Для друзів і знайомих Наталія почала плести іменні іграшки – зайчат, ведмедиків, коників – всі були в захваті від подарунків. Спочатку Наталя продавала свої вироби в крамниці на ринку, в якій працювала її мама. Та слава про майстриню швидко рознеслася по колишньому Тарутинському району, і почалися замовлення на дні народження, хрестини, весілля, навіть до професійних свят. Згодом жінку почали запрошувати на ярмарки, дні села, фестивалі.

Чоловік Наталії Федір спочатку нервував, коли дружина засиджувалася до глибокої ночі, а потім здався і навіть зробив їй окремий кабінет для роботи і зберігання ляльок. Згодом вона відкрила на проспекті Миру маленьку крамничку. Працює в ній мама Наталії.

– Особливо великих витрат заняття плетінням не вимагає – потрібно бажання, нитки, гачки і трішки фантазії. Спочатку я вчилася на безкоштовних майстер-класах, а тепер вже сама можу давати уроки. Творчі ідеї, які приходять в голову, записую в нотатник. Раніше мені потрібні були два-три дні, щоб сплести одну ляльку, тепер встигаю за один вечір, – розповідає Наталія Пєтракова.

Чи можна прожити за рахунок цього хобі?

– Буває багато замовлень, а буває й нічого. Замовляють і з-за кордону: мої ляльки вже є в Лондоні, Польщі, Італії, Німеччині…Там такі вироби коштують дуже дорого, а в мене ціни низькі, розраховані на кишені місцевих. Єдине, що пересилка дорога, тому передаю перевізниками, – каже Наталія. – Непогано продаються іграшки і на свята – зараз мене запросили в Арциз на День міста. Чесно кажучи, я ще не пробувала жити тільки за рахунок моїх ляльок. Для мене це насамперед відпочинок, віддушина. Але те, що моє хобі приносить прибуток в родину, хай не дуже суттєвий, – це тішить.

Зараз такий тривожний час, то я раджу жінкам зайнятися плетінням. Нехай це буде шарф чи рукавички, але воно дуже заспокоює. Це правда, я на собі випробувала.

Історія друга: усе почалося з корови на весілля

Діна Бахова працює у відділі землеустрою Бессарабської селищної ради. У вільний час Діна виробляє авторські сири. Та такі, що в жодній крамниці не знайдеш.

А почалося все з того, що на весілля їм з чоловіком Володимиром подарували теличку. Спочатку Діна, як усі місцеві господині, робила з молока сметану та сир. Але якось в процесі виготовлення сиру вона перегріла його, і він почав тягнутися. Тоді господиня вирішила спробувати зробити твердий сир. Вона додала зелень з городу, поклала суміш в холод, а вже через три тижні родина скуштувала готовий продукт – усім сподобалося.

Так одинадцять років тому Діна захопилася сироварінням. Вона закінчила курси відомого крафтового сировара, блогера Данила Перваченка, отримала сертифікат.

На той час її чоловік Володимир зайнявся фермерством – родина придбала двадцять корів. На придбання професійної сироварні грошей не було, тому купували усе обладнання окремо.

Зараз корів залишили одинадцять: через низьку вартість молока довелося частину продати. Діна виробляє дев’ять видів сирів, серед яких звичайний класичний, мармуровий, із в’яленими томатами, у винних скоринках, з оливками, фірмовий «Белпер Кнолле».

– Я роблю сири два-три рази на місяць. Мої покупці – друзі, колеги.

Їх замовляють на весілля, ювілеї. І з інших місць України також, навіть із-за кордону. Для мене головне, щоб мої сири сподобалися. Взагалі сам процес виготовлення приносить неймовірне задоволення, – каже Діна Бахова. – Проте поки що не ставила собі за мету, щоб сири стали основним моїм заробітком. Ціни помірні, розраховані на місцевого покупця, – від чотирьохсот гривень за кілограм. Діти пропонують реалізовувати через ресторани, але Одеса від нас далеко, а місцеві заклади замовляють тільки на банкети. Шкода, що при винзаводах немає дегустаційних залів – бессарабське вино дуже смакує до сиру.

Маю мрію, що коли вийду на пенсію, то займуся виключно сироварінням. Ось тоді і буду шукати додаткові шляхи реалізації, може, навіть крамничку відкрию. А поки вистачає того, що є.

Історія третя: коли головна – тамада

Ольга Господінова приїхала в Бессарабське з Києва десять років тому через велике кохання до свого чоловіка Олександра. Ольга закінчила інститут культури, працювала в шоу-бізнесі. У Бессарабському вона очолила Будинок культури. Враховуючи, що Ольга – чудовий конферансьє, друзі почали запрошувати її на проведення різноманітних святкових заходів.

– Це були дні народження, хрестини, ювілеї, професійні свята, – розповідає Ольга. – Спочатку запрошували провести свято друзі. А згодом мені запропонували стати справжнім тамадою за гонорар. Так і почала потроху. Тільки весілля не бралася проводити, бо ще не була знайома з місцевим колоритом Бессарабського краю. Для мене ж спочатку болгари, молдавани, гагаузи були майже іноземцями. Вже згодом, коли вивчила місцеві традиції, звичаї, почала вести і весілля.

– Як на Бессарабії святкують весілля?

– Почали повертатися народні традиції – молодята знову стають на рушник, вклоняються батькам, ламають коровай, запалюють родинний вогник. У репертуарі весільної музики з’явилося багато українських пісень. Взагалі пісні дуже різноманітні та показують весь національний колорит краю – болгарські, молдавські, українські пісні співають упереміш.

– Чи відрізняються бессарабці від столичан?

– Звісно! Киян важче розвеселити, завести, іноді здається, ніби вони прийшли просто похизуватися один перед одним. А тут люди відкриті, вміють працювати – вміють і погуляти.

– Як гадаєш, чи можна навчитися бути тамадою?

– Ні, цьому навчитися неможливо. Скільки дівчат хотіли спробувати, підходили до мене, просили допомогти. Я завжди пропоную показати, як я працюю, як працює мій партнер Сергій Солдат. Адже вчитися потрібно лише в процесі. Зазвичай після таких поїздок дівчата розуміють, що це не їхня професія. Річ у тім, що я постійно імпровізую, не читаю по листочку – усе має йти від серця, і треба відчувати людей.

– Отже тому ти поки що єдина тамада на всю Тарутинщину?

– Виходить, що так. Тому і замовлень вистачає, і заробити на життя можна. Дуже заважає в роботі бездоріжжя, адже іноді кличуть в села. Ось, наприклад, нещодавно в Миколаївці Буджацької громади запросили хрестини провести, та довелося відмовити, бо дороги туди немає. А взагалі працювати тамадою в Бессарабії – це щастя, адже тут живуть такі талановиті, творчі, красиві душею люди, що робити для них свята – справжня насолода.

Раніше ми розповідали, як поранений боєць з Одещини відкрив сироварню і створив власну ферму.

Читайте також:

• Шукають гусей і припиняють сімейні сварки: як працюють офіцери громад на Одещині
• Чи весело живуть у Веселій Долині: трояндовий парк та інші диковинки села на Одещини