Життя — найцінніше, що в нас є. Ми отримуємо його в дар від наших батьків, вибудовуємо і боремося за його тривалість і насиченість. У багатьох зараз — наших захисників, медиків, волонтерів — це складна боротьба за кожен новий день. Але буває, що в чиєсь життя і в мирний час втручається воля долі.
Не беруся судити, чому так відбувається і хто розкреслює життєвий шлях кожного з нас (і чи розкреслює). Нехай кожен пофілософствує про це сам. А я лише поділюся історією боротьби сім’ї Делік із селища Тарутине Болградського району за життя єдиного сина Дениса. Вона виділяється з тисячі інших і вселяє надію.
Десять років тому сталася страшна автомобільна аварія. У машині було двоє друзів. Водій після кількох днів коми помер. Життя 21-річного Дениса — пасажира — висіло на волосині.
У Тарутинській районній лікарні йому зробили трепанацію черепа.
— У нього були пошкоджені практично всі органи. Він пережив клінічну смерть і перебував у комі. Лікарі сказали, що в нього немає шансів, але дива трапляються, і з цими словами відмовилися його лікувати, визнаючи, що в цьому випадку — безсилі, — згадує батько потерпілого Петро Делік.
На 16-й день Дениса перевезли до Одеси. Він так само перебував у комі, а лікарі буквально проводили над ним експерименти, намагаючись вивести його з несвідомого стану.
— На той момент ми вже витратили всі накопичені заощадження, і нам доводилося просити допомоги у небайдужих людей, оскільки один день перебування Дениса в реанімації обходився в 5-6 тисяч гривень. Одеські лікарі наполягали на припиненні боротьби, оскільки не бачили жодних перспектив. Але ми з дружиною Ларисою не здавалися. Нам стали допомагати люди: і фінансово, і морально. Це нас підтримувало в нелегкій боротьбі за життя єдиного сина, — ділиться Петро Делік.
Через три місяці у Дениса запрацювали зіниці і він почав кліпати, продовжуючи при цьому перебувати без свідомості. Вага його на той момент уже досягла критичної позначки — 29 кілограмів. Зневірений батько стукав у всі двері. Дійшов і до кабінету начальника охорони здоров’я області: тоді в палаті Дениса з’явилися найкращі дієтологи, які, виявивши 100-відсоткове виснаження і зневоднення організму, сумнівалися, чи доживе хлопець до кінця дня. Продовжити життя міг дорогий препарат. Батьки кинулися на його пошуки і за дуже короткий час знайшли, подарувавши тим самим новий шанс Денису. Після цього батькові знову довелося відвезти сина в рідне Тарутине, бо обласні лікарі теж розвели руками.
Випадково родина Делік дізнається про прогресивні методи лікування нейрохірурга з Миколаєва. Їдуть туди. Вивчивши історію хвороби Дениса, нейрохірург вищої категорії Ігор Романович Скоропад береться поставити його на ноги. Перші місяці Денис перебував у Миколаєві під постійним контролем лікаря. Періодично його перевозили додому, де в Тарутинській лікарні за ним невсипуще спостерігала лікарка-невропатологиня Олена Григорівна Міткова, під чуйним керівництвом лікаря з Миколаєва. І за шість років спільними зусиллями вдається не тільки вивести Дениса зі стану коми, а й повернути його до нормального життя — він наново вступає і закінчує вищий навчальний заклад.
Усі ці шість років скрупульозно записані в численних зошитах, які зберігають батьки. Вони писали все — як до Дениса поверталися емоції, як він заново пізнавав почуття страху, радості, вчився ходити, говорити.
Три роки у нього була відсутня пам’ять. На момент аварії Денис навчався в Митній академії в Дніпрі. Але навчання зі зрозумілих причин довелося припинити. Однак за наполегливими рекомендаціями лікаря через кілька років Денис знову туди вступив. Перший час поруч із ним була мама. Вона допомагала йому, водила по аудиторіях. Але через три місяці Денис відмовився від її допомоги і самостійно продовжив навчання. До нього повернулися втрачена пам’ять і вже накопичені вміння. А також просто з нізвідки з’явилися нові знання. Він вільно заговорив англійською мовою і склав усі іспити на відмінно, що дало йому змогу отримати диплом бакалавра Дніпровського університету митної справи та фінансів.
Сьогодні Денис дивує всіх своєю життєрадісністю і чудовою фізичною формою. Він щодня бігає по 20-30 кілометрів, займається в місцевому фітнес-центрі, самостійно керує машиною і веде повноцінний спосіб життя. І це незважаючи на групу з інвалідності.
Денис і його батьки — яскравий приклад того, як потрібно боротися за життя і не опускати руки.
Юнак запрошує всіх охочих бігати разом із ним, влаштовувати марафони на честь наших захисників, спілкуватися й обмінюватися досвідом виходу зі складних ситуацій, підтримувати одне одного й надихатися хорошими результатами.
А батьки Дениса, зі свого боку, вдячні жителям Тарутиного та всім тим, хто протягом десяти років підтримував і допомагав їхній родині долати труднощі.
— Дуже важливо не залишатися сам на сам із проблемою, а говорити про неї, просити про допомогу, молитися і тягнутися до світла. Хоч би як було важко, ми вірили в добро і йшли тільки вперед. А коли Денис усвідомив себе і реальність, до нашої віри додалася і його сила волі. Так, спільними зусиллями, ми досягли таких результатів, які всіх лікарів здивували! — з радістю каже Петро Делік.
А мені хочеться повторити заїжджену, але актуальну фразу — дива трапляються і в них треба вірити!
Ми живемо в час історичних подій. 10 років Революції Гідності, 20 років Помаранчевої революції, роковини… Read More
До керівництва підприємства звернулися співробітники обласної станції переливання крові з проханням здати кров для потреб… Read More
Новорічний настрій уже стукає у двері, а разом із ним — фантастичні подарунки від VARUS!… Read More
В Одеській області два співробітники районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки продавали військовозобов'язаним відстрочки. Read More
У Південному попрощалися одразу з двома загиблими воїнами - солдатом Марковським Ігорем Григоровичем і бойовим… Read More
Із п'ятниці, 22 листопада, в Одесі відновлено роботу автобусів № 105 і №105-А за постійним… Read More
