Одного разу одеський градоначальник так розлютився на циркача, що заборонив йому залишатися в місті. У відповідь той виїхав на Дерибасівську у візку, запряженому зеленою свинею, — і перетворив покарання на публічне приниження чиновника. Але це лише одна з історій про очільників Одеси, які залишили по собі скандальну пам’ять. Хто довів місто до кривавого погрому, хто наказав підірвати головний собор і хто керував Одесою під час окупації?
Ключові моменти:
Міська влада в різні періоди історії Одеси виглядала дуже по-різному. Разом із розвитком міста змінювалися політичні системи, правила управління та самі очільники, а деякі їхні рішення мали наслідки на десятиліття.
Цей матеріал створено за відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеське життя». У ньому зібрали вісім керівників Одеси різних епох, яких автори віднесли до своєрідного міського антирейтингу.
У статті розповідаємо про Павла Зеленого, Дмитра Нейдгардта, Миколу Букалова та Германа Пинтю — чотирьох очільників міста, чиї історії пов’язані зі скандалами, трагедіями та суперечливими рішеннями. Ще про чотирьох героїв антирейтингу можна дізнатися з повного відео «Одеських історій».
Павло Зеленой очолював Одесу з 1885 до 1898 року. До цього він зробив військову кар’єру: закінчив Морський кадетський корпус, служив офіцером, здійснив два навколосвітні плавання та побував у полоні.
Проте в історії Одеси його ім’я залишилося не лише завдяки військовим заслугам. Зеленой мав репутацію надзвичайно жорсткого керівника й не надто переймався дипломатичністю у спілкуванні.
Один зі скандалів виник через випадок із княгинею — начальницею інституту шляхетних дівчат. Вона прийшла на прийом без попереднього запису приблизно в той самий час, коли градоначальник очікував іншу відвідувачку.
Зеленой помилково прийняв княгиню за власницю борделю й влаштував їй жорстку словесну прочуханку. Жінка, втім, не розгубилася і пообіцяла, що саме Зеленой залишить Одесу. Скандал дійшов до Петербурга.
Але найбільш відомий епізод стався 1891 року, коли до міста приїхав циркач Анатолій Дуров.
За легендою, між ним і градоначальником виник конфлікт у цирку. Дуров вирішив відповісти у властивій йому манері — під час виступу з’явився на арені верхи на свині, пофарбованій у зелений колір.
Для Зеленого це було публічне приниження. Дурову наказали залишити місто протягом доби.
Циркач використав і цей наказ на свою користь: запряг зелену свиню у візок і проїхав із нею Дерибасівською. Одесити зустріли імпровізовану процесію сміхом та оплесками.
Так зелена свиня стала одним із найвідоміших символів конфлікту одеського градоначальника з містом.
Втім, робити із Зеленого лише карикатурного персонажа було б несправедливо. Попри скандальну поведінку та жорсткі методи управління, його поважали за чесність і боротьбу з хабарництвом. Його відставку частина одеситів сприйняла із жалем.
Зовсім інший характер мала історія Дмитра Нейдгардта, який керував Одесою у 1903–1905 роках.
Він був переконаним монархістом і очолив місто в період політичної кризи Російської імперії. У жовтні 1905 року після оголошення маніфесту про політичні свободи Одеса опинилася на межі масштабного насильства.
У місті відбувалися демонстрації, а проти них виступили чорносотенні організації. Влада мала забезпечити порядок, однак позиція самого Нейдгардта лише погіршила ситуацію.
За матеріалами того періоду, градоначальник формально наказував поліції діяти, але водночас відкрито демонстрував симпатії до чорносотенців. У результаті силовики не змогли або не захотіли належним чином зупинити насильство.
Погром в Одесі тривав чотири дні. Тисячі людей були поранені, багато загинули, значна кількість мешканців залишилася без даху над головою.
Після цього до міста прибула сенаторська комісія. Вона звинуватила Нейдгардта у бездіяльності влади, і його усунули з посади градоначальника.
Однак на цьому його кар’єра не завершилася. Пізніше Нейдгардт продовжив службу в імперських структурах, став сенатором, а згодом увійшов до Державної ради Російської імперії.
Читайте також: Одеса над катакомбами: що ще робить місто вразливим перед землетрусом (ВІДЕО)
Микола Букалов очолював Одеську міськраду у 1935–1937 роках — у період сталінської реконструкції та масових репресій.
Найвідомішим рішенням, із яким пов’язують його керівництво містом, стало знищення Спасо-Преображенського кафедрального собору.
Навесні 1936 року міська влада ухвалила рішення про знесення храму. Одним із формальних аргументів було те, що будівля нібито заважала дорожньому руху.
Собор виявився настільки масивним, що розібрати його вручну не вдалося. Тоді для знищення будівлі використали вибухівку.
На місці храму планували облаштувати громадський туалет. Цього не сталося завдяки зусиллям академіка Володимира Філатова. На місці зруйнованого собору встановили фонтан із великою вазою, яку одесити назвали «вазою сліз».
Історія храму на цьому не завершилася. Частину матеріалів після його знищення використали для будівництва інших міських об’єктів, зокрема шкіл №121 та №122.
Поруч із Букаловим у відео розповідається і про його наступника Миколу Рощенюка. Той керував міськрадою лише близько двох місяців у 1937 році, але саме за його каденції на території колишнього Першого кладовища офіційно відкрили парк Ілліча.
Обидва керівники невдовзі самі стали жертвами сталінського терору.
Найскладніша історія пов’язана з Германом Пинтею, який став примаром Одеси після встановлення румунської окупаційної влади у 1941 році.
Пинтя був колишнім військовим і раніше очолював Кишинів. В Одесі він намагався створити образ адміністратора, здатного повернути місто до нормального життя.
Під час окупації відновлювали роботу ресторани, трамваї, культурні установи. Зовні це мало створювати враження, що життя міста поступово повертається до звичного ритму.
Але паралельно Одеса переживала одну з найстрашніших трагедій своєї історії — масове винищення єврейського населення.
Міська адміністрація була частиною окупаційної системи та забезпечувала її роботу. Зокрема, за участі адміністрації проводили показові суди над людьми, яких звинувачували у переховуванні євреїв.
Водночас документи свідчать про складнішу роль самого Пинті. У січні 1942 року він звертався з проханням зберегти від знищення караїмів, ремісників і педагогів. Частину його вимог відхилили, однак деякі родини караїмів залишилися в місті.
Ці обставини не змінюють того факту, що його адміністрація діяла в межах окупаційного режиму.
Після завершення Другої світової війни Пинтя постав перед Народним трибуналом у Клужі за звинуваченнями у воєнних злочинах. Свідки підтвердили його спроби пом’якшити окремі прояви терору, і зрештою його виправдали.
У кожній із цих історій масштаби та обставини різні. Зеленой увійшов у міську пам’ять завдяки скандалам і боротьбі з хабарництвом, Нейдгардт — через трагічні події 1905 року, Букалов — через знищення одеської святині, а Пинтя — через діяльність міської адміністрації в умовах окупації.
Але у відео проєкту «Одеські історії» цей перелік значно ширший.
Там залишилися ще кілька постатей із зовсім іншими сюжетами: від міських інтриг і виборчих махінацій до рекету, Голодомору та знищення історичної пам’яті Одеси.
Тож якщо хочеться дізнатися, хто ще потрапив до антирейтингу та чому, варто переглянути повне відео на YouTube-каналі «Одеське життя».
Читайте також:
В Одеській області завершилася сезонна заборона на вилов мідій. З 31 серпня 2026 року їх… Read More
Всеволод Змієнко народився в Одесі ще за часів Російської імперії, але свою подальшу долю пов’язав… Read More
Після серії російських ударів по логістичних терміналах «Нової пошти» звичні терміни доставки посилок змінилися. Якщо… Read More
В Одесі частина пенсіонерів може отримувати додатково до 1 038 гривень щомісяця. Надбавка передбачена для… Read More
Як народжувалася фотографія в Одесі XIX століття? Хто відкрив перше фотоательє, чому знімок коштував 25… Read More
Одеса в майбутньому може зіткнутися з дефіцитом питної води. У Держагентстві відновлення прогнозують проблему вже… Read More
