Щороку 6 травня мешканці гагаузького села Котловина, що в Ренійській громаді, відзначають свято Георгія Побідоноcця – Хедерлез. Цього дня вони готують перший за рік курбан – традиційну національну страву з баранини та круп. Що ж таке курбан, коли його готують і яким чином?
О сьомій ранку ми завітали на подвір’я до Григорія Драгнєва та його дружини Світлани. Цієї ранньої години тут вже був Іван Драгнєв, брат Григорія.
– Щороку 6 травня я приходжу до молодшого брата, щоб забити ягня для приготування курбана, – розповідає Іван Драгнєв. – За нашими традиціями господар будинку не має права забивати свого баранчика на свій курбан, це має зробити хтось інший. Насамперед я підв’язуюсь червоним вовняним поясом – такі пояси наші діди носили щодня.
– Тварина має бути тільки чоловічої статі, – наголошує господар. – Якщо сім’я не має ягняти, можна зарізати, наприклад, гусака чи півня. Я запалюю ладан, і ми обкурюємо тварину, так, як робили наші предки. Так ми відганяємо злі сили, щоб наше жертвопринесення було чистим.
– Мої батьки завжди дарували забійнику рушник, і я теж так роблю, – розповідає Світлана, господиня дому. – З ягняти ми готуємо чотири казани курбана, один з яких відносимо на велике свято села, а рештою пригощатимемо сусідів та всіх, хто прийде привітати мого чоловіка. Найсмачніший курбан той, що приготований у домашній печі. У нас є пічка, але в сусідки вона краща. Тому ми йдемо готувати до сусідки Софії Дулуоглу.
На подвір’ї у пані Софії Григорія і Світлану вже чекала компанія жіночок. Вони розповіли, що всі вже стали вдовами, тому курбан не готують, але радо допомагають. Для цього жінки заздалегідь приготували крупу, нарізали цибулю, розжарили жир. Разом жваво розрізали на шматочки тушу ягняти, а печінку, серце і легені накришили дрібними кусочками: тельбухи надають курбану особливий смак.
– Коли я була дитиною, мій батько робив курбан на свято Архангела Михайла, – розповіла Софія Дулуоглу. – Від бабусі і мами дізналася, як готувати страву. Коли вийшла заміж, ми з чоловіком Михайлом робили курбан теж на Михайла. І готували його у печі. Мій чоловік склав цю піч у сімдесятому році. Чоловіка вже нема, а пічка працює. Ми печемо в ній паски на Великдень. Раніше щотижня я пекла домашній хліб, а зараз печу хіба що на панахиду і несу його до церкви. А наш Григорій, до речі, у церкві б’є у дзвони, в нього таке доручення від батюшки.
Як виявилось, Григорій Драгнєв – ще й майстерний дзвонар. Ми в цьому переконались, коли відвідали Котловинський Свято-Успенський храм Пресвятої Богородиці. Цікаво, що частину служби священик веде гагаузькою мовою.
Після святкової літургії настоятель отець Андрій Капсамун розповів про різновиди курбанів.
– Курбан на Георгія Побідоносця – це перший курбан у році. Раніше саме в цей день вперше виганяли худобу на пасовища. На престольне свято 28 серпня ми готуємо по вісім казанів курбану. Є курбани вінчальні.
Також курбан готують, коли хтось у сім’ї важко захворів – люди звертаються до Бога і до якогось святого і просять допомоги. Коли людина одужала, можуть зробити ще один курбан – на вдячність. Я завжди підкреслюю: насамперед треба нагодувати тих, хто цього найбільше потребує.
Для мешканців села Котловина курбан – це традиція з глибоким змістом.
– Коли мої батьки вінчалися, священик їм сказав робити курбан на Петрів день, – згадує Григорій Драгнєв. – Пам’ятаю, що батько баранчика не забивав, а віддавав тварину бідному односельцю. На день Петра мама пекла хліб, тато цідив вино з бочки, і з цим частуванням ми з батьком вели ягня до нашого односельця. Я був дитиною, але пам’ятаю, що того дня на душі було світло. Коли я виріс і одружився, священик призначив нам курбан на свято Георгія Побідоносця.
Староста села Олена Яманді розповіла, що їхній сімейний курбан припадає на день святої Олени:
– Мого чоловіка звуть В’ячеслав, святого з таким ім’ям ми не знайшли, – розповіла Олена Яманді. – Тому вирішили, що покровителькою сім’ї буде свята Олена.
За бажанням батьки можуть приготувати курбан на честь свого сина – у день його святого.
Наприклад, Василіса Басаджи зробила курбан на честь свого сина Григорія, який мешкає в Одесі та працює в лікарні.
– Серед колег мого сина чимало гагаузів, минулого року ми приготували і відправили курбан в Одесу, – розповідає Василіса Басаджи. – Цьогоріч знову приготували курбан і відправили його сину. А ще один казан принесли на свято села. Ми приносимо цю жертву, щоб у сім’ї сина всі були здорові, були затишок та любов і щоб все у них було добре.
Ольга Касаджик розповіла, що вони с чоловіком готували курбан на Архангела Михайла.
– У 1976 році саме на Архангела Михайла ми робили новосілля, отже водночас курбан був вінчальний і для новосілля. Ми робили курбан кожного року до того, як мій син одружився. Потім цей курбан ми передали у спадок йому – далі він має продовжувати традицію.
Не готує курбан дев’яносторічна Пелагея Касаджик.
– Мій чоловік, який вже пішов у вічність, в день свого святого курбан не готував, він просто приносив живе ягня у дарунок церкві. Він був дуже працьовитий, ми підняли п’ятьох дітей.
Отже, як бачимо, курбан – це жертвопринесення, вміння від щирої душі поділитися часткою свого добробуту.
Жителі Котловини – вправні землероби та скотарі. Як розповіла староста села Олена Яманді, на кожному подвір’ї щонайменше сорок-п’ятдесят голів птиці – і це лише додаток до тварин.
Загалом у жителів Котловини 150 корів та понад 5 тисяч овець, а також інша живність – кози, свині.
– У нас вважається так: якщо є корова, сім’я буде ситою, адже це молоко, сир, сметана, бринза, масло, – каже пані Олена. – У мене теж є корова, хоча сьогодні вранці, коли прийшла її доїти, спересердя сказала: «Як ти мені набридла»!
Раніше тварин тримали не лише для того, щоб нагодувати родину, – з овечих шкур шили шапки та жилети, з вовни ткали килими, тканини, в’язали одяг. На сьогодні все це – вже експонати музеїв.
Котловинці пишаються музейним комплексом, що створено на базі місцевого ліцею. А Ольга Касаджик навіть створила сімейний дім-музей.
– У цій хаті виросли шестеро дітей, серед яких мій чоловік, тому батьківська хата для нас дуже дорога, – каже пані Ольга.
У кожній родині є старовинні речі – хустки бабусь, старовинний посуд, знаряддя праці. Збереження історії – це теж особлива риса мешканців гагаузького села. Нещодавно вони навіть відтворили старий колодязь – один із тих, з яких брали воду пращури.
Марина Лозанова народилась і все життя прожила в Одесі, але якось, декілька років тому, приїхала у Котловину до друзів. Село так сподобалось, що подружжя Лозанових вирішило тут оселитись назавжди.
– Ми з чоловіком купили тут будинок, зробили ремонт, – розповідає пані Марина. – У Котловині затишно, тут дивовижні люди. Я і раніше знала, що на Одещині є така нація – гагаузи. Але коли ближче познайомилася з ними, була дуже вражена. Чимало разів була в Будинку культури на концертах – сподобався колорит і запал. Я підійшла до дівчат та попросила: «Пустіть мене до себе, я теж хочу танцювати, хочу бути з вами!». І ось я вже танцюю кадинжу та вчу гагаузьку мову.
Моєму чоловікові теж дуже сподобалась Котловина, він «знайшов» себе на городі, де багато чого вирощує.
Тепер до нас приїжджають діти з Одеси – ми разом відпочиваємо на березі озера Ялпуг.
На Одещині гагаузи компактно живуть у південній та південно-західній частині області, переважно в Болградському та Ізмаїльському районах.
За даними перепису 2001 року, на Одещині проживало 27,6 тисячі гагаузів.
– Гагаузи – це унікальний народ, про походження якого існує двадцять одна версія, – каже директорка Котловинського ліцею Прасковія Долапчи. – Про нашу історію і культуру ми радо розповідаємо численним гостям села. Вже п’ять років у Котловині діє гастро-еко-етно туристичний маршрут «Дестинація Котловина – гагаузьке село». Ми знайомимо гостей з історією гагаузів, з озером Ялпуг, з національними гагаузькими стравами. Також навчаємо їх гагаузьким танцям і пропонуємо пограти в старовинну гру у кості ашик. Культура кожного народу прекрасна, але для нас наша культура – найкраща!
Більше про свято Хедерлез, побут гагаузів та найголовніше – рецепт приготування справжнього курбана сучасним методом, яким поділилась Домна Бринза, – в нашому відео на ютуб-каналі «Одеське життя».
Проєкт «Мультикультурна Одещина» підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи. Його зміст є виключною відповідальністю видання «Одеське життя» і не обов‘язково відображає позицію Європейського союзу.
Читайте також:
У четвер, 12 червня 2024 року, ДТЕК Одеські електромережі продовжить планові ремонтні роботи, у зв'язку… Read More
Сьогодні, 12 червня, у зв'язку з аварією на магістральній лінії буде припинено подачу води споживачам… Read More
Ворог не припиняє атакувати Одещину: у ніч на 12 червня мішенню ворожих «шахедів» знову стала… Read More
10 червня Одеська кіностудія - одна з найстаріших у світі - потрапила під ворожий удар.… Read More
Колектив ПАТ «Одесагаз» зазнав непоправної втрати: на 71-му році життя помер голова наглядової ради компанії… Read More
Коли європейські лідери збираються в Одесі посеред війни, це більше ніж зустріч – це демонстрація… Read More
