Freundschaft Меркурія з Марсом: у чому парадокс відносин Берліна та Москви

Чому ж економічний та демократичний локомотив Євросоюзу так довго стояв на запасному шляху у сутичці за фундаментальні цінності вільного світу?

Взаємини між Німеччиною та Росією у їх різних іпостасях прийнято вважати парадоксальними. Країни стикалися, зазнаючи величезних втрат під час двох світових воєн, і успішно співпрацювали між собою до і після цих воєн. У Берліні бояться Москви в екзистенційному сенсі, пам’ятаючи про роль російської зброї в епохальних руйнаціях своєї країни. Водночас захоплюються російською невичерпністю людських і природних ресурсів. Свій комплекс провини за фашистські злодіяння німці адресують росіянам, а не українцям, полякам та білорусам, які постраждали від гітлерівської навали більшою мірою. Це виразно проявилося у промові президента Франка-Вальтера Штайнмайєра напередодні 80-річчя нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз. Його виступ відбувся в російсько-німецькому музеї «Берлін-Карлхост», що негласно наголосило на переконанні німецького лідера: СРСР — це Росія. Зрештою, німці вдячні Москві за мирне об’єднання Східної та Західної Німеччини. Найбільше угруповання військ у післявоєнній Європі було усунуто без жодного пострілу.

У 1990-ті роки у німецьких містах краще розуміли російську мову, ніж англійську. Давалися взнаки давні історичні та культурні традиції, що змушували вивчати мову ворога та друга. До того ж після об’єднання Німеччини відбулася не так вестернізація її, як істернізація. Східні німці додали у політику ФРН набагато більше симпатій до Москви, ніж було до 1991 року. Та й структура економік двох країн штовхала їх одна до одної. Машинобудування та технологічна міць Німеччини потребували великого сировинного придатку. Так виник, здавалося б, непорушний союз виробників товарів із постачальниками матеріалів. Обидві сторони прибували на зустрічі один з одним у однаково розкішних німецьких автах, що символізують єдність платформи взаємовигідного співробітництва.

Як записатися в територіальну оборону Одеси та що для цього потрібно?

Не можна сказати, що Росія найважливіший партнер Німеччини, як і не можна сказати, що вона є головним. Москва контролює одинадцятий за величиною експортний ринок Німеччини, а та є сьомим за величиною покупцем товарів та послуг із Росії (дані BBC News). Однак виняткова історія німецько-російських відносин склалася у газовій сфері. Почалася вона майже півстоліття тому з будівництва газопроводу, що одержав у СРСР назву «Уренгой-Помари-Ужгород». На цей проект США (адміністрація Р. Рейґана) наклала санкції, під які потрапили й німецькі компанії. Тут пройшла тріщина у політичному моноліті Європи та Америки. Крім економічних розбіжностей, був у цій історії гуманітарний аспект. На важких роботах з прокладання труб Ради використовували працю в’єтнамських політичних ув’язнених. Проте Рональд Рейган пішов назустріч європейцям, зняв санкції, як це зробив нещодавно Джо Байден з NS-2. Тому енергетичний альянс Німеччини та Росії має давню політичну основу спільного протистояння позиції США. На ній виросли чималі капітали лобістів ідеї економічного співробітництва на шкоду політичним принципам, так звана «шредерівщина». Суть її не так у тому, що 7-й федеральний канцлер Німеччини Герхард Шредер «дослужився» до голови ради директорів «Роснефти», як у використанні Росією політичних зв’язків вищої посадової особи ФРН.

У XX столітті Німеччина зазнала поразки у двох світових війнах, втративши свої території, збройні сили і мільйони життів. Кайзерівське і гітлерівське брязкання зброєю дорого обійшлося нації, що подарувала світові найбільших геніїв усіх епох у науці, техніці, мистецтвах та бізнесі. Німці усвідомили цей урок. Огида до війни увійшла в їхнє тіло і кров. Тому Німеччина всіляко уникає застосування насильства та зброї у вирішенні світових криз. Німці, настрої яких транслювала Ангела Меркель, намагалися вивести Росію з орбіти Марса за допомогою гравітації Меркурія, пам’ятаючи римське правило, що торгівля сприяє миролюбності. Саме цим пояснюється її повільність у допомозі Україні у війні за незалежність та свободу. Гадаю, нашій державі не слід домагатися від ФРН переступити проведену у свідомості німців межу і постачати нам зброю всупереч правилам, що існують у Німеччині. Нехай німецькі танки та ракети, каски та бронежилети залишаються на складах. Але нехай буде почута мова німецького Меркурія. Нехай Берлін заговорить із Москвою не так, як Хайко Маас, який вважав, що газ є лише потоком молекул. Нехай цей газопровід розбрату стане білим слоном і пам’яткою дна Балтійського моря, якщо він лише молекули металевих сплавів. Справа не в будові речовин, а в устрої світу без війни. Якщо труба не вийде з води, то ніколи не перетвориться на ствол гармати.

Олександр Приліпко

Епоха бідності: чи запровадять продуктові картки в Україні?