Фестиваль «Одесі-610». День другий: усі види зацікавленості (фото)

Мистецтво просто неба

Сонячний день ніби запрошував одеситів і гостей міста насолодитися мистецтвом на свіжому повітрі. Виставкові роботи розташувалися просто неба, дозволяючи відвідувачам ближче познайомитися з творчістю художників та митців.

– Це так гарно – бачити мистецтво просто неба! Наче стара-стара Одеса оживає в кожному мазку, – поділилася враженнями молода відвідувачка Надія.

Частина лекцій також перемістилися на вулицю. Гості слухали розповіді про маловідомі сторінки історії Одеси.

Другий день фестивалю подарував одеситам не лише нові знання, а й відчуття єдності. Людей було більше, навіть відчувалась ще більша зацікавленість.

«Дізнаватися!»

До речі, про зацікавленість історією рідного міста. Після лекції гідеси Ольги Потєхіної «Смаки Шевченка», я спитала в неї про враження від фестивалю. Та розмова вийшла, як то кажуть, «за рамки». Говорили про «наболіле».

Одразу питаю в пані Ольги, чи потрібен Одесі такий фестиваль під час війни?

– Я вважаю, що під час війни він потрібен нам удвічі. Фестиваль викликає різноманітні емоції – ажитацію, критику, навіть хейт. Але головне, що він приваблює публіку, яка зацікавилася. Це люди, які цікавляться питаннями одеської ідентичності, самосвідомості. Зараз ми не просто шукаємо орієнтири – ми багато думаємо. Я це відчуваю під час екскурсій, коли люди ставлять питання: хтось із цікавості, а хтось із бажанням спровокувати. І я вітаю всі види цікавості, ну, звісно, окрім фізичної чи моральної агресії. До честі організаторів і відвідувачів, атмосфера фестивалю під гаслом «Дізнаватися!» дозволяє ставити навіть незручні питання. Моя мета – не переконати всіх, я не беру на себе таку сміливість. Але люди йдуть збагаченими, з новими думками, розглядаючи все під іншим кутом. Це розворушує нас, коли душевний смуток і біль стають такими сильними. Нехай це буде спрямоване на пізнання.

– Ви вже торкнулися теми незручних питань. Які вони бувають?

– Найчастіше я чую як гід: «Давайте ще знесемо Дюка!» Це в моєму особистому топі.

Також часто говорять про перейменування вулиць. На лекціях я наголошую на розмежуванні понять – вшанування пам’яті та історичний факт. Ми не прибираємо факти, не замітаємо їх під килим. Натомість зараз ми використовуємо історію в більшому обсязі, збагачуємо її. Ми розповідаємо про інтернаціональну Одесу. Один із прикладів – Шарль Сікар, який був не лише купцем і власником одного з перших готелів у місті, а й потужним піар-менеджером Одеси. Він написав книгу про місто, запросивши світ долучатися до цього проєкту. Тож я не зменшую історію, а збільшую її, і гості фестивалю це відчувають, проявляючи жадібність до фактів.

– Чи чуєте ви питання на кшталт: «Одеса – не українське місто»?

– Так, щось подібне іноді трапляється. Але я помічаю, що гості приходять уже налаштованими позитивно. Можливо, це тому, що я та мої колеги ведемо інстаграм українською. До повномасштабного вторгнення ми ще питали, як людям зручніше слухати екскурсії… У мене трапляється більше питань, ніж суперечок. За три роки війни було лише два таких випадки. А ще додам, що атмосфера фестивалю допомагає долати стереотипи, і я рада цьому.

…Фестиваль «Одесі-610» продовжує відкривати нові грані історії та культури міста.

Завтра – ще один день, сповнений відкриттів, і, сподіваємося, сонце й далі тішитиме одеситів своїм теплом.

Долучайтеся до культурного свята Одеси!..

Фото авторки