Епіцентр одеського шику: які таємниці приховують два будинки на Дерибасівській

Історія цих адрес охоплює майже два століття — від перших прибуткових будинків до сучасних торговельних закладів і готелю. За цей час змінювалися власники, архітектура та назви магазинів, але кут Дерибасівської й Красного провулку залишався важливою частиною міського життя. Ми відтворили історію двох будинків за матеріалами випуску проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеське життя».

Ключові моменти:

• На розі Дерибасівської та Красного провулку сформувався осередок заможної торгівлі й послуг.
• У будинку № 21 працювали модні салони, книгарні та магазини для заможних одеситів.
• У будинку № 23 діяли знаменита аптека й гастроном Дубініна, чиї консерви здобули золоту медаль у Парижі.
• Один будинок зник, а другий перебудували під готель із баштою, якої раніше не було

Як змінювалася Дерибасівська

На початку XIX століття Дерибасівська ще не була тією парадною вулицею, якою її знають сьогодні. Тут були багнюка, складний рельєф і глибокий яр на перетині з Гаваною. Згодом через нього збудували міст, а сама вулиця поступово перетворилася на одну з головних торговельних артерій Одеси.

Ділянки на розі з Красним провулком спочатку належали різним власникам, а згодом перейшли до заможних родин, які перебудовували й розширювали нерухомість. До середини XIX століття тут сформувався квартал прибуткових будинків, де торгівля поєднувалася з ремеслами, послугами та житлом.

Будинок № 23: аптека, літографія та відомі господарі

У 1830 році будинок № 23 перейшов до родини Шмідтів. Християн Шмідт відкрив тут аптеку, яка вважалася однією з найкращих у місті. Приблизно два десятиліття вона працювала під одним дахом із літографією Дмитра Кльонова. Там друкували краєвиди Одеси, зокрема роботи художника Карло Боссолі, завдяки яким місто ставало відомим далеко за його межами.

У Красному провулку працювали кравці, шевці, майстри з ремонту зброї та палітурники. Тут же випікав булки Жульєн, який продавав і трансильванські вина. За аптекою Шмідта закріпилася така слава, що до кінця 1840-х років провулок почали неофіційно називати Шмідтовським.

У середині XIX століття будинок перейшов до провізора Рудольфа Роте. Він розвивав не лише аптекарську справу, а й інші підприємства, зокрема пивоварню та винне виробництво. Пізніше нерухомість опинилася у караїмської родини Мангубі — купців і благодійників, які відіграли помітну роль у житті Одеси. Від прізвища цих власників будинок і отримав свою назву.

Сучасного вигляду будинок набув завдяки кільком перебудовам. Над ним працювали архітектори Георгій Торрічеллі, Франц Боффо та Фелікс Гонсіоровський. Останній надбудував третій поверх, щоб будівля гармоніювала із сусідніми спорудами.

Будинок № 21: модні салони й торгівля для заможних одеситів

Сусідній будинок належав родині Гальберштам, яка орієнтувалася на заможну публіку. Тут відкривалися заклади, що задавали тон міській моді. Мадам Юбер продавала дамські вбрання з паризькими фасонами, у кравця Бальца одягалися елегантні одесити, а пані Унгар пропонувала капелюшки, стрічки та аксесуари.

Проте будинок не обмежувався модою. Тут працював палітурник Густав Гезелле, а згодом його родина відкрила великий магазин канцелярського приладдя, естампів і картин. Пізніше з’явилися книгарні Білого та Вільєтті. Заклад Білого став університетським комісіонером і приваблював викладачів, студентів та книголюбів.

У 1848 році будинок Гальберштамів оцінили більш ніж у 24 тисячі рублів — це було четверте місце за вартістю серед будинків Дерибасівської. Для порівняння, сусідній будинок Шмідта коштував 16 тисяч рублів. Різниця добре показує, наскільки прибутковою була торгівля модними товарами.

Наприкінці XIX століття обидві адреси стали частинами великої торговельної вітрини Одеси. У будинку № 21 продавали парфуми, засоби догляду за шкірою та канцелярські товари, а в сусідньому № 23 діяли магазини, майстерні й торговельні заклади.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Сонька Золота Ручка: як одеська аферистка стала легендою (ВІДЕО)

Гастроном Дубініна — золота медаль у Парижі

У січні 1887 року в будинку № 23 відкрився винно-гастрономічний магазин Дубініна. Спочатку це була невелика крамниця на Рибній вулиці, нині Пантелеймонівській. Згодом бізнес розширився: з’явився окремий рибний відділ, де продавали стерлядь, осетрину, сьомгу, ікру та сардини.

При магазині працювала фабрика рибних консервів. У 1900 році продукція Дубініна здобула золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі. Консерви відзначали за якість і зручність пакування, а ще вони коштували дешевше за французькі аналоги.

Гастроном став відомим брендом дореволюційної Одеси. Його історія доповнювала репутацію всього кварталу, де можна було придбати модний одяг, парфуми, ювелірні вироби, делікатеси й отримати різноманітні послуги.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Авангард біля Одеси: як дача архієрея перетворилася на «7 кілометр» (ВІДЕО)

Що сталося з будинками у XX столітті

За радянської влади Дерибасівську перейменували на честь німецького соціаліста Фердинанда Лассаля, а розкішні магазини націоналізували. У будинку № 21 відкрився популярний тютюновий магазин, а перед Другою світовою війною тут торгували канцелярськими й шкільними товарами.

Восени 1941 року будинок № 21 зазнав тяжких пошкоджень під час оборони Одеси. Вибухи та пожежа знищили перекриття й дах. На початку 1950-х років залишки будівлі остаточно розібрали.

На звільненій ділянці 1949 року відкрили літній кінотеатр «Комсомолець» на тисячу місць. Пізніше тут облаштовували кафе й зони відпочинку, а на початку 2000-х звели торговий центр «Європа».

Будинок № 23 пережив ці зміни. Після війни тут працював гастроном № 12, який згодом поступився місцем магазину «Евер Бак». На початку 2000-х у приміщенні відкрився клуб «Фідель», популярний серед одеської богеми.

Башта, якої не було: перебудова Дому Мангубі

У листопаді 2015 року будинок Мангубі втратив офіційний статус пам’ятки містобудування, який мав із 1985 року. Після цього новий власник, американський інвестор Скотті Сіготт, розпочав перебудову будівлі під готель «Мілано».

Під час робіт демонтували історичні перекриття XIX століття, над класичним карнизом з’явилися додаткові поверхи, а також шахти для ліфтів. Найпомітнішою зміною стала башта з куполом, якої раніше на будинку не було.

Перебудова спричинила скандал. Забудовника оштрафували на 3 мільйони гривень, однак башту не демонтували, а готель ввели в експлуатацію. Так будинок, який пережив зміну власників, епох і призначень, опинився в центрі сучасної суперечки про збереження історичної Одеси.

Дві сусідні адреси на Дерибасівській показують різні долі міської спадщини. Будинок № 21 зник, поступившись місцем новій забудові. Будинок № 23 зберігся, але його історичний вигляд змінився. А пам’ять про квартал продовжують підтримувати імена, які стали частиною одеської історії, — серед них і гастроном Дубініна.

Що ще можна побачити у відео, але не розкрито в статті:

• Історія пивної зали Рудольфа Роте та популярного сорту бок-бір.
• Майстерні художників Франца Гросса й фотографа Йосипа Кордиша.
• Історія редакції «Одеського життя» в будинку № 21 та її засновника.
• Детальніша історія магазину Дубініна, його фірмового посуду й рекламної атрибутики.
• Одеський парадокс багатонаціональної історії будинку Мангубі та його перебудови.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Античне місто під городами: які таємниці приховує село Роксолани на Одещині (ВІДЕО)