Дід боровся за ягнят, онук — за золото: як 14-річний одесит став чемпіоном України

Ключові моменти:

• 14-річний Петро Карлангач уже здобув понад сто спортивних медалей
• Дідусь Петра теж був борцем і тренувався без залу та тренера
• Заради спорту юному чемпіону доводиться обмежувати харчування та відпочинок
• Наступна мета Петра — золото чемпіонату Європи серед спортсменів до 17 років

14-річний Петро Карлангач став чемпіоном України з боротьби та вже має понад сто медалей. Його родина походить із болгарської Василівки на Одещині: дідусь свого часу змагався за ягнят, а батько теж займався боротьбою. Журналістка «Одеського життя» Анна Терзівець дізналася, як спортивна історія родини привела юного Петра до нових перемог.

У 14 років – понад сто медалей

Коли 14-річний Петро Карлангач виграв чемпіонат України, його дідусь від радості перестрибнув через огорожу, вибіг на килим і, підхопивши онука, посадив його собі на плечі. Суддя намагався його зупинити, але в залі пролунало: «Облиште його, це дідусь».

У цій родині боротьба – не просто спорт. Це пам’ять про коріння, характер, що передається з покоління в покоління, і мрія, заради якої доводиться жертвувати дитинством.

Петро Карлангач говорить про свої нагороди просто, без будь-якої пихи, хоча їх уже більше сотні.

– Мені чотирнадцять років. Ось ця медаль – з чемпіонату Європи, де я посів третє місце. Також маю три медалі Tallinn Open – дві срібні та одну бронзову, золото Кубка Іспанії, медаль із Туреччини та три медалі чемпіонату України – дві золоті й одну бронзову, – каже Петро.

Юний борець одразу уточнює:

– Я не чемпіон Європи, але бронзовий призер чемпіонату Європи.
Ця фраза багато говорить про його ставлення до спорту: результат уже великий, але головна вершина ще попереду.

«Облиште, це його дідусь» – що відбулося на фіналі чемпіонату з боротьби

Для Петра Карлангача-старшого найцінніший спогад – фінал чемпіонату України в Коломиї.

– Я був у залі. Коли він переміг, від радості я перестрибнув через огорожу, навіть не пам’ятаю як. Вибіг на килим, підхопив його й почав бігати з ним на плечах. Суддя побіг за мною: «Ви хто такий?». А в мікрофон кажуть: «Облиште його, це дідусь». Це була найбільша радість у моєму житті.

Борцівський килим став символом родини Карлангач: емоції, які неможливо стримати, коли перемагає не просто спортсмен, а твоя кров.

З виграних овець розвели ціле стадо

Петро-молодший народився в Одесі, але його коріння – у болгарському селі Василівка Болградського району.

– Дуже пишаюся тим, що маю таке саме ім’я та прізвище, як і мій дідусь. Коли на змаганнях називають наше прізвище, він дуже хвилюється й радіє. Дідусь також був борцем, а я продовжую його справу.

Петро-старший часто згадує, як доводилося тренуватися в його молодості.

– У нас не було ні тренерів, ні килимів, ні матів. Ми боролися просто на землі. Я зробив собі турнік вдома, тренувався з другом. Потім у селах на півдні Одещини почали проводити збори та фестивалі. Було престижно виграти в боротьбі ягня. Я вигравав так багато, що навіть з тих виграних трофеїв ми змогли розвести власну отару, – посміхається Петро Карлангач-старший.

 

 

Від чого доводиться відмовлятися чемпіону?

Батько юного чемпіона Іван Карлангач теж займався боротьбою.

Перед чемпіонатом Європи батько цілий місяць провів із сином на зборах.

– Там сувора дисципліна: чіткий режим сну, харчування, три тренування на день. Якщо хочеш одержати результат, інакше не буває.

І головне – Петро-молодший дуже схожий на свого дідуся характером і здібностями.

– Я не люблю програвати. І саме цю рису він успадкував від мене. Навіть якщо залишаються лічені секунди, він бореться до кінця й не здається, – каже Карлангач-старший.

Петро з гордістю говорить і про своє походження.

– Я болгарин, і вся моя родина – болгари. Тренуємося всі разом – українці, болгари, гагаузи, молдавани – і не має значення, хто з нас якої національності.

Петро не приховує: заради спорту доводиться відмовлятися від багатьох речей.

– Коли треба скинути вагу, менше їм, менше п’ю, лише тренуюся і сплю.

Батько чесно визнає:

– Можливо, ми частково забираємо в нього дитинство. Але коли є мета й мрія, доводиться чимось жертвувати.

Тренування під сирени і нова мета

Війна змінила життя спортсменів, які щодня виходять на килим.

– Зараз дуже важко через війну. Постійні тривоги, обстріли, перервані тренування. Але ми тримаємось і сподіваємося залишатися живими та здоровими, – говорить Іван Карлангач.
Отже тренувальний процес не зупиняється.

Сьогодні Петро вже має міжнародний досвід та чітко окреслені плани на майбутнє.

– Наступна мета – Балканський чемпіонат. А потім – чемпіонат Європи серед спортсменів до 17 років у 2027-му. І я хочу посісти там перше місце, – каже талановитий борець.
Впевнені, що це станеться, і дідусь знову перестрибне через огорожу, щоб привітати онука. Бо справжню радість іноді неможливо втримати в межах правил.

Раніше ми розповідали, як у Рені глухоніма тренерка, чемпіонка світу, відкриває дівчатам шлях у спорт.

Читайте також: Юна гімнастка з Одещини, яка втратила ногу через удар РФ, представила Україну в ЮНЕСКО