Чи справді Тарас Шевченко мріяв про будинок на Одещині?

Ключові моменти:

• Шевченко розглядав Одесу як одне з міст, де хотів жити після заслання
• План омріяного будинку поета зберігся до наших днів
• Одесити допомагали Кобзареві під час солдатчини книгами, фарбами та грошима
• В Одесі десятиліттями збирали унікальну Шевченкіану, частину якої нині зберігають у Каневі

Матеріал підготовлено до 165-ї річниці перепоховання Тарас Шевченко на Чернечій горі — дати, яку щороку вшановують у Шевченківському національному заповіднику. В основі статті — архівні листи, спогади сучасників поета, матеріали одеської Шевченкіани.

Також «Одеське життя» взяло коментарі заслуженого працівника культури України, колекціонера і краєзнавця Тараса Максимюка, який понад пів століття досліджує зв’язки Кобзаря з Одещиною. У статті також також використані факти про музейні колекції, історію перепоховання поета та маловідомі свідчення про його плани оселитися на півдні України.

Нездійснена мрія Тараса Шевченка

Мандри Шевченка Україною давно обросли легендами, проте в Одесу Шевченко так і не потрапив, хоча місто відіграло значну роль в його долі.

Коли поет з квітня 1847-го по травень 1857-го перебував у засланні в Оренбурзькому краї та Казахстані, Одеса стала єдиним місцем моральної підтримки поета в перші роки його солдатчини.

Княжна Варвара Рєпніна, яка перебувала в Одесі, надсилала поету фарби, книги та все, про що він просив у листах, зокрема «Мертві душі» Миколи Гоголя, а поміщик Андрій Лизогуб – твори Шекспіра і Лермонтова, брістольський картон, пензлі і фарби.

Що ще пов’язувало Тараса Григоровича з Одещиною? Чи справді він підшукував тут собі будинок? Які містичні події пов’язані з іменем великого Кобзаря?

Коли закінчувався термін заслання Тараса Шевченка, він написав одеському художнику Віктору Ковальову, з яким був знайомий із Академії мистецтв: якщо йому не дозволять жити у столицях, він поїде до Харкова, Києва чи Одеси.

Його вибір оселитися у Південній Пальмірі був не випадковим. Тарасу Григоровичу вона уявлялася вільним краєм, який зберіг в недоторканності колишній дух і лад Запорізького козацтва.

Тому поет хотів наприкінці життя покинути сірий і холодний Петербург та оселитися на півдні України у затишній хатині.

План будинку, який мріяв збудувати Шевченко, зберігся на малюнку 1860 року. За розписаними розмірами, він мав бути площею 14×7,7 метра (загалом 109 квадратних метрів). У хаті мали бути великі сіни, робочий кабінет, кухня, світлиця і кімната зі спальнею.

Більшість селян тоді мали трикамерне житло: сіни, світлиця і комора.

Частково мрія Тараса Шевченка здійснилася: він таки спочив на кручі над Дніпром. А проєкт його омріяної хатини втілив у життя Віктор Ющенко. Він збудував Шевченкову хату в селі Нові Безрадичі Обухівського району на Київщині.

Про що мріє колекціонер, якому відомо майже все про великого поета?

Мрію оселитися на Одещині підтвердив українознавець, заслужений працівник культури України, одеський колекціонер, краєзнавець та мистецтвознавець 82-річний Тарас Максимюк, котрому відомо майже все про Тараса Шевченка в контексті Одещини.

За пів століття ентузіаст-дослідник зібрав багату колекцію. Це були твори українських художників, портрети Шевченка, автографи відомих письменників, які мешкали на Одещині, перше видання «Кобзаря» 1840 року. Крім цього, усі книги, присвячені поетові, видані в Одесі протягом XIX-XX століть, матеріали про засновників «Братства Тарасівців», фотографії українських акторів, які грали у шевченківських п’єсах, що йшли в Одесі наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, колекція листівок, що умовно називається «Україна. Шевченка. Його попередники та послідовники» тощо.

Тарас Максимюк мріяв, щоб його колекція стала основою комплексного музею україністики в Одесі. Її різноплановість дозволила б об’єднати все в український культурологічний музейно-виставковий центр «Тарасів дім». Звертався краєзнавець із такою пропозицією до міської влади, та на неї ніхто не відреагував. Лише в березні 2006 року на базі його приватної колекції в одеській «Просвіті» було відкрито музей «Одещина – Шевченко», що за кількістю унікальних експонатів міг конкурувати з будь-яким музеєм України. На жаль, через аварійний стан будівлі музей закрився.

Як пов’язана Одеса із Кобзарем?

– Більша частина моєї Шевченкіани зберігається в Каневі, насамперед колекція «Кобзарів», серед яких є першодрук 1840 року. Раніше, починаючи з 1968 року, частина зібрання експонувалася в Україні, Польщі, США та інших країнах. Одеса пов’язана з Тарасом Григоровичем не лише книгами, виданими тут, а й названими на його честь місцями, адже поета в місті завжди любили, – розповів Тарас Максимюк. – Мені вдалося зібрати в Одесі вісім портретів Шевченка. Більшість із них висіла на стінах одеських квартир наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Серед авторів портретів художники Михайло Жук, Іван Краснобородченко.

Перші книги та дослідження про перепоховання Тараса Шевченка, що започаткували одеську Шевченкіану, уклав одеський історик та педагог Олексій Андрієвський, який також створив фонд для упорядкування могили поета і школу його імені в Каневі.

Шкодує дослідник життя і творчості Тараса Шевченка Тарас Максимюк, що поет так і не оселився в Одесі, а йому не вдалося створити омріяний музей україністики та Шевченкіани.

Одеса і Шевченко

• Автор «Тлумачного словника» Володимир Даль (відомий під псевдонімом Козак Луганський) – приятель Тараса Шевченка – слав йому вітання з Одеси, а згодом допоміг позбутися солдатської служби.
• Ще один друг – чиновник канцелярії одеського градоначальництва Аркадій Венгржиновський – допоміг продати за чималі кошти малюнки Шевченка «Циган», «Тріо» та «Скеля. Чернець». До цього дещо з творчого спадку реалізувала княжна Рєпніна. Гроші від продажу відправляли поетові.
• Перші ілюстрації «Кобзаря» та «Гайдамаків» створили в Одесі двоюрідні брати Михайло Башилович та Яків де Бальмен.
• 1844-го серія «Живописна Україна», створена Шевченком у 1839-1843 роках, користувалась великим попитом в Одесі.
• Перші надходження творів Тараса Шевченка до колекції Одеського художнього музею відбулися у 1928 році.
• Народно-мистецький музей отримав із Ленінграду два офорти Шевченка: «Судня рада» із серії «Живописна Україна» 1844 року та «Притча про робітників на винограднику» 1858 року. Вони і до сьогодні представлені в музейному зібранні.

Містика про володаря Чернечої гори

Поет помер 10 березня 1861 року в Петербурзі, а через п’ятдесят вісім днів Тарасові друзі, виконуючи його заповіт, зуміли перенести прах українського генія з російського болота і перепоховати «на Вкраїні милій».

Понад дві тисячі людей з усієї України були присутні на вшануванні пам’яті Кобзаря.

1939-го на його могилі постав гранітний постамент і бронзова постать. Щоб ніхто не турбував володаря Чернечої гори, вхід у склеп замурували залізобетонною плитою. Перед цим його відкрили. За свідченням очевидців, вони побачили красиву труну з віконцем, на якому лежав засохлий віночок, а через скляне віконце уздріли обличчя Шевченка. Коли в труну потрапило повітря, лик покійного одразу перетворився на порох.

Після смерті Тарас Шевченко стрімко став містичною фігурою.

В одному із секретних рапортів царської жандармерії зафіксовано легенди про чудодійну силу померлого поета. Чимало людей йшли причащатися до Тарасової могили.

Церковники, намагаючись канонізувати Кобзаря, навіть звертались з цього приводу в Шевченківський національний заповідник.

Цитата

Отаман козацького кубанського війська Яків Кухаренко писав Тарасу Григоровичу з Одеси: «Ох, і люблять же тебе, брат, тут, в Україні!».

П’ять фактів про Шевченка

1. Віршем про смерть чумака «Ой не п’ються пива-меди…» відгукнувся Шевченко на епідемію холери, що охопила в 1847-1848 роках більшу частину території Російської імперії, зокрема український південь. Про холеру в Одесі Шевченкові написав А.І. Лизогуб у листах від 21 жовтня 1847 та від 15 липня 1848 р.
2. Амвросій Ждаха (1855-1927) – один із перших одеських художників, який у 1901 році створив цілісний макет ілюстрованого «Кобзаря». Також він виконав дві акварелі до «Утопленої», заставку до «Причинної» та варіант ілюстрації до поеми «Неофіти». 39 малюнків, графічних коментарів до 18 поезій великого Кобзаря, що зберігаються в архіві Академії архітектури в Києві, – досі не надруковані.
3. 1885 року скульптор Борис Едуардс (1860-1924) на персональній виставці в Одесі представив першу «шевченківську» скульптуру, виконану за мотивами поеми «Катерина».
4. У 1920-му році Одеса вперше відсвяткувала Шевченківську річницю за радянської влади.
5. 28 листопада 1928 року у Березівському районі на базі тракторної колони зернорадгоспу імені Шевченка було створено першу в Радянському Союзі машинно-тракторну станцію (МТС).

Читайте також:

• Жарти, музика і характер: маловідомі історії з життя Тараса Шевченка
• Не лише автор «Кобзаря»: яким насправді був Тарас Шевченко — художник, модник і меломан