Чи можна дозволити собі відпустку під час війни? – думка одеситів

Софія: «Я вважаю, що можна дозволити собі відпустку під час війни, бо завжди треба мріяти, треба сягати своїх мрій. Я із родиною приїхала у відпустку до Одеси з Харківської області. Ми приїхали на декілька днів, до знайомих. Це була дуже неочікувана подорож, але, дякувати Богові, у нас була така можливість. Я вважаю, що треба шукати можливостей, і, якщо таку можливість пропонують, треба її використовувати, звичайно. Такі відпустки допомагають бачити живу Україну, бо люди живуть, радіють, мають успіхи та поразки, але дуже важливо бачити, що наша країна живе. Я вважаю, що такі подорожі приносять життя у кожен куточок України. Ми бачимо, де та як люди живуть, і теж хочеться жити та розвиватися. До людей, які виїжджають за кордон і виставляють звідти фотографії у соцмережах, я ставлюся доволі скептично, якщо чесно. Але, якщо люди пам’ятають про Україну та допомагають ЗСУ, то чому б ні? Нехай їдуть, це нормально».

Ірина: «Відпустку під час війни собі дозволити точно можна. Я думаю, для громадян України це важливо сьогодні, попри всі обставини. Між тим ми завжди думаємо про наших захисників, які зараз на фронті. Тому, можливо, по-людяному, трошки менше українців зараз дозволяє собі відпочивати. Я з 24 лютого не подорожувала, але сьогодні й в Одесі можна прекрасно проводити час – це чудове місто. Люди всього світу, мені здається, прагнуть сюди приїхати, а ми вже тут. Море, на жаль, в цьому році не дозволяє нам відпочити повною мірою, але можна бути поруч із ним – це те, що тішить душу. Є вихідні, є час, коли родина може зібратися, – це теж відпочинок. І сьогодні ми найбільше наблизилися одне до одного, тому що зараз дуже цінно бути поряд із близькими. Зараз, як ніколи, українці почали цінувати людяність та душевність. Виїзд за кордон для багатьох чоловіків сьогодні є проблемою, а для моєї особистої родини це стало питанням патріотизму. Мої чоловіки відмовилися виїжджати, навіть маючи змогу це зробити. Виїхати за кордон – це вибір, я не можу засуджувати людей, які це зробили, я не маю права на це. Я вірю та сподіваюся, що ці люди повернуться до України, і що на розбудові нашої держави залишаться саме ті, хто хоче її розбудовувати та прагне кращого майбутнього для всіх нас. Тому відпустку можна дозволити, і кожен обирає свій варіант, але питання «Чи доречно це зараз?» залишається».

Вікторія: «У мене серце розривається за хлопців, які гинуть за нас. Ну, як я можу поїхати відпочивати? Для мене це є нонсенс. І дочка моя такої ж думки. Ми чекаємо на Перемогу. Я не можу відпочивати, коли йде війна, бо це ненормально, мені душа не дозволяє. Дачі в мене нема, до моря я не хочу. Я не розумію, як люди можуть йти на море купатися та вести своїх дітей. А до тих, хто виїжджає за кордон, я ставлюся погано. Це жах. У мене мурашки від цього всього. Хлопці в окопах – а люди виставляють фотографії з пляжів та ресторанів… Я розумію, що не можна поховати себе, не можна не займатися собою, але виставляти це на показ – неправильно. У нас стільки інвалідів, пенсіонерів, а відкриваєш Інтернет – і волосся на голові ворушиться. Ми відпочиваємо тихо, вдома, займаємось собою, підтримуємо один одного. Якось виживаємо, якось тримаємось. У мене ще й купа проблем зі здоров’ям – є куди витрачати гроші, крім відпочинку».

Ігор: «За законом у нас відпустка 24 дні. Тому хочемо ми, не хочемо, нас у цю відпустку відправляють. Але в мене ще не було відпочинку. У мене з 30 днів усі 30 – робочі. Хто, крім мене, буде вулиці Одеси прибирати? Якщо я в неділю відпочиватиму, тут стоятимуть переповнені смітники. Якщо я працюю фізично, то чому я не можу дозволити собі відпочинок? Звісно, людям треба відпочивати. Але якщо я піду у відпустку, то нікуди не поїду. Я займуся особистими справами, бо на себе часу зараз просто не вистачає. З роботи приходиш і валишся з ніг. До тих, хто виставляє фотографії з-за кордону, я ніяк не ставлюся. Мене немає у соцмережах, я цього не бачу».

Галина: «Відпустка під час війни залежить від бажання. Можна поїхати кудись, якщо є можливість. Я пенсіонерка, у мене й так цілодобова відпустка: що хочу, те й роблю. Звичайно, я не ледарю, у мене є свої інтереси – я вирощую квіти. Сьогодні прийшла у гості до своєї сестри з квіточками, вони називаються «Блакитний Дунай» – все для душі. Якби я працювала й мені потрібна була відпустка, я б залишилася вдома. Мені так добре тут, у нашому місті, навіть у такі непрості часи. Я б не поїхала нікуди, хоча мої онуки поїхали, а я тут – вірна нашому улюбленому місту Одесі».