Бути чи не бути, чи роздуми біля скандального пам’ятника

Ні, все правильно: долю пам’ятника мають вирішувати самі одесити, проте ажіотаж навколо цього панує такий, що складається враження: як тільки зникне пам’ятник, так одразу зникнуть і всі наші проблеми. Можливо, було б набагато чесніше перенести вирішення цього питання на повоєнний час? Адже зараз багатьом з нас просто не до пам’ятників.

Ну а щодо особисто моєї думки, ризикну висловити непопулярну думку: монумент «Засновникам Одеси» – це пам’ятник нашому минулому, яке таки так – було, і про яке ми повинні пам’ятати, щоб воно не повторилося. Інакше років через двісті-триста ідеї тиранів знову можуть знайти своїх послідовників, оскільки історія має звичку повторюватися. Тому, щоб уникнути помилок, минуле краще тримати в полі зору і не повертатися до нього спиною.

А, крім того, пам’ятник – це історія. А історія – це безпристрасні факти, яким ми самі надаємо емоційного забарвлення, залежно від своїх переконань. Давайте вже раз і завжди чесно визнаємо всі факти з історії Одеси, навіть ті, які нам не подобаються. І не треба вигадувати якісь «маркери», адже монумент «Засновникам Одеси» лише нагадує про іншу версію заснування міста та навряд чи несе якесь ідеологічне навантаження для одеситів.

До речі, у Європі пам’ятники тиранам спокійнісінько стоять. Наприклад, до 100-річчя революції навіть встановили у Парижі монумент Дантону. А ім’я одного з натхненників якобінської диктатури та терору Сен-Жюста мають кілька французьких вулиць. Ім’ям Робесп’єра, який буквально втопив Францію у крові, у передмісті названо станції метро. І це при тому, що звірства французької черні, «натхненної» цими діячами, російській імператриці й уві сні не могли наснитися. Точно так ж у Німеччині стоять пам’ятники Марксу та Енгельсу. Про їхню легітимність німці періодично починають суперечки, але якісь мляві. Дивлячись, як сьогодні живе Європа, мимоволі замислишся: може, зовсім не в пам’ятниках справа?

Звичайно, якби сьогодні мова зайшла про те, чи створювати пам’ятник російській імператриці, відповідь була б однозначною: звісно, ​​ні. Але монумент вже є, у нього своя історія, цікава і пов’язана з Одесою. Без нього Катерининська площа втратить свій історичний шарм. Адже Одеса тим і хороша, що в ній уживаються різні не тільки люди, а й думки, навіть політичні. Тож давайте збережемо наше місто саме таким – веселим, легковажним та толерантним, інакше ми ризикуємо поступово втратити Одесу, яку так любить увесь світ.

Ірина Сорокіна

Ще більше блогів «Одеського життя»:

• Про свідомих російських, лютих українців і Україні майбутнього;
• Воєннi будні одеситів, або «квести» від торгових центрів;
• Одеська «дискотека століття», або танці на крові;
• Про жебраків старiх, поліцейських і виборчому милосерді.