Гроші, стеження та війна: як проходить звичайний день одеського волонтера?

Маша, розкажи трохи про себе. Як переживаєш усі ці події?

– До війни я займалася страхуванням життя. Сама родом із Іванівського району. У нас там 15 чи 20 років тому була військова частина. Але вже понад 10 років вона закрита. Цю територію дали місцевим мешканцям під гуртожиток. Першого дня війни, 24 лютого, туди потрапило дві ракети. Мирне населення постраждало. На жаль, в Одесі ще не всі розуміють, що у нас війна. Навіть незважаючи на те, що над нами літають ракети.

Ти займаєшся волонтерською діяльністю та допомагаєш військовим ще з 2017 року. Розкажи, як усе починалося?

– Я давно працюю у компанії, яка займається продажем страховок. У неї офіси розташовані по всій Україні. За законом, всі страхові компанії аполітичні і не мають права брати участь у війнах. Але працівники можуть це робити. Так, у 2014 році наш колектив вирішив відкрити благодійний фонд, і щомісяця виділяти туди гроші для нужденних (дітям, хворим тощо), у тому числі й солдатам воюючим у зоні АТО. А під час нападу російських військ ми просто не змогли залишитись осторонь і зайнялися масштабною волонтерською кампанією. Будь-яка війна — це шалені гроші. Наприклад, один тепловізор коштує 2200 євро. Крім звичайних людей, ми намагаємось залучати до волонтерства іноземних інвесторів. Так,  у перші дні війни ми розпочинали волонтерство з однієї машини та кількох людей, зараз нас десь 285 осіб та 80 машин. У людей бажання допомогти зростає з кожним днем. Хтось приходить до нас із родичами, хтось із друзями, а хтось просто з вулиці.

Кому ви зараз допомагаєте?

– Наш штаб, який знаходиться в Одесі, допомагає військовозобов’язаним із Одеси та Миколаєва. Це військові частини, поліція міста та області, МНС, військові батальйони, блок пости міста та області. У нас 56 підрозділів, на регулярній основі та щодня приєднується ще по 4 бригади, ті, хто реально перебувають у полях. Основний наголос робимо на професійну військову допомогу. Тому що з їжею та ліками набагато простіше, цим займаються практично всі волонтери. А ось із забезпеченням амуніцією проблеми. Щодня ми отримуємо більше десяти запитів від солдатів та військових частин. Найчастіше це тепловізори, дрони, бронежилети, каски, одяг, їжа, ліки. В Одесі дуже круто люди згуртувалися. Наприклад, власники аптек просто надвір виносили нам все необхідне.

Я щодня спостерігаю у соціальних мережах за тим, як люди збирають гроші, щоб купити собі чи родичу бронежилет, каску, берці… Чому так? У нас є проблеми з державним забезпеченням військових?

– Зараз у всіх гарячих точках максимально не вистачає захисного обмундирування. Пояснюю чому. Спочатку та кількість людей, яка знаходилася у військових частинах, була укомплектована всім необхідним. Але коли почалася мобілізація і у військові частини почали надходити нові люди, яких потрібно швидко навчити та укомплектувати, війська не встигають надсилати запити та отримувати від держави все необхідне обмундирування. Навіть у Одесі є люди без військової амуніції.

Ти зараз відповідаєш на дуже важливі питання. Я багато разів чую закиди про те, чому люди самостійно допомагають солдатам, якщо Зеленський заявив, що гроші на військових є…

– Держава виконує все те, що ми від неї чуємо – це правда. І військовим зараз платять непогані зарплати. Але навіть самі військові скидають волонтерам гроші, щоб вони їм закуповували все необхідне. Чому? А тому, що так швидше. По-перше, все приходить до нас із-за кордону. А це час. Поки Міністерство оборони все закупить та оформить, а потім ще й отримає, солдата вже відправлять на війну. По-друге, для цього потрібно дуже багато документацій. Без ліцензії та дозволу ти не можеш купити ані гаджет, ані військову амуніцію, нічого. А ось через волонтерів та благодійний фонд зробити це простіше. Але й у волонтерів цей процес займає час: поки замовимо, поки відішлють, поки привезуть, та й з логістикою великі проблеми. Дуже важко довести все необхідне в гарячі точки. До речі, хочу зазначити, що зараз немає «кумівства». Люди реально допомагають усім, кому потрібна допомога.

Ходять чутки, що у нас зупиняють машини з військовою гуманітарною допомогою, відбирають її і потім розпродають добровольцям — це правда?

– Я у багатьох волонтерських чатах перебуваю, але такої інформації не було. Розповім про інше. Наразі прискіпливо перевіряють фури та посилки з військовою гуманітарною допомогою, буквально кожну коробку. Справа в тому, що в посилках з їжею, технікою, амуніцією траплялися маячки, за якими відстежують частини і по ним потім наводять ракети. Один такий маячок доїхав до місця призначення. І близько сорока людей загинуло. Це було у Харкові. Звичайно, гуманітарну допомогу пропускають швидко, але навіть у нас є кодові слова, документи та ліцензії.

Правда, що волонтери намагаються відвозити всю гуманітарну допомогу одразу на блок пости, в частині чи госпіталь, бо на сортувальних базах відбирають усе найкраще «собі» чи продають?

– Не без цього. Тому наш штаб не співпрацює з іншими волонтерами чи базами. І не тому, що ми не довіряємо, ми просто не хочемо гаяти час на сортування і так далі. Приймаємо запит від звичайнісіньких людей, просимо назвати частину і контакт командира бригади. І ось тільки з ними безпосередньо зв’язуємося і запитуємо чого солдат потребує.

Якщо у вас у штабі так багато людей, як ви їх перевіряєте? Адже є й диверсанти…

– Перевіряємо документи, просимо показати «Дію». У нашому київському офісі тричі ловили таких. Нічого не сталося, але вони здали локацію. Тому часто міняємо місця штабів і в Одесі в тому числі. Також за нашими волонтерами було стеження. Намагаємось їздити різними шляхами або одразу викликати поліцію.

Російські боти пишуть із погрозами?

– Щодня повідомлення з текстом: “Ти підтримуєш нацистів”… Спочатку відповідала, а тепер навіть не читаю, просто видаляю. Головне, залишатися людиною.

Тобі особисто загрожували?

– І мені пишуть гидоти. Як би це дивно не звучало, вони приходять від наших молодих хлопців. Вони просять допомогти їм прогодувати дітей, купити суміші та памперси. Я це чудово розумію. Але, якщо ти створив сім’ю, у тебе є руки та ноги, будь ласка знайди роботу. В Одесі зараз фізична праця оплачується і можливість заробити у нас є. Я дуже засмучуюсь, але зараз моя мета допомогти військовим.

Хто взагалі допомагає Україні у цій війні?

– Багато допомагають люди з інших країн. У мене є знайома з Атланти, вона працює у звичайній компанії. Так от вони там зібрали гроші і відправили до наших офіційних благодійних фондів. Люди надсилають гроші із США, Англії, Німеччини, Польщі. І це не п’ять чи десять тисяч гривень, це набагато більше.

Яка зараз атмосфера серед солдатів у військових частинах? Було щось таке, що тебе вразило?

– Щодня плачу… Коли ти бачиш очі солдата, який отримує та тягне цю гуманітарну допомогу, і в нього сльози на очі – одні емоції. Вони звичайно одягнені і взуті, але підтримка звичайних людей їм дуже необхідна. Ти дивишся на цих хлопців, їм там 20-22 роки, і вони прагнуть цієї перемоги. Їх хочеться обійняти та розцілувати. У нас в одній із частин 900 хлопців. І там хлопці у казармі сплять на підлозі, бо ліжок на всіх не вистачило. І незважаючи на такі умови, вони йдуть у бій, вони розуміють заради чого це все.

Я ось спостерігаю за нашими хлопцями і з власного досвіду можу сказати, що більшість хочуть потрапити до армії. Мені здається служити у ЗСУ зараз престижно. А як ти вважаєш?

– Це правда. Я живу біля військкомату і щодня туди добровільно приходять люди. Черги зі ста людей. У ЗСУ немає місця, у ТРО немає місця! Скажу чесно, я вирісла у родині військових. Я бачила казарми, я бачила наші військові частини. І для хлопця потрапити до армії завжди було чимось жахливим та кошмарним. Бо всі знали, який там жах. Але після 2014 року все змінилося, у людей змінилося ставлення до солдатів — тепер він має бути ситий, здоровий і сповнений сил. На військові потреби стали більше грошей виділяти, змінилися умови утримання. А самі хлопці об’єдналися, стали дружелюбними та цілісними.

І найголовніше питання — коли це все закінчиться? Що кажуть у військових частинах?

– Коли все закінчиться, ніхто точно сказати не може. Але ж ми переможемо! Ось, що я особисто чую від командирів взводів та частин: «Ми впораємося! У нас для цього є все! Ми маємо великий потенціал! У нас є люди, які нам допомагають!». Тому в нас втрат у три-чотири рази менше, ніж у ворога і це тішить. З такими людьми та солдатами перемога однозначно наша!

Інтервью підготувала Анастасія ЄПУРЬ