Понад сорок років Лідія Мазур із села Загнітків на півночі Одещини готувала на весіллях, громадських святах та родинних застіллях. За цей час через її руки пройшли тисячі голубців, сотні кілограмів м’яса та десятки поколінь односельців. Її історія — це не лише про кулінарію, а й про традиції Поділля, пам’ять про голодні часи та життя українського села, яке змінюється, але не втрачає своїх звичаїв.
Ключові моменти:
Весільні традиції Поділля — це не лише обряди та пісні, а й особлива культура гостинності, яка десятиліттями формувалася в селах півночі Одещини. Багато місцевих рецептів і звичаїв ніколи не потрапляли до книжок чи архівів, а передавалися від покоління до покоління в родинах.
Журналістка «Одеського життя» побувала у Загніткові Кодимської громади та поспілкувалася з місцевою жителькою Лідією Мазур, яка понад сорок років готувала на весіллях і великих родинних святах. Її спогади дозволяють побачити, якими були традиційні подільські весілля, що ставили на святковий стіл і як сільська кухня зберігала пам’ять про кілька поколінь мешканців краю.
Лідія Мазур має міцне загнітківське коріння. Звідси її прапрадіди з роду Мазурів-Кучанських, тут живуть її діти та онуки.
Лідія Петрівна, бухгалтер за фахом, працювала у сільгосппідприємстві. І куховарити, як її бабуся та матуся, не думала, хоча хист мала.
– Взялась я за цю справу, щоб замінити матусю. До неї приїхали просити кухаркою на весілля, а мамі вже важко було. Тоді я й вирішила її замінити, – розповідає пані Лідія.
Це – перше весілля у сусідній Олексіївці – вдалося на славу. Тоді їй на підмогу прийшла подруга і кума Світлана Буздуган. А далі були сотні свят, обідів, оказій. Готували на 200-300 гостей. Згодом Світлану замінила синова дружина Таїсія Мазур.
– Дівчата відповідали за холодні страви, а я біля печі, – згадує Лідія. – Так було легше. Крім того, Тая дуже гарно прикрашає столи – невістка має професію повар-кулінар.
– Колись підготовку до весілля розпочинали у четвер. Кололи одного, а то й двох кабанчиків, розбирали, робили заготовки на відбивні, котлети, бендерики тощо. А раненько в п’ятницю починали готувати, – розповідає кухарка.
У суботу і неділю святкували саме весілля, а в понеділок продовжували у родинному колі.
Крутити голубці, формувати котлети, робити нарізку сходились старости, родичі та знайомі.
– Хіба ж одна кухарка могла накрутити сім-вісім горщиків голубців? Люди допомагали. Я показувала, як робити, а далі вони самі. А потім всі ці горщики з голубцями, котлетами, м’ясом, курми діставали з печі і клали зверху на піч. На ранок все було готове і трималось гарячим до початку весільної церемонії. Тільки м’ясо у теплу пору року тримали у печі, щоб воно постійно «булькало» (кипіло), аби не скисло, – каже пані Лідія.
На оказію йшло по сім-вісім кіло рису.
– Котлет закладали по дві-три печі – у піч стає дванадцять форм, а у формі – 15-20 великих котлет, – згадує кухарка.
Загнітків і досі зберігає свої унікальні страви: голубці, відбивні, м’яснички або бендерики, бабку.
– Моя бабуся – мамина мама – робила голубці папшойні (з кукурудзи). Пам’ятаю, віднесу їй казанчик і рис, щоб вона приготувала голубці, а вона обов’язково додасть туди кукурудзяної крупи і в неї виходить замість одного казанчика – два. Бабуся з мамою зазнали голод, то звикли економити, – розповідає пані Лідія.
У голод їх спасав «Ганущин млин»*. Мама піде до млина, їй покладуть в косиночку дві жменьки зерна, а вона шепоче: «Косиночко, роздайся». Як давали помити казан від каші, то вона поки дійде до річки, казан обгризе.
Згодом стали жити краще. Хазяйнували. Як кололи свиню, м’ясо тушили в печі і складали в казани та глиняні слоїки, заливши смальцем. Холодильників ще не було.
Як пекли піч хліба, то пекли й пряники. Чотири хлібини сушили на сухарі.
– Мама була хазяйкою. Встигала все. Готувала нам рулети з варенням сливовим, багато горіхів клала. Ми в школу брали, дітей пригощали. Варила варення деренове та з дерзал (абрикос). Ми з братом збирали, а мама готувала. Потім цілу зиму їли, – розповідає жінка.
Лідія Петрівна з чоловіком також тримали велике хазяйство. Завжди були бики, по три корови, по п’ять свиней. Була велика яма, куди входило дві машини буряка. Цей буряк перетирали худобі діти.
– У селі без господарства не можна. Вся родина наша працьовита, – каже жінка. – Дочка відповідала за прибирання, прання та готування їжі. Син дивився за худобою. Я з чоловіком цілими днями працювали, а як приходили з роботи, то вдома вже все зроблено і їсти зварено. Ми вправлялися вранці, а діти вдень. На жаль, чоловік рано покинув цей світ.
У свої 69 років пані Лідія обробляє 20 соток городу, тримає качок, курей, доглядає виноградник і робить вино. Займається і заготівлею продуктів: звикла, що у хаті завжди має бути консервація, тушонка, щоб було чим почастувати гостей.
– Діти мені дуже допомагають. Невістка, як донька рідна, – хвалиться жінка. – Дякую долі, що в мене такі діти, і що вони поряд.
Тривалий час Лідія Мазур працювала у трапезній при сільському храмі. Брала участь разом із народним фольклорно-автентичним дитячим колективом «Витоки» у фестивалях на Кодимщині, у Києві, Придністров’ї, на Вінниччині, де готувала свої коронні страви, дивуючи гостей.
Жінка й досі бере участь у сільських благодійних ярмарках, у всіх заходах громади та «Витоків» – у цьому колективі вже її онук, вона дуже пишається ним.
Її праця – це не тільки смачна їжа, а й частина культури, звичаїв та пам’яті. Вона не просто кухарка, а хранителька весільних традицій, яка зберігає і передає нащадкам кулінарну спадщину краю.
Весілля у Загніткові – то особливий світ традицій.
*«Ганущин млин» – водяний млин, який колись працював у Загніткові. Таку назву йому дали колись мешканці.
Читайте також:
За даними Гідрометцентру Чорного та Азовського морів, завтра, у неділю, 21 червня 2026 року, небезпечних… Read More
На Одещині є місця, де вода назавжди змінила долі людей і вигляд цілих територій. Підірвана… Read More
Одеський театр «Маски» опинився в центрі гучного скандалу через порушення мовного законодавства. Після того як… Read More
У розпал літа одесити дедалі частіше запитують: чи залишилося в місті власне морозиво? Попри велику… Read More
Міністерство розвитку громад та територій України продовжує оновлювати інфраструктуру на українсько-молдовському напрямку. В Одеській області… Read More
Провулок Сергія Ейзенштейна в Київському районі Одеси з’явився у 2016 році в рамках декомунізації. До… Read More
