Известный одессит обратился с открытым письмом к министру культуры

19 марта заместитель  директора Национального центра Александра Довженко,  идейный вдохновитель и организатор кинофестиваля в Одессе «Немые ночи» Иван Козленко в открытом письме обратился к министру культуры Украины Евгению Нищуку.

Об этом Иван Козленко сообщил в блоге в издании «Левый берег».

Приводим его без правок купюр.

«Шановний пане міністре!

Два тижні тому я отримав листа від дирекції Португальської Сінематеки (Cinemateca Portuguesa), в якому повідомлялося, що відкритий міжнародний конкурс на посаду директора Сінематеки, що розпочався наприкінці грудня, щойно завершився, й за його результатами на посаду призначено пана José Manuel Costa. Цей лист надійшов мені через розсилку FIAF – Міжнародної федерації кіноархівів, заснованої 1938 року в Парижі. До її складу входять 150 архівних кіноінституцій з 77 країн світу, в тому числі й з України. Національний центр Олександра Довженка, в якому я маю за честь працювати останні 2 роки, – єдиний в Україні дійсний член FIAF, за яким визнано міжнародний статус кіноархіву.

На днях мені стало відомо, що Національний центр Олександра Довженка, в якому зберігається Національний кінофонд України, невдовзі отримає нового директора. Мене втішив Ваш вибір кандидата, але на жаль, це призначення, яке ви маєте затвердити наказом, приймалося кулуарно, без публічного обговорення кандидатів, без представлення стратегії розвитку Центру. В усякому разі мені про це нічого невідомо. Виправте мене, якщо я помиляюсь. Воно надійшло «директивно» «зверху» й не підлягає обговоренню. Кажімо прямо: воно здійснено «за квотою» пана О.Турчинова. Мені здавалося, що Майдан повстав саме проти такої – корупційної – системи, в якій подібного роду «директиви» не тільки можливі, але й прийнятні. Мені здавалося, за право участі та контролю над системою державного менеджменту наш народ заплатив надто високу ціну. Мені здавалося, що після багатоденної тризни настане політичний катарсис, що дасть нам сили побудувати нову систему відносин в країні. Я думав, епоха «поділу портфелів» завершилась. Мені пояснили, що вона тільки почалась. Я не хочу більше помилятись, пане міністре.

А інакше – для чого все те, що було з нами останні місяці?

Я не шукатиму пояснень Вашого вже майже прийнятого рішення по призначенню генерального директора Центру Довженка, надто, що людина, запропонована «зверху» — моя колега та товариш (яка, до речі, не є ніякою «людиною Турчинова»: таке визначення принижує її фаховість), і як особі заангажованій мені не личить давати їй персональну та фахову оцінку. Таку оцінку має дати експертне середовище. Я лише хочу вказати на неприпустимість використання того принципу кадрового відбору, яким Ви керуєтесь в цій конкретній ситуації. «Квотний», «партійний» поділ посад у галузі культури є ще більш згубним, ніж в інших сферах. Він суперечить тим критеріям нової політичної культури, які випрацював Майдан. Це принципи транспарентності, компетентності, інноваційності. Вони доволі прості. Ви вдало скористалися ними при призначенні своїм Першим заступником пані Олесі Островської. Всі актори культурної сфери, які прагнуть справжніх реформ, скажуть Вам, що це, либонь, найкраще призначення в галузі культури за весь період незалежності. Але під час нашої швидкоплинної зустрічі Ваша нерішучість застосувати ці ж критерії при визначенні кандидатури генерального директора Центру Довженка мені здається неприйнятною. Доля національного кіноархіву – не об’єкт політичних компромісів. Це стосується всіх призначень в сфері кінематографії: від голови Держкіно до директорів кіностудій.

Я не вимагаю міжнародного конкурсу на посаду директора, хоча, міжнародний конкурс не є примхою кіноархівів європейських держав, а лише свідченням того, що фахівця в цій сфері важко знайти навіть в межах однієї держави. Але відкритий конкурс – єдиний механізм прийняття компетентних рішень. В його рамках кандидати мають представляти на суд громадськості та експертів власні концепції розвитку архіву на ближчу та віддалену перспективи, стратегію його трансформацій, пропозиції альтернативного фінансування. Вони мають відповідати критеріям фаховості, компетентності, політичної незаангажованості, мати досвід керівної роботи, знати іноземні мови… І найголовніше: вони мають бути готові до непопулярних і радикальних рішень щодо реформування інституції. Асамблея діячів культури визначила критерії до посад в культурній сфері доволі чітко. Я вважаю, краще витратити місяць часу на прозорий конкурс, ніж втратити роки в розвитку українського кіноруху. Роки, які кіноархів Центру Довженка може не пережити.

Я мушу вас повідомити про своє рішення в разі, якщо цих принципів в визначенні кандидата на посаду генерального директора Центру Довженка не буде дотримано, залишити посаду заступника генерального директора – Директора кіноархіву Центру Довженка. Це моє рішення не стосується конкретних персон. Воно світоглядне. Я більше не працюватиму з жодною людиною, призначеною без дотримання прозорих процедур. Це мій протест проти повернення старих механізмів прийняття кадрових рішень в культурній сфері.

Я прошу Вас пам’ятати, що Центр Довженка зберігає вихідні матеріали та копії понад 5 000 українських та закордонних фільмів, найстаріший з яких – 1909 року. Що державний кіноархів – це не просто «державне підприємство», а – резервувар національної пам’яті, роль якого не можна недооцінювати. Що від самого свого заснування 20 років тому Центр був об’єктом різних бізнесових та політичних інтересів, які багато разів ставили під питання його існування. Що, не маючи державного захищеного статусу, він лишатиметься предметом зазіхань і торгів між різними силами, ласими до його майна. І що всі ці питання рано чи пізно – Вами, чи іншим міністром культури, — мають бути вирішені рішучо й безапеляційно. Саме в «директивній» формі. Бо на Вас держава поклала відповідальність за збереження цього скарбу. Ось де місце прикладення творчої енергії всякої людини, для якої слово «культура» не є лише черговою мантрою в політичній молитві новим богам».