Юрій Андрухович: «В україномовних і російськомовних письменників різні драми»

Минулого тижня до нашого міста приїжджав із концертом
знаковий український письменник Юрій Андрухович. В ексклюзивному інтерв’ю
«Одесской жизни» Патріарх Бу-Ба-Бу розповів про своє ставлення до Шевченківської премії, російськомовних письменників і про те, чи варто писати
вірші у стані алкогольного сп’яніння…

Літературна премія має бути — 25 мільйонів

— Юрію, вітаємо вас у нашому місті. Як вам Одеса?

— Нам пощастило, була чудова погода. У 2007 році я був тут
наприкінці осені із презентацією книжки «Таємниця», і мені дуже сподобалося. Ще
раз я приїжджав сюди у грудні 2008 року. Ну що тут казати, у грудні всі міста
жахливі. Взагалі Одеса така і є, як її змальо­вують у літературі: південна,
лінива, замкнена у своєму окремому світі.

— Від вас давно вже очікують нової книжки, над чим зараз
працюєте?

— Сподіваюся, що вона вийде у цьому році. Це книга про міста, в яких я бував. Зі ста одинадцяти міст мені залишилось описати ще
двадцять. Одеса вже позаду! Це буде свого роду енциклопедія, міста там будуть в алфавітному порядку.

— Юрію, яке ваше ставлення до Шевченківської премії? Чи є це
найвищим визнанням письменницького таланту?

— Я до неї ставлюся дуже негативно, свого часу був
номінований на неї, але попросив викреслити мене із списків. На мою думку, це
анахронізм, вона належить іншому часові. Її витягли на світ Божий ще за радянських часів, суть премії лицемірна — показати, як система дбає про літературу. А вона насправді не дбає. Системі легше раз на рік виділити мізерні
жалюгідні кошти, влаштувати ніби-то свято, коли навіть президент щось говорить
про українську літературу. Але Шевченківську премію можна врятувати —
радикально підняти суми гонорарів. Щоб це був український Нобель. Хай не всі
підряд отримують по 10 тисяч гривень, а щоб це була одна людина, яка наступного
дня після вручення прокинеться, а про неї знає вся країна. І сума повинна бути
значуща, наприклад, 25 мільйонів гривень. Одна на рік!

— Тоді в чому ж полягає успішність письменника, як не в преміях чи тиражах книг?

— Безумовно, і в цьому теж! Але головне — це вдячність
читацької аудиторії. Не можна всіх митців порівнювати лише за кількістю
проданих книжок. Повірте, є багато письменників, книжки яких купують погано.
Крім того, зрозуміти, хто скільки книжок продав, дуже складно. Наші видавці
часто обманюють. З одного боку, податкову інспекцію, з іншого боку, авторів. І
всім кажуть одне — книжки не продаються! Популярність можна, в принципі,
виміряти кількістю перекладів на іноземні мови, але тут теж є свої нюанси.

Алкоголь — це ілюзія, проте він дає імпульси, ідеї

— До речі, щодо комерції, ви пишете вірші на замовлення?

— Ні, колись давно мене попросили, була готова музика, я щось написав, але це не сподобалося ні мені, ні композиторові.

— До нас нещодавно приїжджав ваш колега Олесь Ільченко. Так
ось він сказав, що якщо випити хоча б 50 грамів горілки, то вірші можна вже не писати, вони вийдуть поганими…

— Мені здається, що я ніколи нічого не писав навіть під
мінімальною дозою алкоголю. Але там є інше. Цей стан оманливий, це ілюзія, але
з’являються імпульси, ідеї. Не треба сідати і писати, можна просто занотувати
власні думки, оці попадання, а потім вже їх використати.

— Чи можна вважати українським письменником митця, який живе
в Україні і творить російською?

— Безперечно! Тут основну роль відіграє не мова, а змістові
пласти, контекст. Наприклад, Джеймса Джойса ніхто ніколи не називав англі­йським
письменником, це абсурд. Весь світ його знав як ірландського письменника. Але ж
сам він молодою людиною втік з Ірландії і ненавидів її. В нашій країні і
українські, і російськомовні автори знаходяться в драматичній ситуації. Але
драми в них різні. Перші страждають через те, що українську мову погано знають
у світі, переклади йдуть повільно. Другі знаходяться в тіні російських авторів.
Тому для цих одна перспектива — їхати до Росії, а там все дуже москвоцентрично.
Видавництво, книжковий ринок, це все дуже складно. Ринок начебто у нас
спільний, але одна справа — коли твою книжку видадуть у Москві, інша — у Харкові. І не тільки в Росії така ситуація. Взяти, наприклад, франкомовних письменників
з Бельгії чи Швейцарії. В Парижі ніхто не хоче знати цих авторів. Вони можуть
стати відомими тільки якщо переїдуть до Франції. Так, це драма, але, слава
Богові, не трагедія.

Не священик, але Патріарх

Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 року в Івано-Франківську. Він є одним з найяскравіших представників “станіславського
феномену” — цілої плеяди талановитих письменників, що творять у межах
пост-модерну (Іздрик, Єшкілев, Прохасько та інші). У 1985 році Андрухович разом
із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем створив поетичний гурт Бу-Ба-Бу,
який зайнявся відновленням буфонадних та карнавальних традицій в українській
літературі. Самі “бубабісти” нагородили Юрія титулом Патріарха. З 1991 року — він є співредактором
літературного журналу “Четвер”. Книжки Юрія Андруховича перекладені на російську, польську, білоруську, англійську, німецьку, угорську, фінську та
шведську мови. Крім того, він співпрацює як автор текстів із рок-гуртом
“Мертвий півень” та польськими музикантами.

Бібліографія

Романи

“Рекреації” (1992)

“Московіада” (1993)

“Перверзія” (1996)

“Дванадцять обручів” (2003)

“Таємниця” (2007)

Сбірки есеїстики

“Дезорієнтація на місцевості” (1999)

“Центрально-східна ревізія” (2000)

“Диявол ховається в сирі” (2006)

Ростислав БАКЛАЖЕНКО.

Ольга ЧЕКМАЄВА.

Фото Ірини ТЮТРИНОЇ.

Автор: