Як КДБ «ламав через коліно» українську культуру

В середині минулого століття жив собі чоловік, звичайний колгоспник. Схожий на своїх батьків і дідів. Єдине, що його вирізняло серед односельців, — це любов до малювання. Звали цього чоловіка Ростислав Палецький. Сьогодні його ім'я пересічному українцю навряд чи скаже що-небудь. А між тим, цей майстер декоративно-прикладного мистецтва прославив Україну своїми творами на весь світ, хоча тодішня влада всіляко цьому заважала. Напередодні Дня Незалежності України про творчі злети, новаторство, гоніння і несподівану Палецького нам розказав один з його учнів.

Гарна спадщина від матері

Ростислав Михайлович Палецький народився 10 січня 1932 року на Одещині в селі під романтичною назвою Коханівка Ананьївського району. Любов до малювання йому привила мати.

— Мати розписувала печі, кутки на будинках, надвірні прогалини, надвіконня різноманітними квітами. Ще вона дуже гарно вишивала. Ростислав потім все життя підкреслював саме материн вплив на свою творчість. Батько розмальовував домашнє начиння — скрині, стільці, вирізав невеличкі візерунки на ярмах, оглоблях і пужалнах*, — розповідає Олександр Гаркавченко, учень і дослідник творчості Ростислава Палецького, провідний методист Одеського обласного центру української культури відділу декоративно-прикладного мистецтва.

Палецький все життя був вдячний батьківській науці. Дивом зберігся документальний фільм Яни Лінійчук «Нев'янучи барви» 1973 року про творчість майстрів українського села. В ньому можна почути голос народного майстра:

— Із того, що я запам'ятав з дитинства, то це мальовки моєї мами, які вона робила на припічку. Коли прекрасне закладене дитині ще змалечку, воно йде з нею все життя. І людина, яка вихована на прекрасному, ніколи не може зробити щось зле, нехороше. Ну, бачите, це така закономірність у природі, — говорить Ростислав Палецький у фільмі.

Але до того часу, як майстра визнав світ, він працював коло землі — косив сіно, возив зерно на безтарках**. У вільний час оформлював афіші, дошки оголошень, стенди і газети для сільради, писав сатиричні вірші. Самотужки продовжував займатись олійним живописом, багато читав.

Злет почався з «Хліба»

Переломним у творчості Ростислава Палецького став 1967 рік. Саме тоді в селі Троїцьке Любашівського району, де Палецький вже очолював Троїцький будинок культури, для делегації мистецтвознавців з області була проведена виставка народної творчості. Поряд з традиційними аматорськими пейзажами та портретами Ростислав представив яскраву декоративну композицію «Хліб». З неї і почалось нове, по-справжньому творче життя Палецького як художника.

— Коли його «Хліб» побачив Іван Іванович Козирод, директор одеського Музею західного та східного мистецтва, викладач Художнього училища імені Грекова, то він сказав: «Так це ж твоє! Якщо ти будеш таке малювати, ти далеко підеш!». А Ростислав Михайлович був такою людиною, яка сприймала все буквально. Він взяв це собі в голову. За декілька місяців Палецький запросив знову цих людей в село на свою персональну виставку декоративного живопису, де було більше 200 робіт. А для підсилюючого ефекту «вдягнув» всі свої роботи у вишиті рушники троїцьких майстринь. У гостей від такого розмаїття фарб розбіглись очі, — розповідає Олександр Гаркавченко.

З часом, вивчаючи символіку кольору та орнаменту на сорочках, писанках і рушниках, Палецький зрозумів, що мовою квітів і кольору можна «говорити». Він почав більш детально підбирати та впорядковувати на аркуші лінії, які б допомагали глядачеві передавати свої думки. В майстра поглибився інтерес до козацької тематики і героїчного епосу нашого народу. Він активно і натхненно працював, створюючи величезні яскраві розписи.

Навіть малювати дозволяли не все…

Його роботи вітчизняні урядовці стали дарувати дипломатичним делегаціям та музеям Польщі, Болгарії, Німеччини, Росії, Чехії та Японції, аж поки не вгледіли небезпеку для себе.

В роботах Палецького «особливі мистецтвознавці» з КДБ виявили «тенденцію сповзання до націоналізму» і настійно радили дотримуватися канонів у декоративному розписі й малювати не козаків, а флору та фауну. Всі листи Палецького, почали ретельно перечитувати спецслужби. Під приводом, що майстер не має спецосвіти, його відчужують від дитячої студії декоративного розпису, тоді вже зі статусом художньої школи. Припинили організацію виставок. У видавництві «Мистецтво» припинили роботу над його альбомом:

— Перепелок и фиалок и в Сибири хватает. Автор слишком примитивно мыслит, — пояснили чиновники.

А в Спілці художників десь «загубили» документи Палецького з проханням стати її членом. Були, звісно й ті, що повсякчас час звертались «куди треба», розповідаючи про те, що бачили, як Палецький розглядав старовині рушники з якорцями і тризубом.

Рано вранці 7 березня 1978 року у власній хаті Ростислав Палецький був убитий невідомими злочинцями. Його знайшли з проламаним черепом. Влада розповсюдила чутки, що Палецький помер тому, що був п'яний, упав і вдарився.

Невелика частина з більш двохтисячної творчої спадщини народного майстра була збережена його друзями, соратниками і родичами.

Ростислав Палецький:

«Коли я їду в гості до своєї матері, то сходжу ось тут в лісі, тихо йду і немов би оновлюю свою душу, свою фантазію, свої думки. В житті все буває — то вдома якесь непорозуміння, то на роботі щось не зладилось, чи то похорони десь, чи настрій неприємний, а як зайдеш сюди, побачиш ось це дивне чарівливе мерехтіння світла на весняних листках, спускаєшся в цей шум весняної лісової пісні. Ось те кумкання жаби, кування зозулі чи спів солов'я, якось душевно очищаєшся від всього, стаєш свіжішим і навіть, духовним. І ти сповнений бажання до роботи і ось всю цю красу мені хочеться показати людям нашим, трудівникам, хліборобам.»

Пужално* — держак від батога.

Безтарка** — бричка, повозка без тари приблизно на 800 кг.

Його пам'ятають

• В Одеському обласному центрі української культури в 2007 році засновано Премію імені Ростислава Палецького, яку вже отримали багато народних майстрів декоративно-прикладного мистецтва. В музеї центру зберігається п'ять картин Палецького: «Квітка безсмертя», «Щастя», «Печале, прощай!», «Леся Українка. Лісова пісня», «Сон-трава».
• У 1971 році Указом Президії Верховної Ради Української РСР Ростиславу Палецькому було присвоєно звання Заслуженого майстра народної творчості. Його ім'я внесено до «Словника художників України», виданого в Києві в 1974 році.

• Музей Одеського обласного центру української культури

Адреса: вул. Польська, 20; тел. (048) 760-19-26. Субота і неділя — вихідні дні. Вхід — безкоштовний.

Автор: Алена Швец