Ключові моменти:
- Башир Алієв допомагав обороні Херсонщини з перших днів вторгнення
- Український прапор і боєприпаси окупанти так і не знайшли
- Через обстріли чоловік переселився з Білозерки до Любашівки
- Ветеран досі не може отримати офіційний статус УБД
Події перших днів оборони Херсонщини й досі відкривають нові сторінки людської мужності. Цю історію журналіст «Одеського життя» Юрій Федорчук дізнався безпосередньо від героя тих подій Башира Алієва. Окрему увагу матеріал приділяє проблемі отримання статусу учасника бойових дій добровольцями перших місяців повномасштабної війни, що залишається актуальною через законодавчі та документальні колізії.
Спочатку рідною стала Херсонщина
66-річний тероборонівець Башир Бахрам огли Алієв з Білозерки, що на Херсонщині, з початку великої війни боронив край від ворогів, допомагав евакуюватись нашим захисникам з окупованої території та передавав ЗСУ розвіддані ворожих позицій.
Нині його селище знаходиться на лінії фронту і щоденно потерпає від російських артобстрілів, авіабомб та атак дронами. Через те, що цивільна інфраструктура та житлові будинки постійно зазнають руйнувань, Башир Алієв переселився на Одещину – в Любашівку. Як він ладнає власне житло, плекає виноградник, гранатовий та інжирний сади – читайте у нашрму матеріалі.
***
Селище Білозерка стало рідним для Башира ще 1979-го. Після строкової служби в Херсонському авіаполку парубок з прадавнього азербайджанського міста Фюзулі, одружившись на милій дівчині, пов’язав своє життя з Україною.
– Замолоду довелося займатися різними справами. Після розпаду колгоспу вдалося надбати чималий шмат херсонського степу, тож почав фермерувати. Здебільшого вирощував томати та інші овочі. Та городництво через зміни клімату не приносило бажаного прибутку, тому свої наділи віддав в оренду місцевому аграрію, – розповідає Башир Алієв. – В Азербайджані я не був років тридцять. Радію, що зумів звити сімейне гніздечко в Україні, звести дім і виростити гарний сад. У мене прижилися навіть екзотичні дерева граната й інжиру. Плоди граната вдавалося виростити вагою майже у кілограм, а інжиру – у 130-150 грамів.
Коли рідне місто стає привидом
Батьки Башира померли рано, родичі розбрелися по Азербайджану через карабаську війну 1993 року, а його батьківщина перетворилася на безлюдне місто-привид, як сьогодні багато українських міст, вщент зруйнованих росіянами.
Далекоглядний азербайджанець завчасно подбав про енергетичну незалежність своєї оселі. Природний газ не провів, а натомість звів на даху хатини сонячну електростанцію. Тепер, до речі, продає лишки «зеленого» світла односельчанам, бо через постійні обстріли та пошкодження мереж місцеві жителі стикаються з перебоями чи відсутністю електро-, водо- та газопостачання.
«Мені, як і багатьом, зброї не вистачило»
25 лютого 2022-го сотні херсонців і жителів навколишніх сіл намагалися озброїтися у військкоматі, щоб поповнити лави оборонців міста. Згодом підвезли стрілецьку зброю і боєприпаси.
– Мені, як і багатьом іншим, зброї не вистачило. Комбат Білозерського батальйону Сил тероборони майор Дмитро Кузьменко запропонував виконувати особливі доручення. Тож спершу на своїй автівці я евакуював у тил захисниць із секретними документами. Першого березня відбулися бої за Херсон в знаменитому Бузковому парку та на Білозерській площі, де ворога нищив загін під командуванням Костянтина Козака з Білозерки, – пригадав Башир Алієв. – Тоді хлопці зазнали поразки, бо проти бронетехніки їм довелося воювати лише автоматами і пляшками із запальною сумішшю. Чимало загинуло, а для відступаючих я розвідував безпечні шляхи евакуації.
Вцілілого комбата нагородили посмертно
Комбат Кузьменко, який добрався з побратимами до Білозерки, доручив Баширу заховати залишки боєприпасів і власний прапор, з яким воював ще на Донбасі.
– Ще 8 березня Дмитро переховувався в мене, і тоді ж ми дізналися, що президент нагородив його орденом Богдана Хмельницького посмертно – він вважався загиблим. Невдовзі командир повернувся в Херсон, де переховувалися бійці його батальйону. Повторно Дмитра Кузьменка нагородили орденом в Любашівці в листопаді 2024-го.
Щоб захистити Білозерку, місцевий депутат Олександр Гузь запропонував звести барикаду. Башир приніс зі схрону кілька цинків патронів, і певний час здебільшого ніс варту сам.
Білозерку росіяни захопили 11 березня, а вже 13-го, в день річниці звільнення селища від фашистів у 1944 році, люди сміливо вийшли на перший проукраїнський мітинг протесту проти окупантів.
Поталанило, що не знайшлося зрадника
Певний час Башир Алієв через військовослужбовця передавав розвіддані про місця розташування окупантів, техніки, складування боєприпасів, а Сили оборони України, які тримали оборону Миколаєва, знищували їх за допомогою далекобійної артилерії, ракетних систем та авіації. На жаль, навідника Ігоря росіяни арештували, і його доля досі невідома. В липні 2022-го затримали і комбата Кузьменка, якого, на щастя, живого, хоча скаліченого, згодом відпустили.
– В окупації моя дружина Марина вишила собі і мені українські вишиванки, щоправда, синіми нитками – жовті вже додала після звільнення селища і Херсона від ворогів. Це була подвійна радість, бо саме на 11 листопада припадає мій день народження. Також поталанило, що не знайшлося зрадника, який зміг би мене видати окупантам, – каже Башир Алієв. – Правда, одного разу навідалися з обшуком чоловік десять озброєних вояк. Я повідкривав двері і ляду в погріб та сараї. Елітні плоди гранату, інжиру з бутлями домашнього вина сховав у збіжжі. Боєприпаси з українським стягом переховувалися в надійному місці. Тож нічого вороги не знайшли. Пізніше цей прапор я передав Дмитру, який зараз прикрашає його кабінет в Любашівській мерії, де він працює, а вибухівку – під розписку СБУ.
«Не можу жити на чужині»
Невдовзі родина Алієвих подалася до Європи, де у Нідерландах вже давненько оселилась їхня донька Асія з онучками Мією і Ліветтою. Батьки мешкали в Німеччині, бо пані Марина потребувала невідкладної операції на хребті.
– Європа мені не до снаги, хоча цікаво було побачити знамениті пам’ятники. Не можу жити на чужині, тому по декілька місяців жив у Білозерці, доглядав за господарством. Торік, справивши Різдво з родиною, я після Нового року помандрував додому. Щоденні бомбардування та обстріли ворогом Білозерщини змусили мене шукати прихистку на Любашівщині. Наприкінці цього червня російська армія масовано обстріляла цивільну інфраструктуру Білозерки, Федорівки, Дар’ївки, Микільського, Комишан, Черешеньок, Софіївки, – скрушно розповідає Башир. – На щастя, моя хата поки що ціла, хоча шифер і сонячні панелі постраждали від осколків. За порадою побратима Дмитра Кузьменка у квітні я остаточно перебрався у Любашівку.
Найсмачніший плов вдається з плодами, вирощеними самим
Вимушений переселенець з Херсонщини, придбавши невеличку стару хатинку на вулиці, названій на честь Героїв України, одразу затіяв грандіозний ремонт, бо очікує на приїзд коханої.
До початку серпня планує побудувати веранду, облаштувати зручності, відремонтувати кімнати. Вже самотужки провів каналізацію, а представники місцевої влади пообіцяли допомогти з водогоном, бо криничної води не вистачає.
– Добряче допоміг з облаштуванням сусід Леонід. Зараз із помічником почали зводити веранду, хоча без професійних будівельників не обійтися. Треба вставити вікна, міжкімнатні двері та зробити ремонт всередині. Дещо з матеріалів привіз із собою, чимало бувших у використанні прикупив уже тут, – поділився планами пан Башир. – Також облагородив тутешній сад із виноградником. І головне – в мене вже прижилися саджанці граната й інжиру, привезені з Білозерки. Думаю, що ці екзотичні дерева будуть гарно плодоносити в Любашівці, як і на Херсонщині.
Дбайливий та вмілий господар каже, що азербайджанський плов з гранатом, який він майстерно готує для своєї родини та друзів, найсмачніше вдається з плодами із власного саду.
Покладатися можна лише на себе
Вроджений оптиміст із сумом згадує криваві події періоду окупації Херсона. Башир Алієв розповів, що добровольців, які загинули в Бузковому парку, посмертно нагородили орденами «За мужність» ІІІ ступеня.
Чимало захисників Херсона, насамперед учасники місцевої тероборони та добровольці перших днів вторгнення, досі стикаються з проблемою отримання статусу УБД через юридичні колізії, відсутність наказів або брак документів про виконання бойових завдань. Баширу Алієву двічі у судовому порядку відмовили надати статус ветерана війни. Тому він покладається виключно на себе та своє вміння налагоджувати власне життя та добробут.
Раніше ми розповідали як на Одещині ветеран після 50 операцій досі домагається належних виплат.
Читайте також:
