Священик та захисник: пішов із життя засновник одеського «Світлого дому»

Про це повідомили його близькі на сторінці Facebook. Отець Олександр (Українська греко-католицька церква, монах) хворів давно, все ускладнилося позаминулого року, коли він захворів на «корону». Стан був важкий, близькі люди думали, що не витримає. Тоді він витримав.

Стан отця Олександра в останні дні дуже погіршився. Дев’ятого червня його серце перестало битися.

Останнього разу я бачила отця Олександра у 2019 році на мітингу на підтримку Олександра Ройтбурда. Немає вже ні Ройтбурда, ні отця Олександра. А в країні йде війна.

Отець Олександр Чумаков народився в Одесі у 1958 році. Дисидент, публіцист, ще за радянських років став монахом-салезіанином.

У 1996 році Олександр Чумаков заснував недержавний благодійний притулок «Світлий дім» та одноіменний фонд допомоги знедоленим дітям, підліткам та юнацтву. Волонтери притулку відшукували таких дітей де завгодно — у підвалах, під каналізаційними люками, у підворіттях.

«Світлий будинок» проіснував до 2010 року, і чомусь дуже заважав владі практично «всіх гілок». Чого не скажеш про знедолених підлітків, які часто втікали з «офіційних» притулків і «просилися до отця Олександра».

У 2010 році на пропозицію Салезіанської Конгрегації отець Олександр переїхав до Львова, де став духовником Львівської духовної семінарії Святого Духа.

У 2013-2014 році через стан здоров’я залишив пост духовника семінарії та оселився у Салезіанському монастирі.

…Пам’ятаю, як зустрічалася з отцем Олександром у «Світлому домі», як палко захищав він права самотніх підлітків під час різних дискусій та «круглих столів»… Залишилася найсвітліша пам’ять та запис моєї бесіди (2013 рік) з отцем Олександром, де він переконував, що якщо для початку не влаштувати для підлітків спеціальний загальноміський телефон довіри, то говорити про вирішення проблеми дитячого суїциду не доводиться.

— Ми навіть уявити часом не можемо, які серйозні кризи переживає іноді дитина чи підліток. Йому часто ніде і нема з ким поділитися потаємним, наболілим: їхні батьки та найближче оточення теж переживають кризові стани. Ситуація, таким чином, “множиться”. Куди ж подітись підлітку? Туди, куди вони і подаються — у підвальчик, у підворіття, знімають кризу «старими дідівськими методами» або, не дай Боже, роблять фатальний крок. А приводом для нього часом може стати будь-що: наприклад, вчителька на уроці обізвала «дебілом», сусідка накричала, мати з батьком принизили.

Він взагалі тяжко переживав будь-яке приниження, воно було гидке самому його духу. А його прагнення захищати було закладено у ньому якось особливо гостро.

Світла пам’ять, отче Олександре!

Фото та скріншот Марії Котової