Жіночий спорт у дореволюційній Одесі: чим захоплювалися наші прабабусі

У спортивних клубах дами знайомилися з шанувальниками

Одеса завжди рівнялася на Європу, де ще в XIX столітті заняття спортом були дуже популярні серед жінок — гольф, крокет, верхова їзда, плавання, велосипедний і навіть вітрильний спорт. До появи перших спортивних тренажерів багатьма із цих видів спорту займалися й одеситки. У місті виникали різні спортивні секції та клуби, до яких приймали жінок. Між іншим, спортивні екзерсиси мали й романтичне забарвлення: панночки відвідували заняття дуже охоче, оскільки завдяки спорту отримували можливість зустрічатися з потенційними шанувальниками.

Одним з перших видів спорту, яким зайнялися мешканки нашого міста, була гімнастика. При училищі Святого Павла було відкрито гімнастичний клуб, у якому заняття проводили всім без винятку, зокрема й у жінок, щоправда, займалися вони у окремих приміщеннях. За кілька років з’явилося Одеське товариство велосипедистів, яким керував учитель танців Олександр Цорн. І одеські пані із задоволенням сіли на велосипеди.

Але найбільш популярними серед мешканок міста були ковзани, причому не тільки льодові, а й роликові. А якщо при цьому згадати, що найдавніші у світі ковзани були виявлені археологами саме на березі Сухого лиману, можна сміливо говорити, що катання на ковзанах для Одеси було традиційним видом спорту. З настанням морозів панночки бігли до шевців, які вставляли в каблучки спеціальні платівки для ковзанів. Головна ковзанка розташовувалась у Міськсаду, де під звуки оркестру одеситки виписували на льоду фігури не гірші за нинішні фігуристки.

Втім, такі види спорту для мешканок міста були, швидше, розвагою, ніж системною турботою про здоров’я. Однак саме в цей час у Європі були винайдені спеціальні тренажери, які почали з’являтися і на території імперії — у столицях та деяких курортах. А з огляду на любов одеситів до новомодних винаходів і те, що практично всі технічні новинки відразу з’являлися в Одесі, можна припустити, що хоча б кілька таких конструкцій могли працювати і в нашому місті.

Перші тренажери призначалися для лікування

Створення перших тренажерів стало для жінок справжньою революцією, адже до цього займатися спортом їм доводилося не тільки в повному екіпіруванні, а й заробляти результат у буквальному значенні в поті чола. Тому деякі пані для поліпшення фігури йшли шляхом найменшого опору і вибирали всякі «патентовані» штучки. Зазвичай вони були трав’яними настоянками або відвертою хімічною гидотою і бажаного впливу на організм не мали. І коли з’явилися перші тренажери, це стало справжнім подарунком насамперед для жінок.

Пристосування для тренування, які імітували природні людські рухи, створив шведський лікар-фізіотерапевт Густав Сандер ще в 1857 році. Тоді їх вважали експериментальними і мало хто вірив у те, що вони допоможуть людині не лише поправити здоров’я, а й схуднути. Проте їх оцінили і «інститути лікарської гімнастики» почали з’являтися у всьому світі. Ось тоді їх і почали використовувати, в тому числі як спортивні тренажери. Виробляли їх із чистого чавуну, а гарантійний термін служби було встановлено на 500 років. Деякі апарати Сандера використовували і в нашій країні зовсім недавно.

Для розминання живота та бігу

У старовинних тренажерах легко проглядаються прообрази сучасних спортивних снарядів і пристосувань, які сьогодні можна побачити в будь-якому одеському фітнес-центрі. Однак багато з них викликали б у наших жінок здивування та сміх, хоча принцип їхньої роботи був такий самий. Наприклад, існували апарати для виправлення грудної клітки, розминання живота, тренування м’язів рук і ніг, був навіть вібромасажер, що «розбиває» поклади жиру у жінок надто корпулентної конструкції. Хоча в певному сенсі ці механізми були менш агресивними, тому що давали мінімальне навантаження на серце.

Пізніше з’явилися бігові доріжки, які через брак відповідних матеріалів, робили з дерева, а також тренажери, які імітували веслування. Звичайно, за нашими мірками вони були дуже примітивними, але своє призначення виконували. Принаймні перші «фітнесистки» на них не скаржилися.

Головне, щоб костюм сидів

Коли жінки стали займатися спортом, для них, на відміну від чоловіків, не було передбачено спеціального одягу. І якщо грати в крокет можна було в довгій спідниці та капелюшку, то кататися на ковзанах або велосипеді, а також бігати за м’ячем по тенісному корту в такому вигляді було незручно, тим паче спекотним південним літом.

У суспільстві заговорили про відповідний для жінок спортивний одяг. «Піонерками» у цій справі стали американські суфражистки, як у середині ХІХ століття називали феміністок. Вони винайшли «блумери» — турецькі шаровари, які одягали під укорочену сукню. Це викликало неймовірний шум, і жінок, які посміли так одягнутися, звинувачували у аморалі. Ще непристойнішим здався велосипедний костюм, у якому жінки (о жах!) сідали на велосипед верхи. Костюм складався з бриджів та подовженого жакету. Звичайно, були окремі представниці слабкої статі, які каталися на велосипеді у довгих сукнях, проте це була не їзда, а суцільна мука. Але незабаром жінки відчули всю зручність справжнього спортивного одягу і перестали звертати увагу на ханжеське осуд, а жінка, яка займається спортом у штанах, стала звичним явищем.

Вперше на олімпіаді жінки виступили у Києві

З 20 по 24 серпня 1913 року в Києві пройшла перша спортивна олімпіада в російській імперії. На стадіоні, де розміщувалося 10 тисяч глядачів, вперше в історії країни у спортивних змаганнях брали участь жінки-спортсменки. Вони взяли участь у змаганнях з легкої атлетики та фехтування, а найвищі нагороди здобули мешканки нинішньої української столиці.

Джерела: history.odessa.ua, odesskiy.com, cubik.com.ua, interesniy.kiev.ua, history.wikireading.ru.

Читайте також:  8 березня: чи потрібно воно в Україні та на який день переносити