Одеса була молодим портовим містом без давніх університетських традицій. Але саме тут книги швидко стали важливим товаром, заборонені видання долали кордони, а читальні відкривали містянам доступ до європейських ідей.
З цієї статті ви дізнаєтесь:
Історію Одеси часто розповідають через торгівлю, порт, контрабанду та авантюристів. Але одним із важливих товарів, які приходили до міста, були книги.
Цей матеріал створено за відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеського життя». У роботі над відео використані матеріали Віктора Фельдмана, Ірини Довганюк та Едуарда Ратушняка.
На початку XIX століття Одеса швидко розвивалася як портове місто. Тут зустрічалися греки, німці, французи, євреї, поляки, вірмени, серби, албанці, італійці. Разом із товарами через порт надходили газети, книги та нові ідеї.
1838 року до Одеси ввезли іноземних книжок на 54 тисячі рублів. Значна частина залишилася в місті, а не вирушила далі вглиб імперії. Одеса ставала не просто перевалочним пунктом, а місцем, де європейська культура осідала надовго.
Перші книжкові продавці Одеси не обов’язково мали спеціалізовані книгарні. Наприкінці XVIII століття книги продавали навіть у посудній крамниці купця Ширяєва — поруч із тарілками та іншими товарами.
1803 року Жан-Батист Рубо відкрив в Одесі винний магазин, де продавав також французькі книги. Осип Сорон налагодив прямі зв’язки з Європою, завдяки чому нові видання могли потрапляти до Одеси швидше, ніж до столиць імперії.
Так книга поступово стала звичайною частиною міського життя.
Важливим етапом став режим порто-франко. До Одеси ринули капітали, підприємці та товари, а разом із ними зріс попит на європейську пресу, літературу й філософію.
Вільна зона мала митну межу. Саме тут виникло явище, яке називали «шмуглерством» — таємним перевезенням товарів без сплати мита.
Книжки виявилися ідеальним товаром для такого обігу: вони були компактними, а заборонене друковане слово могло коштувати дуже дорого.
До речі, шмуглерів не варто плутати зі шмуклерами. Останні виготовляли позументи, декоративні шнури та інші подібні вироби.
Читайте також: Дім Лібмана: яку роль він відіграв в історії Одеси
Влада намагалася контролювати потік літератури через цензуру. В Одесі спочатку працював цензор, а згодом з’явилися спеціальні комітети.
Та місто читало багатьма мовами: французькою, грецькою, італійською, польською, турецькою, івритом та ідишем. Знайти достатньо людей, здатних перевіряти весь цей потік, було складно.
Крім того, книжок ставало дедалі більше. Частина з них потрапляла до міста через торговельні та особисті зв’язки, які цензурна система просто не встигала контролювати.
У XIX столітті в Одесі сформувалися неофіційні способи поширення забороненої літератури.
Власник магазину «Руської книги» Микола Клочков видав книжковий каталог, у якому поряд із дозволеними виданнями існували приховані позиції. Серед них були автори, заборонені в імперії.
Заборонені книги передавали перевіреним клієнтам, ховали серед інших вантажів, перевозили у валізах із подвійним дном, особистих речах моряків і дипломатичній пошті.
Так виникла своєрідна мережа поширення інформації, яка працювала далеко від офіційного контролю. Умовний одеський «даркнет» не потребував інтернету — його забезпечували порт, книгарі, моряки, купці та довіра між людьми.
Книги залишалися дорогими, тому купити їх міг далеко не кожен. Виходом стали «Кабінети новин» і «Бібліотеки для читання».
За невелику плату тут можна було читати свіжі французькі, британські та австрійські видання. Книги також брали додому під заставу.
Один примірник міг прочитати не один покупець, а десятки людей. Так читальні створювали спільний інформаційний простір для мешканців багатонаціональної Одеси.
1813 року в Одесі відкрилася перша друкарня Россета. Серед перших друкованих матеріалів були театральні афіші та тексти, пов’язані з місцевою культурою.
Згодом місто отримало власну пресу. 1820 року почав виходити «Вісник Південної Росії» французькою та російською мовами. Пізніше з’явився «Одеський вісник», де поруч існували комерційні новини, літературні матеріали, інформація про кораблі та театральне життя.
Одеса вже не лише читала чужі тексти — вона почала говорити сама.
Читайте також: Як Балта ледь не перемогла Одесу: історія забутої економічної столиці Півдня
Понад 200 років тому граф Воронцов відкрив Одеську публічну бібліотеку. Вона стала другою в імперії після столичної та першою в провінції.
Особливо важливим був принцип доступу: читати могли люди незалежно від майнового стану та звання.
Бібліотека поповнювалася не лише за рахунок офіційних надходжень. Значну роль відігравали приватні пожертви та меценати, які передавали місту власні книжкові зібрання.
Історія книжкової Одеси — це не тільки історія заможних меценатів.
Самсон Левович Бернфельд був звичайним прикажчиком. Він задумав бібліотеку для людей, які цілий день працювали, але хотіли читати й навчатися.
1875 року при Одеському товаристві взаємної допомоги прикажчиків-євреїв відкрили громадську бібліотеку. Вона пережила потрясіння XX століття й стала основою нинішньої Одеської обласної наукової бібліотеки імені Михайла Грушевського.
Це була проста, але важлива ідея: знання мають бути доступними не лише тим, хто має гроші та статус.
Багатомовне середовище міста сприяло розвитку Гаскали — єврейського Просвітництва.
В Одесі виходили масові видання івритом та ідишем. Важливу роль у друкарській справі відігравав Єфим Фесенко. Його друкарня видавала, зокрема, українську літературу.
Саме в такому середовищі поширювалися нові ідеї, які впливали далеко за межами Одеси. Місто стало одним із важливих осередків інтелектуального життя єврейської спільноти імперії.
Після завершення епохи порто-франко книжкові потоки не зникли. Змінилися маршрути.
Залізниця відкрила нові можливості для перевезення людей, товарів та інформації. Особливого значення набув вузол Роздільної.
У цей час українське друковане слово опинилося під жорсткими заборонами після Валуєвського циркуляра та Емського указу 1876 року. Українські видання, надруковані за кордоном, намагалися нелегально доставляти читачам.
Книга знову долала кордони — тепер уже не морем, а залізницею.
У XX столітті книжкове підпілля Одеси не зникло. У радянські часи за дефіцитними виданнями шикувалися довгі черги, а рідкісні книги продавали та обмінювали неофіційно.
У 1970–1980-х роках таке книжкове підпілля могло переміщуватися різними місцями міста. У 1990-х воно поступово легалізувалося на Грецькій площі, де виник легендарний одеський книжковий ринок «Книжка».
Змінювалися влада, технології та правила торгівлі. Але книжка щоразу знаходила шлях до читача.
Історія книжкової Одеси — це історія міста, де разом із товарами переміщувалися мови, знання та ідеї.
Книги приходили через порт, ховалися від цензури, передавалися через читальні, друкувалися в місцевих типографіях і ставали частиною спільного міського життя.
Тому легенду про Одесу як місто контрабандистів можна побачити під іншим кутом. Одним із найцінніших товарів тут були ідеї.
У відео «Одеські історії» значно докладніше показані понад 30 книгарів і видавців, маршрути перевезення заборонених книг, історія книжкових читальнь, Роздільної та одеського книжкового підпілля XX століття.
Там також можна побачити локації, пов’язані з цією історією, та більше дізнатися про людей, які створювали книжкову культуру Одеси.
Перегляньте відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеського життя», щоб побачити ці місця та дізнатися більше.
Читайте також:
Спекотна субота очікується на Одещині: 22 серпня в області температура підніметься до +32°С. Опадів не… Read More
В Одесі суд обрав запобіжний захід 37-річному військовослужбовцю РТЦК та СП після інциденту з 13-річним… Read More
У матеріалі читач дізнається, як трьох молодих кам’яних куниць підготували до повернення у природу, чому… Read More
Напередодні та в День Незалежності України, 24 серпня, жителям Одеси варто бути особливо пильними. СБУ… Read More
Фестивалі, концерти, вистави, косплей, вечір пам’яті Кузьми Скрябіна та безоплатні події — розповідаємо, куди піти… Read More
В Одесі стартує середній ремонт трамвайної колії, який триватиме до 24 вересня. Перші тимчасові обмеження… Read More
