Як на Одещині зберігають молдавські традиції: фестивалі, обряди та одна особлива хора

У Ренійській громаді на Одещині молдавська культура залишається частиною повсякденного життя: тут бережуть рідну мову, проводять багаторічні фестивалі та відтворюють старовинні обряди. Навіть повномасштабна війна не зупинила цю роботу, хоча культурний обмін із сусідніми країнами довелося обмежити, а частину свят перевести в онлайн.

Журналістка «Одеського життя» Антоніна Бондарева поспілкувалася з Валерієм Бабере — директором пожежної охорони Ренійської громади, головою товариства «Ізвор» та Асоціації молдаван України «Ватра». Він розповів, як вдалося об’єднати навколо молдавської культури людей різного походження, чому особливу увагу приділяють дітям і як національні традиції допомагають знаходити спільну мову.

Ключові моменти:

• Валерій Бабере поєднує службу громаді зі збереженням молдавської культури.
• Організовані ним фестивалі об’єднують людей різних національностей.
• Через війну культурні зустрічі довелося перенести в онлайн.
• Та традиції продовжують жити завдяки дітям і місцевим колективам.

Тут кожен може відчути себе молдаванином

Навіть у найважчі часи війни, повітряних тривог та боротьби країни за волю люди не полишають справ, які є їхнім життям. Директор пожежної охорони Ренійської громади Валерій Бабере гасить реальні пожежі, але водночас розпалює вогонь у серцях артистів та глядачів – він є і очільником громадських організацій «Ізвор» та «Ватра». Як вдається поєднувати ці, такі різні, справи та яку таємницю має молдавська душа?

– Валерію Федоровичу, нещодавно в селі Орлівка Ренійської громади пройшов ХХ фестиваль Cînt şi joc la hora moldovenilor! («Співайте і танцюйте в молдавській хорі!»). Для тих, хто ніколи не був на молдавському фестивалі, розкажіть, яку головну таємницю молдавської душі він передає?

– Словами це неможливо пояснити, потрібна безпосередня присутність. Треба відчути енергетику артистів і глядачів, поринути в атмосферу. І не важливо, хто є хто за національністю, – позитив молдавського фольклору наповнює радістю і кожен навіть відчуває себе трохи молдаванином. Тому що побувати на нашому фестивалі і не долучитися до молдавської хори просто неможливо. Наша хора поєднує болгар, гагаузів, українців – усіх.

– Яким був перший фестиваль 20 років тому?

– Тоді Ренійське районне молдавське національно-культурне товариство «Ізвор» очолював Олег Бурля. Я підхопив від нього естафету після десятого фестивалю. Одинадцятий провели у найбільшому селі Ренійського району – Новосільському. Він був дуже масштабний, до нас приїхали колективи з Молдови, Румунії, Болгарії. Усього було понад чотириста артистів. Вирішити всі організаційні питання – це був мій перший великий іспит.

Я давно мріяв організувати окремий міжнародний дитячий фестиваль, і шість років тому ми провели перший Izvorul mărgăritarelor neamului («Джерело перлин нації»). Через війну проводимо його у форматі онлайн.

Під час війни не до веселощів

– Як вам, колишньому сільському дільничному, а нині – директору пожежної охорони, вдається збирати такі великі форуми?

– Так, я багато років був дільничним у гагаузькому селі Котловина, де в Будинку культури працює дуже сильний колектив – захоплювався тим, як вони проводять свята. Також подобалося, як працює Обласний центр національних культур у Рені – вражали їхні міжнародні фестивалі болгарської культури. Ці та багато інших професіоналів у галузі культури завжди допомагають порадою та ділом, ми працюємо спільно.

Раніше більшість фестивалів проходили в Рені. Я запропонував ідею, з якою погодилося керівництво громади, – проводити культурні форуми в усіх населених пунктах по черзі. У громаді вже 43 роки поспіль проводиться «Мерцишор», а фестивалю зимових обрядів Florile Dalbe («Білі квіти») вже 38 років.

Велика війна призупинила культурний обмін. Зараз ми проводимо фестивалі у форматі онлайн. Так, спільну хору в цьому форматі не станцюєш. Але нам усім зараз не до веселощів.

Ренійська громада, як і всі інші, проводжає в останню путь своїх дітей. У кожному молдавському селі є загиблі, і це дуже боляче. Серед них – Герой України Степан Чобану, військовий льотчик, який у перші дні війни під Кропивницьким прийняв на себе атаку ворожої авіації і тим самим дозволив товаришам по службі вивести з-під удару літаки. Серед тих, хто став на захист України, чимало молдаван.

Хоча, знаєте, я ніколи не поділяю людей за національностями. Важливим є лише те, що людина робить у своєму житті.

Дорослим – тривоги, але діти мають розвиватися

– Ми живемо за часів сліз та тривог, проте цього року ювілейний молдавський фестиваль відбувся. Яким він був?

– Спільно з Ренійським відділом культури вирішили передати ювілейний фестиваль до дитячих рук.

Ми, дорослі, можемо поставити своє життя на паузу, але розвиток дитини – у жодному разі. Діти мають вивчати вірші, пісні, танці, розвивати таланти. У нас чудові фольклорні дитячі колективи. Тим, хто їх створив і веде, я поставив би пам’ятник – вони передають молоді культурну спадщину.

Результати цієї роботи – збереження, розвиток молдавської культури в Україні – вразили виконувача обов’язків Генерального консула Республіки Молдова Олексія Цуркана та Генерального консула Румунії в Одесі Клаудіу Татару, які були присутні на святі.

Ми розповіли їм, що кожне молдавське село у Ренійській громаді має свій характер та свої яскраві події. У селах Орлівка та Новосільське молодь щороку проводить унікальний Різдвяний обряд «Мошу». У селі Лиманське збережено старовинний обряд «Кіті-Міті», в якому беруть участь лише маленькі діти.

Про рідну мову і не тільки

– Помітила, що молдавани, де б вони не зустрічалися, завжди спілкуються рідною мовою – на ринку, у поліклініці, на вулиці.

– Кожен з нас думає рідною мовою. Коли при спілкуванні починаєш перекладати думки, вже втрачається смак того, про що говориш. Тому так, ми любимо говорити рідною молдавською мовою. Хоча віднедавна її вирішили називати румунською. Але це – політика.

– Нещодавно у Ренійській громаді трапився скандал, що вийшов на міжнародний рівень, – нібито в селі Орлівка заборонили набирати першокласників у «румунський» клас. Яка ваша думка з цього приводу?

– Це питання ми могли врегулювати у громаді. Маємо національні громадські організації, є старости, депутати в селах: треба було зібратися, послухати думку батьків першокласників і вирішити питання. У нас в громаді ніхто не обмежує молдаван у праві вибору мови навчання. Як приклад: у селі Плавні є один клас з українською мовою навчання та 11 класів – з румунською мовою.

А тут комусь потрібен був піар – одразу полетіла скарга до міжнародних інстанцій. На мій погляд, сіяти у суспільстві конфлікти – це неправильно.

«На Одещині вміють знаходити спільну мову»

– У 2023 році в громаді було відкрито обласний центр молдавської культури, до чого ви доклали чимало наполегливості. У чому була потреба?

– В Україні мешкає чверть мільйона молдаван, ми – третя за чисельністю національна спільнота. Незважаючи на те, що болгар та гагаузів менше, вони вже давно мають обласні центри, у молдаван же такого не було. І я пишаюся тим, що обласний центр прописаний саме в Ренійській громаді, де половина населення – молдавани.

Що цікаво: у відкритті центру нам активно допомагали люди усіх національностей. Це ще раз підтверджує, що мешканці багатонаціональної Одещини вміють знаходити спільну мову та працюють разом.

Сорок інструментів і один віртуоз

– Приїжджати до молдавського села – завжди велике задоволення, передусім від спілкування з людьми, великими трудівниками та оптимістами. А ще ви завжди чимось дивуєте.

– До Новосільського не так давно приїжджали телевізійники з Києва. Попередньо зателефонувавши, вони попросили мене підготувати сюрприз. Я звернувся до нашого корифея культури із 50-річним стажем Федора Панагія. Він приніс свої інструменти і розклав їх на чотирьох великих столах – духові та струнні, всього близько сорока. І на кожному інструменті Федір Іванович віртуозно зіграв. Журналісти сказали, що такого вони ніколи не бачили.

– Нещодавно вас обрали головою громадської організації «Асоціація молдаван України «Ватра», яку раніше очолював Віталій Нікула. Що насамперед хотіли б зробити?

– Віталія Володимировича призначили директором Ізмаїльського порту, це дуже відповідальна ділянка. А щодо роботи, то досі я як голова товариства «Ізвор» працював на районному рівні, хоча й напрацьовувалися міжнародні культурні зв’язки.

Посада голови Асоціації молдаван України розширює та масштабує поле діяльності. Насамперед мені хотілося б залучити до роботи всі локальні національно-культурні спільноти, які є у місцях компактного проживання молдаван, – один у полі не воїн. Головне, щоб закінчилася війна, – і тоді зі ще більшим ентузіазмом ми розвиватимемо свою багатонаціональну Україну.

Раніше ми розповідали, діти повернули хору на Одещину: в Орлівці відбувся фестиваль молдовської культури.

Читайте також:

• У Болграді влаштували свято вина та нагородили кращих виноробів
• Танцюють всі, від малюків до бабусь: як у Буджаку бережуть традиції народного танцю