Вулиця Плієва в Одесі стала Бродською: що ми знаємо про “кризового” генерала та нову назву

Ключові моменти:

• Генерал Плієв народився в Північній Осетії у бідній сім’ї, з ранніх років працював батраком, але здобув освіту і зробив військову кар’єру. У Другій світовій війні він командував кавалерійськими частинами та особливо відзначився в Одеській операції 1944 року.

• Плієв двічі ставав Героєм Радянського Союзу, воював проти Німеччини та Японії. Водночас його ім’я пов’язане з трагічними подіями 1962 року — придушенням виступів у Новочеркаську.

• У 1962–1963 роках Плієв керував радянськими військами на Кубі під час секретної операції «Анадир» (“Карибська криза”), коли СРСР розміщував ядерну зброю, щоб урівноважити США. На щастя, тоді вдалося уникнути війни.

• Перейменування не пов’язане з персоналіями: нова назва відсилає до вихідців з міста Броди, які заснували в Одесі хоральну синагогу в 1840 році. Подібно названо й інші одеські вулиці — Львівська, Полтавська, Чернігівська.

Ісса Плієв визволяв Одесу від фашистів

Ісса Олександрович Плієв народився у 1903 році в бідній селянській родині в Північній Осетії. У 1908 році батько виїхав на заробітки до Канади і за 4 роки там загинув під час катастрофи на шахті. 

Ісса Плієв з ранніх років батрачив, але зміг отримати освіту. Спочатку церковно-приходська школа в його селі, а потім реальне училище. В армії з 1922 року, червоноармієць.

У 1926 році закінчив Ленінградську кавалерійську школу, після неї служив курсовим командиром Північнокавказької кавалерійської школи горців. Потім навчався в академії, після закінчення командував кавалерійськими частинами, військовим училищем у Монголії. З липня 1941-го — командир дивізії, згодом — командир кавалерійського корпусу. Воював на різних фронтах.

Особливо він відзначився в Одеській наступальній операції, проведеній навесні 1944 року. У рейді по тилах противника кінно-механізована група генерала Плієва забезпечила оточення й розгром частин 6-ї німецької армії, форсувала Південний Буг, перерізала головні комунікації ворога й сприяла оволодінню військами фронту низкою великих населених пунктів, у тому числі Одесою.

Плієв став Героєм Радянського Союзу. Далі — Забайкальський фронт, перемога над Японією, друга зірка Героя. Після війни — служба в різних округах, у т.ч. й у Північнокавказькому, де 2 червня 1962 року війська округу брали участь у придушенні виступів новочеркаських робітників.

За спогадами генерала Шапошникова, який був заступником Плієва, саме Плієв вислав у його розпорядження танки й наказав у разі потреби атакувати. Якби Шапошников підкорився наказу і танки атакували натовп, загинули б сотні беззбройних людей.

“Кризовий” генерал

А ще під час Карибської кризи з липня 1962 року по травень 1963 року генерал армії Ісса Плієв командував Групою радянських військ на Кубі в ході операції «Анадир». Розповімо про неї докладніше на тлі нинішнього “українського кризису” (будь тричі проклята кривава росія!!!)

“Анадир” — кодова назва секретної операції Генштабу Збройних сил СРСР із прихованого перевезення та розміщення на Кубі армійських бойових частин, які мали на озброєнні ядерну зброю — авіабомби, балістичні ракети середньої дальності, тактичні ракетні комплекси та крилаті ракети з атомними боєголовками. Сім радянських підводних човнів, озброєних ракетами й торпедами з атомними боєголовками, забезпечували безпеку морських перевезень радянських військ та вантажів в Атлантиці (про це див. нижче).

Операція була спробою урівноважити стратегічну перевагу США, які розмістили ракети середньої дальності в Туреччині та Італії. Це була так звана Карибська криза. 

Там, на щастя, не пролунало жодного пострілу, жодного вибуху. Якби нинішній «многомудрий» китайський правитель Сі бодай раз у житті заглянув у якусь розумну книжку на цю тему, то зараз би не “тупив”, демонстративно й зухвало називаючи кризою жорстоку війну, розв’язану росією проти України.

 Ми з цим Сі тоді були хлопчаками (ми однолітки, він молодший від мене рівно на місяць), але я ж не якийсь там пекінський — я херсонський хлопець! Чудово пам’ятаю, як у 2-му класі нам оголосили, що піонери по всій області мають зібрати металобрухт, щоб на нашому суднобудівному заводі з нього збудували суховантаж «Херсонський піонер» (чи, може, вже точно не згадаю, «Піонер Херсонщини»).

Ми нишпорили по дворах старенького Херсона, по горищах і сараях у пошуках усякого іржавого мотлоху. За тиждень у дворі моєї 14-ї школи ютилася зовсім невеличка купка іржі.

Це був пік наших піонерських можливостей: пригадую, я «спіонерив» із сусідського сараю аж три іржаві обручі від дерев’яних бочок.  А оголошений строк здачі наближався… Та у передостанній день ця купка раптом перетворилася на гору блискучого металу.

Однокласниця Іра Тряпицина, чий батько був директором нашої школи, «по секрету всьому світу» прошепотіла, що чула, як тато телефоном домовлявся з якимось заводом, щоб допомогли відходами чормету. От і допомогли.

Зрозуміло, що все це було ідеологією, радянським символізмом: «Херсонський піонер» уже був закладений на стапелі ХСЗ. Через певний час учнів різних шкіл возили на суднобудівний завод, щоб показати вже готовий «наш» суховантаж. 

Побував там і я, якщо не помиляюся, це був початок 1963 року. Помилувався на «наш» суховантаж на стапелі, а поруч у затоці стояв його «старший брат» — такий самий суховантаж із назвою «Юрій Гагарін» на носі (не плутати з науково-космічним судном, що з’явилося багато років потому!).

А от на кормі назви не було: на ній повністю згоріла фарба. І взагалі, теплоход, як кажуть в Одесі, «мав вигляд на Мадрид». Після 10-го класу я вирішив рік попрацювати на суднобудівному. Відділу кадрів якогось дідугана, згадавши, я запитав про підгорілий суховантаж. А того аж на сльозу пробило!

У СРСР під виглядом зерна перевозили зброю

Розговорився, виявилося, що він флотський, капітан 2 рангу у відставці, ще «каплеєм» ходив під час Карибської кризи на Кубу. А в трюмах «Юрія Гагаріна» під пшеницею, виявляється, були ракети. Американський есмінець просемафорив йому: стоп-машина, готуйтесь до огляду. 

Суховантаж — «ноги в руки» й повний вперед від цього огляду. Так мчав, що аж головний двигун «накрився мідним тазом», на кормі фарба облупилася. В ефір полетів SOS, і за кілька хвилин неподалік сплив радянський підводний човен.

Американський есмінець вирішив «відкланятися». А суховантаж відбуксирували «до рідних пенатів» — на Херсонський суднобудівний… Отакий от маленький епізод тієї кризи, що, на щастя, не переросла в щось страшне.

Операція «Анадир» — окрема велика тема. На щастя, у двох фронтовиків (президент США Джон Кеннеді командував у роки Другої світової війни торпедним катером, а глава СРСР Микита Хрущов теж бачив війну й смерті) вистачило розуму не мірятися ані тим, чим міряються хлопці у дворах, ані мегатоннами. Посиділи, «перетерли» — і домовилися, слава богу.

Що ж до генерала Плієва, то після Куби він продовжував військову службу. Помер у 1979 році.

Вулиця Бродська — це не те, про що ви подумали

Тепер вул. Плієва в Одесі — Бродська. Мова не про персоналії. Вулиця Бродська в Одесі названа на честь вихідців із міста Броди (зараз це Львівська область), які в 1840 році заснували в Одесі першу в Російській імперії хоральну синагогу, відому як Бродська. 

Вулиця отримала назву «Бродська» через те, що більшість її мешканців були вихідцями з міста Броди, на честь якого і була названа. А що, це нормально: є Ніжинська, Львівська, Полтавська, Чернігівська тощо. Тільки от Херсону Одеса чомусь у лице плюнула — ні за що, ні про що. Була та сплила вул. Херсонська в Одесі…

Читайте також:

• Від слави до забуття: як Одеса стерла ім’я Паустовського
• Вулиця Януша Корчака: бути їй в Одесі чи ні?
• Вулиця Малиновського в Одесі стала Вадатурського: історії цих двох видатних людей

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса