Волейбол мовою жестів: як у Рені чемпіонка світу відкриває дівчатам шлях у спорт

Ключові моменти:

• Наталя Нагібіна понад 20 років виступала за паралімпійську збірну України з волейболу
• Після смерті тренера Олександра Переведенцева спортсменка взяла на себе підготовку команди ренійських школярок
• Пояснювати техніку та тактику доводиться жестами, мімікою і власним прикладом
• За кілька місяців роботи команда вже показала успішний результат на змаганнях

Інклюзивний спорт в Україні залишається одним із важливих напрямів розвитку фізичної культури. За даними спортивних організацій, українські спортсмени з порушеннями слуху та учасники паралімпійського руху регулярно здобувають нагороди на міжнародній арені.

Історія Наталі Нагібіної з Рені показує, як цей досвід повертається у громади. Колишня спортсменка національного рівня не лише передає дітям спортивні навички, а й доводить власним прикладом, що спілкування, довіра та командна робота можуть долати будь-які бар’єри.

Журналістка «Одеського життя» Антонына Бондарэва побувала на тренуванні команди, поспілкувалася з тренеркою, її вихованками та родиною, щоб побачити, як виглядає волейбол мовою жестів і чому все більше дівчат приходять займатися саме до цієї наставниці.

Чемпіони з волейболу створили подружжя

Великий спорт забирає не лише сили, а й здоров’я. Старі травми нагадали про себе – справу всього життя довелося залишити. Але доля підготувала для Наталі головний приз – вона пов’язала життя з дивовижною людиною, паралімпійцем Павлом Рязанцевим.

Нагадаємо, що він навесні 2022 року у складі збірної України з баскетболу виборов золото на XXIV літніх Паралімпійських іграх у Бразилії.

Союз двох спортсменів приніс найбільшу нагороду – у подружжя народилася донечка. На щастя, дівчинка має прекрасний слух.

Сьогодні ця приголомшлива родина будує своє щастя в Рені – місті, де минуло дитинство Павла, де він кожного дня бігав на тренування і в дитячу спортшколу, і в спорткомплекс «Водник».

Чому чемпіонка з волейболу взялася тренувати дівчат з Рені

Три місяці тому майстер спорту міжнародного класу взялася тренувати дівчат у Рені.

Щоправда, цьому сміливому кроку передувала дуже сумна подія. Передчасно пішов із життя вчитель фізкультури Ренійського опорного ліцею Олександр Переведенцев. Чоловік був справжнім фанатом своєї справи: крім уроків, тренував групу волейболісток, ще й встигав ганяти м’яча з дітлахами у футбольному клубі «Олімпік».

За життя Олександр не раз просив Наталю дати кілька майстер-класів дівчатам, підтягнути їм техніку. Наталя була тільки «за», але заважали різні обставини.

І ось раптово вчителя не стало. Шок, сльози, розгубленість дівчат… І Наталя взялася тренувати волейболісток сама.

Але як вдається спортсменці, яка спілкується виключно мовою жестів, вчити дітей?

Це треба бачити на власні очі!

Як тренувати волейболісток жестами та мімікою?

…Я сиділа у фойє ліцею, чекаючи на початок тренування. Сходилися, ні – зліталися дівчата, немов ластівки. До них приєднувались молодші. У дверях з’явилася Наталя. «Ходімо!» – махнула мені рукою. А дівчата вже бігли їй назустріч із обіймами, наче не бачилися рік.

Зазвичай тренера уявляють як людину з лудженою горлянкою, яка здатна перекричати галас спортзалу з десятками дитячих голосів. Наталя ж має «перекричати» цей хаос лише жестами та мімікою.

Якщо дитина робить неправильний рух, Наталя не може просто крикнути: «Удар жорсткою кистю!». Їй доводиться це показувати на власному прикладі: спочатку скопіювати помилку учениці, а потім продемонструвати, як має бути. Тому для Наталі кожне тренування – це потрійне вкладання сил та енергії.

У зовсім складних ситуаціях, коли треба пояснити тактику чи стратегію гри, на допомогу поспішає чоловік Павло. Він працює «перекладачем» – попри проблеми зі слухом, Павло вміє говорити.

Для спортсменок піднята рука тренерки – цілий текст

Але найбільше вражають діти. У спортзалі вони поводяться так, наче прийшли на контрольну з математики, – максимально зібрані, перетворені на суцільну увагу, вони ловлять кожен жест наставниці і навіть найменший рух її брів.

– Для нас піднята вгору рука тренерки – це вже цілий текст, – каже волейболістка Анна Дейнега. – Взагалі ми всі настільки команда, що шкірою відчуваємо одне одного. Волейбол – це ж не просто сітка й м’яч, це люди. Тут швидко розумієш: сам ти нічого не вартий, усе залежить від колективу. А він в нас є. Щодо мови жестів, найпершим я вивчила слово «добре!».

– Навіть попри те, що ми виповзаємо зі спортзалу втомлені, тренування – це релакс і перезавантаження, – каже інша юна спортсменка Дарія Путренко. – Іноді буває важкувато розуміти тренерку, але ми над цим працюємо. Наталя тренує за допомогою простих і зрозумілих жестів, у неї це виходить якось легко. Я вже навіть почала штурмувати інтернет, щоб вивчити мову жестів. Перше слово, яке освоїла, – «дякую!». Волейбол для мене – це про підтримку. Це так круто, коли люди знаходять спільну мову, навіть без слів.

– Наташа тренує з душею, і це головне, – підсумовує Павло Рязанцев. – Знаєте, далеко не завжди люди, які вміють говорити, вміють спілкуватися душею. А от Наташа це вміє на всі сто.

Бігом на тренування до чемпіонки світу

Наталя керує командою усього кілька місяців, але перші маленькі перемоги вже в кишені. По-перше, ренійські волейболістки не просто з’їздили на зональні змагання команд півдня Одещини, а відвоювали там четверте місце.

– Будемо чесними, ми розраховували на останнє або передостаннє місце, але наші дівчата увімкнули режим «термінаторок» і показали справжній характер, – посміхається Павло. – Вони дуже гідно протистояли фавориткам з Ізмаїла, які в підсумку й виграли турнір. Так, поки що бракує техніки, але досвід Наталі – це якраз те, що треба.

Друга маленька перемога – це поповнення команди. Коли містом прокотилися чутки, що дівчат тренує паралімпійська чемпіонка світу, до спортзалу прийшли ще десять дівчаток.

Звісно, тренеру в такій ситуації можна лише поспівчувати: спробуй-но одночасно працювати і з новенькими, і з тими, хто вже п’ять-шість років ганяє м’яча через сітку. Вихід один – набрати ще більше дітей і розділити їх на групи.

– Цього року сім наших волейболісток отримують атестати, але команда не зменшується, вона росте й чекає на нову кров, – каже Наталя. – У Рені для хлопців вибір великий – бокс, карате, футбол та інші види спорту. А от дівчатам куди податися? Хочемо у майбутньому відкрити повноцінне відділення з волейболу в ДЮСШ. Для цього треба вирішити багато організаційних питань, але ми бачимо ціль.

Волейбольна команда з Рені радіє всім, хто хоче круто грати

Поки що Наталя тренує дівчат на чистому ентузіазмі та волонтерських засадах. Пощастило, що на допомогу прийшли друзі. Серед них Сергій Георгієв та інші небайдужі, які попросили не афішувати їхні імена в пресі.

– Щиро дякуємо кожному за довіру та підтримку, – каже спортсменка. – Окрема подяка депутатці Ізмаїльської райради Алєт Усамовій, яка допомагає з перших днів, подарувала необхідний інвентар – волейбольну сітку, м’ячі. Також дякуємо директорці опорного ліцею Євгенії Кічук та очільниці відділу освіти Ренійської громади Лілії Бондаренко за те, що допомагають вирішувати організаційні питання. Адже спорт – це не лише про медалі та кубки. Волейбол виховує залізну дисципліну, відповідальність та повагу. Ці якості залишаються з тобою на все життя – і в навчанні, і в роботі, і в щоденних життєвих батлах, – підсумувала тренерка.

У мріях Наталя бачить своїх вихованок у топових волейбольних клубах України. Ну а поки що найближча тактична мета – наступного сезону увірватися в Бессарабську волейбольну лігу та показати там красиву гру.

– Усе літо будемо тренуватися на базі опорного ліцею №1. Тож, дівчата, якщо ви хочете круто грати у волейбол – ласкаво просимо до нашої команди!

– Я мрію про професійний спорт, а шлях до цієї мети один – постійні тренування, робота над собою, змагання. За допомогою нашого нового тренера сподіваюсь значно підвищити свій рівень. У волейбол грали мої батьки, вони підтримують мене. До речі, я вже знаю, як мовою жестів сказати тренеру цілу фразу: «У мене дзвонить телефон – мені треба відповісти мамі».