Університет у готелі, кіно до Люм’єрів і синій кит у Ботсаду: шість маловідомих історій про ОНУ

Ключові моменти:

• Нинішню будівлю університету Вагнер виміняв на старий Рішельєвський ліцей.
• Мечников отримав Нобелівську премію після досліджень імунітету в Одесі.
• Тимченко показав одеситам рухомі картинки за два роки до Люм’єрів.
• Українські студенти таємно читали заборонені книжки й домагалися українських курсів.

Одеський університет звикли сприймати передусім як один із найвідоміших навчальних закладів міста. Але за його історією стоять не лише дати, ректори та факультети. Тут винаходили механізми, які випереджали свій час, працювали майбутні нобелівські лауреати, сперечалися про українську мову і навіть зберігали 27-метровий скелет кита.

Цей матеріал створено за відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеське життя». Ми відібрали з нього кілька історій, які найкраще показують характер Одеського університету та людей, пов’язаних із ним.

Будівля університету мала стати готелем

Коли сьогодні дивишся на головний корпус Одеського університету на Дворянській, важко уявити, що він міг мати зовсім інше призначення.

До появи університету в Одесі працював Рішельєвський ліцей. Його відкрили 1817 року з ініціативи Дюка де Рішельє, а згодом заклад отримав новий, значно більший корпус.

Та старі приміщення ліцею на Дерибасівській припали до душі підприємцю Вагнеру. Він запропонував міському керівництву своєрідний обмін: новий готель на Змієнка (Дворянській) — в обмін на старий ліцей.

Оборудка вдалася. Вагнер отримав престижну адресу, а навчальний заклад — простору сучасну будівлю.

До речі, саме тоді Одеса вже давно переросла статус міста, якому достатньо було хорошого ліцею. Місто хотіло власний університет і не отримало його легко.

Петербург не поспішав погоджуватися на відкриття вишу в Одесі, а серед аргументів проти звучало навіть твердження, що місто нібито не є «руським». Одесити наполягали на своєму, і 1865 року тут нарешті відкрився Імператорський Новоросійський університет.

Так будівля, яка могла приймати постояльців готелю, стала одним із головних наукових осередків міста.

Мечников проводив небезпецні експериманти

Одеський університет дуже швидко вийшов за межі провінційної освіти. Однією з головних постатей цього наукового прориву став Ілля Мечников.

Спостерігаючи за личинкою морської зірки під мікроскопом, молодий учений помітив дивну реакцію клітин на чужорідне тіло. Вони збиралися навколо нього та поглинали його. Так народилася фагоцитарна теорія імунітету.

Згодом ці дослідження принесли Мечникову Нобелівську премію 1908 року.

Але наукові експерименти вченого були не лише захопливими, а й небезпечними. Щоб перевірити, чи передається поворотний тиф через кров, Мечников свідомо заразив себе цією хворобою.

В Одесі він разом із Миколою Гамалеєю заснував 1886 року бактеріологічну станцію — першу в Російській імперії та другу у світі після лабораторії Луї Пастера.

Парадоксально, але саме тут, де Мечников зробив частину своїх найважливіших досліджень, він зіткнувся з цькуванням. Через відсутність медичного диплома його називали самозванцем, а навколо щеплень поширювалися чутки.

1887 року вчений залишив Одесу й переїхав до Парижа.

Одесити побачили кіно раніше за Люм’єрів

Йосип Тимченко не був професором чи знаменитим винахідником. Він був головним механіком Новоросійського університету, сином кріпака, який десятиліттями працював в університетських майстернях.

1893 року Тимченко разом із професором фізики Миколою Любимовим створив механізм, що ривками пересував кіноплівку й зупиняв окремі кадри перед глядачем.

На його основі Тимченко зібрав кінопроєктор.

Восени 1893 року в Одесі вже показували рухомі картинки, зняті на місцевому іподромі. На початку наступного року винахід демонстрували на з’їзді науковців.

І ось тут починається історія про те, як можна випередити майбутнє — і все одно програти.

Тимченко не запатентував свій винахід і не побачив у ньому великого комерційного потенціалу. А через два роки брати Люм’єри організували перший платний кіносеанс, запатентували свою систему й зуміли перетворити технічну ідею на індустрію.

Світ запам’ятав Люм’єрів. А одеський механік, який показав рухомі картинки раніше, залишився майже без визнання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Одеса над катакомбами: що ще робить місто вразливим перед землетрусом (ВІДЕО)

Майбутній великий фізик тікав морем на байдарці

Серед студентів Одеського університету був і Георгій Гамов — майбутній фізик світового рівня, один із творців сучасної космології.

У Радянському Союзі він розумів, що перспективи для нього дедалі звужуються. Тому разом із молодою дружиною вирішив утекти морем до Туреччини.

Для цієї авантюри вони обрали невелику складну байдарку. Провізія теж була відповідною: фунт шоколаду та кілька круто зварених яєць. А для легенди про іноземців мали прострочені данські мотоциклетні права.

Гамови гребли два дні, поки не потрапили в шторм. До Туреччини вони не дісталися — хвилі винесли їх на кримський берег.

Але від своєї мети Гамов не відмовився. Пізніше він виїхав за кордон на науковий конгрес і вже не повернувся до СРСР.

Його подальша кар’єра була настільки масштабною, що ця втеча могла б загубитися серед наукових досягнень. Але саме одеська байдарка залишається однією з найхимерніших сторінок його біографії.

Українське слово, яке доводилося читати потай

Університет розвивався в час, коли українська мова в Російській імперії зазнавала систематичних заборон. Після Валуєвського циркуляра та Емського указу українське друковане слово опинилося під особливим тиском.

Але заборона не означала зникнення.

Одеські студенти створювали таємні гуртки, читали українську літературу, проводили вечори й слухали альтернативні лекції по квартирах. Після революції 1905 року вимоги стали відкритішими: студенти та молоді викладачі почали домагатися викладання української мови.

Одним із важливих продовжувачів цієї традиції став випускник університету Михайло Слабченко. В Одесі він створив серйозну школу україністики, але пізніше став жертвою сталінських репресій.

Тож українська історія Одеського університету — це не сучасна надбудова над старою історією закладу. Вона почалася значно раніше — з людей, які в умовах заборон усе одно читали, сперечалися й вимагали права на власну мову.

Навіщо університету знадобився 27-метровий кит

Одна з найдивніших історій пов’язана вже не з професорами чи студентами, а з університетським Зоологічним музеєм.

Наприкінці 1940-х років сюди передали скелет синього кита завдовжки 27 метрів. Проблема виявилася не в розмірах експоната, а в тому, як його підготували.

Кістки очистили від м’яса та жиру недостатньо добре. Запах виявився таким нестерпним, що величезного кита довелося на кілька років закопати в землю в Ботанічному саду.

Природа мала завершити роботу, яку люди виконали не до кінця.

Сьогодні цей скелет — один із найвідоміших експонатів університетського музею. І навряд чи багато хто, проходячи повз університетські колекції, здогадується, що колись його головною проблемою був не розмір, а запах.

***

Одеський університет пережив імперські заборони, революції, реорганізації та політичні катастрофи. Але його історія зберегла головне — людей, які тут досліджували, винаходили, сперечалися й не завжди погоджувалися з тим, що їм пропонувала епоха.

Більше незвичайних історій — в новому відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеське життя». Перегляньте його, щоб побачити університетські місця наживо та дізнатися, що ще приховує історія цього одеського вишу.

Що ще є у відео

• історія університетської астрономічної обсерваторії та сейсмографів;
• одна з найстаріших в Україні наукових бібліотек;
• Ботанічний сад і доісторичні знахідки в одеських карстових порожнинах;
• студентські протести та Андрій Желябов;
• Володимир Хавкін і вакцини проти холери та чуми;
• інші відомі науковці Одеського університету;
• драматична історія університету під час Другої світової війни та окупації Одеси;
• Святослав Караванський і його підпільна діяльність.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Хто були найгірші мери Одеси: 4 історії, які місто пам’ятає досі (ВІДЕО)