Українці за кордоном: які умови для біженців надає Болгарія

Людей у віці, які ніколи не були за кордоном, така невідомість часом лякає більше, ніж необхідність сидіти взимку у власній квартирі без тепла та світла.

Щоб допомогти вирішитися тим, хто хоче на якийсь час виїхати в безпечне місце, ми вирішили надрукувати цикл статей «Українці за кордоном», в рамках якого зібрали для вас корисну інформацію про життя українських біженців у різних країнах, а також їх суб’єктивні враження та поради «від першої особи».

Дніпровська журналістка Ірина з березня минулого року живе в Болгарії. Початок війни застав нашу героїню в Києві, де на її очах у багатоповерхівку потрапив уламок ракети, вбивши людину і зруйнувавши під’їзд, тому з евакуацією дівчина тягнути не стала.

Чому саме Болгарія

— Я обрала Болгарію, тому що була в Софії та Пловдиві до війни як туристка і знала, що ця країна багато в чому схожа на Україну, мова досить зрозуміла (особливо написи, завдяки кирилиці), а ціни – чи не найдешевші в Європі, — розповідає Ірина.

— Загалом у березні-квітні 2022-го до Болгарії їхало багато українців (всього країна в перші місяці війни прийняла понад 100 тисяч наших співвітчизників), оскільки на той момент працювала програма, що забезпечувала безкоштовне проживання з харчуванням для українських біженців у готелях на чорноморському узбережжі. Цю програму оплачував Євросоюз із розрахунку 20 євро на особу на день. Поза сезоном це була нормальна сума, враховуючи, що у кожному готельному номері проживало щонайменше троє, тож готельєри охоче приймали українців. При цьому регулярних виплат у Болгарії для біженців не було і немає, лише одноразова фінансова допомога 375 левів (близько 190 євро) на кожного дорослого. Також видавали разові ваучери на продукти, еквівалентні 50 євро.

Але я програмою не скористалася: у мене в Софії були знайомі, які запропонували мені кімнату у своїй квартирі. Я працюю дистанційно і маю стабільний невеликий дохід, тож погодилася на їхню пропозицію. Як і інші рік тому, я думала, що залишаю Україну максимум на 2-3 місяці, і моїх заощаджень на цей термін цілком вистачало…

У травні 2022 року програма для біженців закінчилася

Наприкінці травня стало зрозуміло: війна не закінчується, на відміну від програми безкоштовного проживання в готелях. Оскільки на болгарських курортах розпочинався сезон, українців почали виселяти в державні бази в горах зі спартанськими умовами проживання та відсутністю нормальної інфраструктури.

Фінансування на харчування теж урізали, в результаті хтось перейшов на сухпайки від Червоного Хреста, хтось домовився з господарем готелю про мікрохвильову піч або електропічку. Але тисячі українців через припинення «готельної» програми вирішили повернутися додому (благо, влітку якраз було затишшя щодо обстрілів). Тим більше, що проросійські болгарські ЗМІ розгорнули цілу кампанію про «невдячних біженців на дорогих авто», які не бажають залишати обжиті за три місяці готелі.

Водночас чимало з українців, що залишилися — кому Болгарія підійшла за кліматом, цінами, менталітетом, — влітку знайшли роботу (в сезон тут великий попит на покоївок, кухонних працівників, аніматорів) і орендували житло з метою затриматись надовго або навіть залишитися назовні. Зокрема, велика українська громада з початку війни сформувалася у Пловдіві – там уже мешкає понад 10 тисяч наших земляків, які допомагають новоприбулим із житлом та працевлаштуванням.

Особистий досвід життя в болгарській провінції

Що стосується мене, то, погостював в Софії місяць з гаком, мені вдалося знайти окрему квартиру лише за оплату комунальних послуг (близько 50 євро) — завдяки тому, що господиня житла співчуває українцям (що серед болгар далеко ще не масове явище). Щоправда, квартира не в столиці, а маленькому приморському містечку біля Варни, де я живу вже 10-й місяць.

З плюсів тут чисте повітря, м’який клімат, доброзичливі люди, низькі ціни на овочі, фрукти та речі першої потреби (ціни нижчі не тільки в порівнянні з Софією, але іноді навіть в порівнянні з Україною у воєнний час).

Мінус типовий і для нашої провінції: нудне життя в вкрай уповільненому темпі, сміття, розбиті дороги, слабкий сервіс (побутові послуги, ремонт техніки, індустрія краси).

Важко тут і з роботою — навіть місцеві жителі найчастіше працевлаштовані лише в сезон, а взимку сидять вдома. Так що я продовжую дистанційно писати для українських видань, але влітку підробляла нянею в англійській сім’ї, яка проводила у Варні відпустку.

Ціни та рівень життя в Болгарії

Якщо говорити про конкретні цифри, то зарплати в Болгарії невисокі: у провінції — від 450-500 євро (щоб перевести ціни в місцеву валюту — леви — множте на 2), в Софії — Від 600-750 євро, але прожити на них реально.

Ціни на житло в Болгарії

Бюджетну однокімнатну квартиру в Варні (студію або лофт) можна орендувати від 200 євро, за двокімнатну в нормальному районі доведеться викласти 300-350 євро. У Софії за цю ціну ви можете претендувати на одну. Але будьте готові, що господарі не надто охоче здають житло українцям, бо хочуть довгострокових квартирантів та договір щонайменше на півроку-рік.

Ціни на продукти

На продукти на місяць у мене йде 150-200 євро. Це без походів у кафе, але й без економії на кожній шоколадці чи шматочку гарного сиру. А якщо ретельно планувати бюджет і щодня готувати, мабуть, можна вкластися і меншу суму. Орієнтовні ціни:

• хліб – 1 євро;
• нарізка шинки (100 гр) та сиру «Гауда» (150 гр) – по 2,5 євро;
• яйця (10 штук) – 3 євро;
• пачка вершкового масла – 3-3,5 євро;
• упаковка італійських макаронів – 1,5 євро;
• свіжа морська риба – від 5 євро/кг;
• куряче філе – 8 євро/кг.

Ціни на транспорт, інтернет та зв’язок

Але якщо ціни на продукти радують, то інтернет, мобільний зв’язок і проїзд у транспорті тут досить дорогі. Наприклад, годинна поїздка на маршрутці між містами коштуватиме 4-5 євро, одноразовий проїзд у міському автобусі Варни – 1 євро. Щоправда, до Софії поїздки на муніципальному транспорті для українців безкоштовні до кінця війни.

Плюси та мінуси життя в Болгарії

До безперечних переваг Болгарії ставляться:

• зрозуміла мова;
• м’який клімат;
• красива природа;
• дешеві (для Європи) ціни;
• смачні та схожі на українські продукти;
• легко та швидко оформлювана «закрила» (документ тимчасового захисту, що дає право легально жити і працювати в країні).

Водночас є і відчутні мінуси:

• відсутність виплат та гарантованого безкоштовного житла (зараз розподіл на держбазу можна отримати, лише проживши мінімум тиждень у модульному містечку для біженців);
• низький рівень медицини, складності з оформленням медичного страхування та пошуками сімейного лікаря;
• нестача місць у державних дитячих садках;
• проросійські настрої в суспільстві.

Ірина Лебединець

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів