«У центрі пекла»: одеські рятувальники розповіли, як гасять пожежі під обстрілами

Ключові моменти:

• Рятувальники працюють під повторними атаками та повітряними тривогами.
• Дмитро Пилипчук вважає страх важливим помічником у роботі.
• Сергій Щербатюк зустрів початок повномасштабної війни на чергуванні.
• Родина, риболовля та прості людські слова допомагають рятувальникам пережити важкі зміни.

Коли в Одесі лунає повітряна тривога, більшість містян шукає найближче укриття. Рятувальники ДСНС у цей час сідають у машини й вирушають туди, де щойно пролунали вибухи.

Напередодні Дня рятівника, який відзначають 17 вересня, кореспондентка «Одеського життя» поспілкувалася з пожежниками, які роками працюють із вогнем, а тепер гасять пожежі ще й під загрозою повторних атак.

Вони розповіли про страх, професійні прикмети, «диванних» експертів на місцях прильотів, підтримку родини та те, чому навіть після найважчих викликів знову заступають на чергування.

Династія пожежників Пилипчуків: страх необхідно контролювати

Кожен рятувальник – особистість непересічна. Адже, погодьтеся, рятувати інших, наражаючи на небезпеку себе, спроможний не кожен із нас. Що спонукало їх обрати цей шлях і тримає на ньому досі? Ми спробували зазирнути за лаштунки однієї з найнебезпечніших професій – пожежних рятувальників.

12 років сержант Дмитро Пилипчук ліквідовує пожежі. За роки його служби було достатньо складних і небезпечних моментів. Ще з дитинства він пам’ятає, що таких історій у їхній родині було багато.

– Мій батько та брат – пожежники, тож я більше за інших знав про ризики цієї професії, і мій вибір був цілком усвідомленим: я теж захотів спробувати. Головне, чому я навчився, – говорить Дмитро, – знання та навички треба вдосконалювати постійно, рухатись вперед. Ситуації бувають різні, до всього не можна бути готовим ніколи. Чи думали ми, що будемо колись працювати під час повітряних тривог?

Головним у професії Дмитро вважає два моменти: усвідомлення того, що один із найкращих помічників рятувальника – це страх, який необхідно контролювати. Саме страх примушує бути обачним і ніколи не зупинятися у своєму розвитку. А другий – здатність швидко зосередитися, щоб якомога скоріше зібратись і виїхати, адже зайвих хвилин на пожежі не буває.

Найтяжчий виклик: пожежа під атакою шахедів

– Він був зовсім недавно, – згадує рятувальник. – В Одеському порту після ворожої атаки спалахнуло судно. Нас викликали ліквідувати пожежу, і тільки ми почали працювати, одразу нова тривога і прилітає новий шахед, – неприємно, м’яко кажучи.

Та яким би складним не був виклик, братерство – головний принцип у команді.

– Ти ж маєш розраховувати на тверде плече та руку колеги. Гартувати молодь починаємо ще під час першого виїзду – обливаємо водою, це одна з головних наших традицій, – розповідає рятувальник.

Дмитро доволі небагатослівний, втім, це часта риса людей, які звикли демонструвати свій характер вчинками. І все ж на питання, «хто Вам заважає працювати під час гасіння пожежі», він зізнається:

– Як це не дивно, але самі люди. У стані стресу вони діють по-різному. Деякі починають нехтувати небезпекою, їм цікаво, намагаються підійти ближче, а це дуже заважає.

«Що ж ви за пожежники, у вас же води немає!»

– Люди часто не розуміють, як влаштована наша служба. Ми приїздимо на різних машинах: в одній – вода, у другій – пожежні рукави чи шланги, у третій – спеціальне обладнання для роботи з металом тощо, – зазначає Дмитро. – А люди, коли бачать, як ми вивантажуємо щось, дивуються, де ж ми воду будемо брати. Це такий найпоширеніший міф про нашу роботу.

Сон, прогулянки, розмови з рідними та порятунок кицьок

– Ми чергуємо подобово, тож найперше, що більшість із нас робить, – просто відсипається. Мене особисто відновлюють прогулянки та розмови з рідними. Ми «однієї крові» з батьком і братом, мені особливо цінне просте «ти як?» після складних чергувань.

– Вас не дратує традиційне: «Приїдьте, зніміть з дерева кицьку», – питаю я в Дмитра.

– Та ні, маємо допомагати усім, неважливих життів немає. Проте частенько буває, що ми приїхали, а кицька вже сама зістрибнула. Але ж господарі переживають, для багатьох тварина – наче член родини.

«Війну я зустрів на чергуванні»

20 років він приборкує одну з найстрашніших стихій – вогонь. Сергій Щербатюк – головний майстер-сержант. Він має чималий досвід, тож здавалося б, його неможливо здивувати. Однак… Це відбулося 24 лютого 2022 року, якраз того ранку чоловік перебував на чергуванні.

– Це неможливо забути. Ми тоді їхали на прильот, як на звичайну пожежу: тоді ніхто ще не знав про повторні прильоти, про те, яким важливим може стати бронежилет. Ця картина й досі перед очима, – зізнається чоловік.

Чому пожежники не тиснуть один одному руки?

– Не знаю, хто й коли вигадав ці правила, але ми їх дотримуємося, так, про всяк випадок, – розповідає пан Сергій. – Найголовніше правило: ніколи не тиснути руки один одному перед виїздом.

– А чому?

– Подейкують, що це означатиме цього дня ще одну зустріч на пожежі. А ще зранку не протирати фари на машині, інакше машина цілий день їздитиме, навіть до кінця зміни може не повернутися у частину. І наше традиційне – при передачі зміни бажати «сухих рукавів!». Це надія, що рукави лишаться у машині, а отже й зміна буде спокійною.

«Диванні» експерти на пожежах Одещини

– На місці надзвичайної ситуації рятувальникам доводиться приборкувати не лише вогонь, а й людські емоції. Найбільше у такі моменти заважає, коли цивільні люди, зовсім не розуміючи специфіки пожежі, намагаються командувати професіоналами, – констатує Сергій Щербатюк. – Хоч і ставимося до цього з розумінням, але ж це відволікає від головного.

Дружина не засне, поки я їй не напишу

Ніхто й ніщо не зрівняється у силі підтримки з родиною, впевнені рятувальники.

– Повертаєшся після важкої зміни – дружина й діти обіймають, жаліють тебе, адже вигляд після доби чергування в мене ще той, – розповідає пан Сергій. – Саме дружина найбільше хвилюється за мене та завжди пише: «Зайчику, буде вільна хвилина – передзвони». Навіть якщо на годиннику друга ночі, я обов’язково намагаюся набрати її або хоча б написати коротке повідомлення, бо знаю – вона не засне, поки не переконається, що я живий.

А ще забувати про прильоти та всі інші непрості моменти роботи Сергію допомагає риболовля: тиша, спокій, вода.

– А чого ж таку неспокійну професію обрали?

– Мрія дитинства. Це моє життя. Війна змінила умови роботи, але не змусила мене змінити мій вибір.

– А страху вже не відчуваєте? 

– Кожна людина боїться, але згодом ти вчишся контролювати цей страх. Критичними є перші 5 років, якщо їх витримаєш, то все, як пожежник – ти відбувся.

– Пам’ять людська коротка. Звісно, що вам усі дякують під час порятунку, а пізніше?

– І потім – теж. Йду по Привозу, назустріч – людина з привітною усмішкою: «Це ж ви нас тоді врятували? Дякую!». А ви питаєте, чому обрав таку професію, ось саме за це, ти даруєш людині новий день народження.

Вони заступають на чергування знову і знову, попри ворожі атаки. Сухих рукавів вам, хлопці, адже це означатиме, що і ви, і місто – всі спатимуть спокійно.

Раніше ми повідомляли, що у громаді на Одещині з’явився пожежний підрозділ та чому це важливо саме зараз.

Нагадаємо, на Одещині з’явився новий підрозділ пожежних-добровольців.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
КАБи та реактивні дрони: як одеситам врятуватися під час атаки

Фото надані пресслужбою ДСНС