Теракт в Оленівці: що відомо через чотири роки після масового вбивства українських полонених

Ключові моменти:

• 29 липня 2022 року в колонії в окупованій Оленівці загинули щонайменше 53 українські військовополонені
• Росія так і не допустила міжнародних експертів до місця трагедії, через що незалежне розслідування досі не завершене
• Україна продовжує документувати воєнний злочин і збирати докази для міжнародного правосуддя
• Через чотири роки після трагедії жоден із головних організаторів теракту не поніс покарання

Попри роки, що минули після трагедії, принципово нових офіційно підтверджених обставин теракту не з’явилося. Українські правоохоронці продовжують документувати воєнний злочин, а міжнародні організації наголошують: відсутність доступу до місця події не дозволила провести повноцінне незалежне розслідування. Водночас свідчення тих, хто вижив, матеріали українського слідства та висновки міжнародних експертів поступово формують доказову базу для майбутнього покарання винних.

Що таке Оленівка?

Оленівка — селище на тимчасово окупованій території Донецької області. Тут розташована Волноваська виправна колонія №120, яку після початку повномасштабного вторгнення росія використовувала як місце утримання українських військовополонених.

Саме сюди після виходу з «Азовсталі» перевезли багатьох захисників Маріуполя, а також інших українських військових, які потрапили в полон. Правозахисники неодноразово повідомляли про неналежні умови утримання полонених на окупованій території.

Що сталося в ніч на 29 липня 2022 року?

У ніч проти 29 липня 2022 року в одному з бараків колонії стався вибух. За свідченнями колишніх полонених, незадовго до цього туди навмисно перевели десятки українських військових.

Унаслідок вибуху загинули щонайменше 53 українські військовополонені, понад 70 отримали поранення. Ті, кому вдалося вижити й повернутися додому під час подальших обмінів, розповідали, що після вибуху російська сторона довго не надавала допомоги пораненим і не допускала до них медиків.

Практично одразу після трагедії росія заявила, що барак нібито був уражений ракетою HIMARS. Україна категорично відкинула ці звинувачення. Генеральний штаб ЗСУ заявив, що йдеться про навмисне масове вбивство українських військовополонених, яке могло бути здійснене для приховування слідів катувань, зриву майбутніх обмінів та дискредитації України.

Що показало міжнародне розслідування?

Після трагедії Організація Об’єднаних Націй створила спеціальну місію для встановлення обставин події. Однак вона так і не отримала можливості працювати безпосередньо на місці злочину.

Через відмову росії забезпечити доступ експертів місію було припинено без завершення повноцінного розслідування. У липні 2023 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини повідомило, що наявна інформація не підтверджує російську версію про удар із HIMARS. Водночас остаточно встановити механізм вибуху міжнародні експерти не змогли саме через недопуск до колонії.

Чи є підозрювані?

Україна відкрила кримінальне провадження одразу після трагедії. У 2023 році СБУ повідомила про підозру колишньому начальнику Волноваської виправної колонії №120 Сергію Євсюкову, якого підозрюють у жорстокому поводженні з військовополоненими.

Українські слідчі продовжують збирати докази щодо інших осіб, які могли бути причетними до організації та приховування теракту.

Що змінилося станом на 2026 рік?

Через чотири роки після трагедії розслідування триває як в Україні, так і на міжнародному рівні. Водночас росія продовжує блокувати доступ незалежних експертів до місця злочину, що істотно ускладнює встановлення всіх обставин масового вбивства.

Нових офіційно підтверджених даних про механізм вибуху чи організаторів злочину за останні роки не оприлюднено. Проте українська сторона продовжує документувати докази, а правозахисні організації регулярно наголошують, що теракт в Оленівці є одним із найрезонансніших воєнних злочинів проти українських військовополонених від початку повномасштабної війни.

Пам’ять про загиблих захисників щороку вшановують в Україні, а притягнення винних до відповідальності залишається одним із ключових завдань міжнародного правосуддя.