Старовинні будинки без захисту: пам’ятки у Бессарабському спотворюють плиткою, «шубою» та асфальтом

Ключові моменти:

• У Бессарабській громаді лише одна споруда має статус пам’ятки культурної спадщини України — Соборненська кірха;
• Німецькі мости, водонапірні вежі та будівля гімназії зберегли історичну основу, попри реконструкції;
• Частину архітектурної спадщини втрачено в радянський період або через пожежі й занедбання;
• Надання офіційного охоронного статусу потребує складної експертної процедури, яку під час війни фактично призупинено.

Селище Бессарабське, колишнє Тарутине, засноване у 1814 році німецькими колоністами. У ХІХ столітті тут діяли лютеранська церква, єврейська школа, лікарня, фабрики й заводи мінеральної води. Частина цієї спадщини збереглася донині — хоча часто прихована під сучасними оздоблювальними шарами.

Журналістка проаналізувала стан ключових об’єктів громади — від німецьких мостів через річку Анчокрак до першої водонапірної вежі 1902 року. Візуальний огляд підтверджує: навіть після реконструкцій історична кладка та склепіння залишаються основою споруд.

За інформацією відділу містобудування, у громаді діє генеральний план, до якого внесені старі споруди, що унеможливлює їх знесення без погоджень. Водночас міжнародне визнання та розширення охоронного статусу потребує сертифікованих експертиз і складної бюрократичної процедури.

Наразі на обліку перебуває десять пам’яток культурної спадщини місцевого значення, однак статус пам’ятки культурної спадщини України має лише Соборненська кірха, яка після пожежі зберегла стіни та архітектурний об’єм.

Матеріал ґрунтується на історичних довідках, коментарях посадовців громади та краєзнавчих дослідженнях, зокрема працях місцевого дослідника Володимира Кубякіна.

Два великі німецькі мости над Анчокраком

Старі вежі, мости, перше джерело, будівля гімназії, Соборненська кірха – це архітектурна цінність Бессарабської громади. В якому стані знаходяться ці та решта старовинних споруд на півдні Одещини? Чи мають вони статус пам’яток культурної спадщини та чи захищає їх закон?

На жаль, більшість історичних будівель у Бессарабському вже втратили свою ідентичність, значну їх частину було зруйновано за радянських часів. Але те, що залишилося, ще можна зберегти.

Старий німецький міст, що веде від автостанції до центрального проспекту, за історичними довідками, було збудовано понад 180 років тому. Зараз його закатано в асфальт. Років десять тому тут зробили ремонт, встановили перила, вазони, і зовні він виглядає по-сучасному. Але якщо спуститися під міст, де тече річка Анчокрак, можна побачити старі кам’яні склепіння, що залишилися і досі є надійною його основою.

Ще один міст, який знаходиться біля церкви, взагалі майже не змінився – тут навіть асфальту немає, його просто укатано землею.

Декілька невеликих пішохідних мостів, побудованих німецькими колоністами через річку Анчокрак, також досі слугують людям – їх час від часу ремонтують, не порушуючи основи.

Православна церква, до речі, колись була католицькою. І вона багато чого пережила – тут було декілька реконструкцій, навіть за радянських часів працювало кафе. Але основа споруди залишилася старовинною.

Деякі старі водонапірні вежі ще працюють

Позаду церкви кидається в око стара водонапірна вежа – працює вона й досі. Таких веж збереглося в Бессарабському декілька – на околиці селища, на розі вулиць Центральна – Лесі Українки. Їх трішки привели до ладу, але архітектуру не змінили.

Фото Перша водонапірна вежа. Старе фото

У центральному парку селища розташована перша водонапірна вежа Бессарабського – її було збудовано в 1902 році, про що нагадує меморіальна дошка на ній. Ця вежа давно не працює.

За радянських часів до неї добудували прибудову, де зараз знаходиться офіс ФОП «Глобус». Сама будівля з тих часів майже не змінилася, і, якби не ця прибудова, вона б виглядала дуже автентично.

Цінності, облицьовані у радянщину

Понад півстоліття тому, у гонитві за радянською «модою», комусь спало на думку закатати у різнокольорову плитку дві історичні споруди – єврейську чоловічу гімназію у Бессарабському та стару кірху у Соборному. Виглядає це жахливо. На будівлі колишньої гімназії встановлено дві меморіальні дошки з іменами вчених, які тут навчалися, та історичною довідкою.

У будівлі зараз ташується крамниця «Дитячий світ». Її власники не просто зберегли художню ліпнину на стелях будівлі, унікальний балкон, а й зробили внутрішній ремонт таким чином, щоб не порушити автентичність ліпнини та старих сходів.

На жаль, кірсі у Соборному так не пощастило.

Колись тут ташувався Будинок культури, але наприкінці дев’яностих, після великої пожежі, було знищено все всередині. Неушкодженими залишилися стіни. Місцеві, недовго думаючи, зробили тут стихійне сміттєзвалище. Згодом усе сміття вивезли, навели лад. А поряд встановили колокол – як данину пам’яті німцям-колоністам, засновникам селища. У середині кірхи, незважаючи на всі випробування долі, архітектура і досі вражає. І головне – саме Соборненська кірха стала єдиною в громаді пам’яткою культурної спадщини в Україні. Звичайно, щоб надати кірсі гідного вигляду, потрібна повна реставрація. А це потребує неабияких коштів.

У сучасних «шубах», але на німецьких каменях

У Бессарабському добре збереглися близько пів сотні будинків, які тут називають «німецькими». Здебільшого вони вкриті «шубою» і в них досі мешкають люди. Звичайно, що вони відремонтовані, проте тримаються на «німецьких каменях».

В одній із таких будівель працює паліативне відділення, а колись був шпиталь. В іншій місцева підприємниця, керівниця ГО «Бессарабський німецький дім» Світлана Крук нещодавно зробила повну реконструкцію, при цьому зберегла не тільки автентичність будівлі, а й кімнати облаштувала у старовинному німецькому стилі. На першому поверсі будинку знаходиться «Дитяча майстерня», на другому – кав’ярня-музей.

Кірхи немає, а на віллі працює салон краси

За історичними даними, біля теперішньої будівлі адміністрації громади колись височіла кірха. Її зруйнували за часів комуністичного режиму. За дослідженнями краєзнавця Володимира Кубякіна, її будівництво тривало три роки: «Урочисте відкриття відбулося в червні 1865 року. Розміри кірхи дивували: довжина – 20 метрів,  ширина – усього 8, зате висота нефа – 16 метрів і колокола – 39 метрів». Якби ця будівля збереглася, то вона була б найвищою історичною будівлею у Бессарабському.

Не зберігся і відомий на Бессарабії пивний завод «Гірське джерело», що знаходився біля сучасного водозабірника. Його було демонтовано 1938 року.

Майже не збереглася і ткацька фабрика Баннаша 1870 року. Лише одна її частина служить західною стіною сучасного стадіону.

Основну частину вілли Рудольфа Баннаша, що розташована на вулиці Центральній і в якій зараз працює салон краси, також вдалося вберегти від повного руйнування.

Влада мінялась, а гімназія залишалася

Велика будівля чоловічої гімназії спочатку була приватною, а з 1910 року почала належати усій громаді.

Близько ста років у цій школі навчалися діти. Щоб зберегти будівлю, за рахунок допомоги спонсорів з Німеччини (нащадків німців-колоністів) на другому поверсі було зроблено ремонт на їхні кошти – тут створили музей, кабінети для занять німецькою, проведення майстер-класів.

На першому поверсі ремонт зробила Бессарабська громада – тут працює інтерактивний ресурсний центр і дитяча бібліотека.

На околиці селища також майже в первісному вигляді збереглося джерело. А поряд десять років тому було відкрито сучасне джерело – його вже облаштувала громада.

Як вберегти те, що залишилося?

Найдієвіший механізм, щоб зберегти, – це надати історичній будівлі статус пам’ятки архітектури. За роз’ясненнями звернулася у відділ містобудування.

– У Бессарабському є генплан, до якого внесені всі старі споруди. Отже, руйнування їм не загрожує. Зараз навіть щоб дерево спиляти, потрібен дозвіл селищних депутатів. Тим паче, є така норма – автоматичне надання споруді, якій понад 100 років, статусу пам’ятки архітектури як одного з методів захисту спадщини, – розповіла головний спеціаліст відділу Діна Бахова. – Проте, щодо міжнародних нормативно-правових актів, щоб довести унікальність об’єктів, потрібно пройти сім кіл бюрократичного пекла та залучити профільних експертів з різних галузей з відповідною сертифікацією. Отже зараз, під час війни, ми цим не займаємося. А поки  зберігаємо те, що маємо.

Чи є в громаді пам’ятки культурної спадщини місцевого значення? Про це розповіла Ніна Шишкова, керівник відділу культури, туризму та спорту Бессарабської громади.

– На обліку перебуває десять пам’яток культурної спадщини місцевого значення. На частині з них є меморіальні дошки.

Ми плануємо переглянути цей перелік, адже до нього входять  і пам’ятники, що підлягають декомунізації. Взагалі місцеві бережливо ставляться до своєї історії. За роки незалежності України жодна історична будівля не була зруйнована, – зазначила Ніна Шишкова.

Історична довідка

• Бессарабське, колишнє Тарутине, засноване у 1814 році.
• Перші поселенці – німці.
• Наприкінці 19 ст. у Бессарабському налічувалося 278 садиб, була лютеранська церква, єврейська школа, лікарня, аптека, тютюнова та ткацька фабрики, два заводи мінеральної води, трактири, шпиталь, винні погреби.
• На початку 20 ст. тут з’явилися водонапірні вежі, початкова школа, католицька церква, синагога, почали проводитися перші великі сільськогосподарські ярмарки.

Цитата

У книзі «Твір на задану тему, чи Звідки є та пішло містечко Тарутине в Буджаку» місцевий краєзнавець Володимир Кубякін описує будівництво гімназії: «У Тарутинському приході працював пастор Пінгоуд – саме він став ініціатором будівництва великої школи. Будівля була збудована за один рік – у 1852 році, і розрахована на 200 учнів. Досі – вже понад 170 років – ця будівля служить тарутинцям, настільки вона міцна».

 

На знімках: Гімназія у Бессарабському; Вхід до гімназії; Колишня чоловіча гімназія. Зараз – магазин «Дитячий світ»; Вілла Баннаша. Архівне фото; Колишня кірха у Соборному – єдина пам’ятка; Ліпнина колишньої чоловічої гімназії добре збереглася; Німецький міст біля автостанції; Міст біля адміністрації; Перша водонопірна вежа. Архівне фото; Річка Анчокрак; Так виглядає перша водонапірна вежа зараз; Фрагменти, що збереглися у першій вежі; Фабрика Баннаша. Архівне фото; Церква у Бессарабському; Юлія Крук і Володимир Кубякін біля першого джерела

Раніше ми розповідали про Рені під шаром пластику: як місто втрачає історичне обличчя.