Як воюють пілоти дронів, усередині «Азова», катастрофа фермерів: огляд світової преси

Франція «Le Figaro» – «На фронті ці українці, воюють своїми дронами»

На кухні, засунувши штори, щоб не привертати уваги, кипить бульйон. У темряві цього чоловічого дому ми збираємось знайти час, щоб пообідати; періодичний дощ пропонує день перепочинку. «Майже щодня їздимо на фронт. Але в погану погоду це марно», — розповідає «Боїнг» молодий чоловік із густою чорною бородою. Це прізвисько він взяв зі свого колишнього життя, коли був пілотом Української національної компанії. Коли 24 лютого почалося російське вторгнення, він одразу перейшов у режим готовності. “Боїнг” спочатку думав приєднатися до військово-повітряних сил, а Україна тиснула на НАТО, щоб надати їй бойові літаки. Але змінив плани через місяць, коли прочитав у Facebook звернення члена Добровольчого Українського Корпусу (ДУК). «Він написав, що його підрозділ шукає пілотів безпілотників. Я сказав собі, що я буду більш ефективним для своєї країни на їхньому боці, а не чекаю на призначення, яке ніколи не прийде.

 

Розгорнута на південному фронті в секретній місцевості, частина живе і пересувається самостійно. Перебуваючи в цьому курені приблизно за п’ятнадцять кілометрів від місця бойових дій, пілоти майже щодня виїжджають на передову, щоб збирати інформацію про російські позиції, корегувати вогонь української артилерії та наносити специфічні удари по легкій бронетехніці.

Група заявляє про кілька бойових подвигів. Був цей час, коли їхня розвідувальна робота дозволила евакуювати українську позицію до того, як прибув потік російського вогню. «Я помітив ворожу бронетехніку, яка збиралася обстріляти одну з наших передових позицій», — розповідає «Боїнг». Він поспішає сповістити своїх товаришів, які тримають позицію в хуторі, до першого пострілу. «Їм було від 7 до 10 секунд, щоб дістатися до безпечного місця. Нескінченно малий час, але той, який врятував їм життя. «Боїнг» також запевняє, що він активізує зусилля з виявлення районів, населених цивільними особами, на російських позиціях. «У нашому секторі ми знаємо, що сім’я відмовляється залишити своє село, яке утримують росіяни. Там десятеро людей, серед них дитина. Інформацію передали українським артилеристам, щоб не обприскувати місцевість, «навіть якщо відомо, що росіяни свідомо позиціонуються серед них».

Ці бойові подвиги, мабуть, менш яскраві, ніж подвиги інших більш потужних добровольчих груп, таких як полк «Азов», який відзначився під час облоги Маріуполя в березні 2022 року. Але всі зусилля покладаються на південний фронт, де позиції були заморожені протягом кілька місяців, незважаючи на заяви українців про неминучий контрнаступ. «Сьогодні протиборчі сили порівняні. Моральний дух і мотивація на нашому боці. Але росіяни тримають перевагу в повітрі», – визнає «Сідий» солідний хлопець років сорока з сивою, який веде підрозділ.

Однак баланс сил на місцях, здається, нещодавно змінився на користь українців. За останні дні десятки російських складів матеріально-технічного забезпечення були знищені далекобійною зброєю, яку Вашингтон поставив Києву. Системи Himars, ці ракетні системи залпового вогню, які можуть наносити точні удари на відстань до 80 км, сіють хаос у районах, досі недоступних. Поставки зброї – це жили війни для України. «Сідий» це знає і злиться на західний табір, який вважає надто малодушним. «Що роблять Франція чи Німеччина, щоб нам допомогти? Нам не вистачає всього проти росіян, а допомога Заходу надходить поривами. Що таке 18 гармат Цезаря на 1000 кілометрів фронту?

Сам батальйон не має сучасного озброєння. Він працює з цивільними безпілотниками китайської марки, комерційно доступними за кілька тисяч євро. «Їх радіус дії не перевищує восьми кілометрів. Це змушує нас підходити дуже близько до лінії фронту», — пояснює Страйк, колишній професійний страйкболіст, на обличчі якого залишилися невеликі шрами від цієї колишньої спортивної стрільби. Деякі дрони були модифіковані для нанесення ударів, з магнітною гранатою на череві пристрою. Система ручної роботи зарекомендувала себе. «Ми можемо вражати, наприклад, транспортні засоби. Цілячись в капот, ми виводимо його з експлуатації», — запевняє Страйк.

Незважаючи на свій скромний вигляд, батальйон ДУК є міцним допоміжним елементом, на який може спертися українська армія. Тим паче, що наплив добровольців з перших місяців війни починає зникати. Його бійці походять з усіх верств суспільства. У колишній цивільному житті Страйк працював зварювальником, нічним сторожем і менеджером служби безпеки в супермаркеті. Він не мав ідеальний профіль, щоб стати пілотом бойового безпілотника. «Я навчився на роботі. Але деякі основи я вже мав завдяки дрону, який купив собі перед війною», – каже він. Серед цих волонтерів також багато ветеранів війни 2014 року проти сепаратистів Донбасу. Це випадок командира Сідого: «Я ніколи не припиняв воювати з того часу. І я буду продовжувати, доки Україна не стане незалежною та соборною», – каже він.

Але, як і батальйон «Азов», ДУК також має за собою сірчану репутацію, яка могла б зробити його громіздким союзником. Коли він був створений у 2014 році, це було воєнізоване угруповання з «Правого сектора», ультранаціоналістичного руху, який брав активну участь у Євромайдані, революції з листопада 2013 по лютий 2014 року, яка призвела до відставки проросійського президента Віктора Януковича. Довгий час перебуваючи у відкритому конфлікті з київською владою, ДУК був поступово інтегрований до регулярної армії з 2015 року. Але його неодноразово звинувачували у приховуванні неонацистських елементів у своїх лавах. Факт, широко використаний російською пропагандою, щоб дискредитувати революцію на Майдані та виправдати «спецоперацію», спрямовану, зокрема, на «денацифікацію» України. «Сьогодні рух волонтерів ДУК більше відповідає патріотичному та консервативному націоналізму без реального супфанатичного підтексту. Вони повернулися до своєї історичної ідеології інтегрального націоналізму», – пояснює Адрієн Нонжон, докторант inalco, фахівець з України та пострадянських ультраправих.

Тим не менш, організація все ще підтримує неоязичницьку естетику, символи якої можуть збивати з пантелику; як велике чорне сонце, яке командир носить витатуйоване на лівому передпліччі. Двозначна окультна емблема, ця композиція зі свастик прикрашала, наприклад, підлогу зали генералів СС у замку Вевельсбург у Вестфалії. Але коли його запитують про значення, яке він надає цьому татуюванню, Сідий встановлює важке мовчання, поки він відповідає коротко: «Це слов’янська міфологія. Це поганський знак», – відрізає він. Підозри стають дедалі гіршими, особливо серед новобранців, які більше не хочуть виправдовуватися на цю тему. «Це Росія називає нас нацистами. Але цій безглуздій пропаганді ніхто не вірить. Ми націоналісти, ми хочемо, щоб Україна залишалася Україною, – каже “Боїнг”. Хто може звинуватити нас у цьому?»

Австрія «Der Standard» – «Бійці Азова, яких бояться та прославляють»

Жоден інший полк на українській війні не ненавидять, не бояться і не прославляють так, як «Азов». Хто ці бійці, що борються у цій війні своїм унікальним способом?

А як бути із твердженнями, що це банда нацистів, які лише формально перебувають під українським командуванням?

Слідак сидить серед руїн свого дитинства. Поруч із ним: його десятирічне «я». Хлопчик на фото посміхається і читає книгу. Але дорослий тримає пістолет. Сина гладить матір, це було дванадцять років тому восени. Влітку в Розпліднику, селі на північ від Харкова, неподалік кордону з Росією, дорослих слідців ніхто не гладить. Будинок, де він виріс, тимчасово окупований росіянами, тепер є форпостом його військ: Азов.

Через широкоформатну фотографію проходить довга щілина, знімок щасливішого минулого: росіяни розрізали ножем верхню частину тіла матері та сина. Вони залишили фреску у вітальні, притуливши її до дивана, як вітання: «Ми вас дістанемо».

Кішки мертві – теж від ножа. Одна висить у целофановому пакеті, інша накрита светром Следака. Він нагорі, на килимовому покритті, поруч із комп’ютером.

Мати Следака, яка обіймала його у дитинстві, зараз перебуває у Болгарії. “Вбий їх!” – сказала вона йому. Вони – це росіяни. Вбивство – ось чим займається Слідак зі своїм найближчим другом Рійсом. “Слідок”, детектив. “Рис”, рись. Прізвиська, прізвиська, бойові імена – на війні справжніх імен не буває. Ніколи не знаєш, хто слухає. 22-річний Слідак до лютого був курсантом поліцейської академії, отже, детективом. Рис був шахраєм, вдавався банківським службовцям і крав у росіян їх заощадження — просто рись.

Вибухнув власний будинок

Торік у лютому, коли Путін пішов в атаку і до них пішли танки, вони хотіли воювати і потрапили до ГУР української військової розвідки. Потім переходять до «Кракена» — спецпідрозділ полку «Азов». Рідне село Следака Розплідник захоплено ворогом, росіяни досягають воріт міста Харкова. Гуркають бомби, місто ризикує потонути в жаху.

Потім наприкінці квітня полк «Азов» у взаємодії з українською армією розпочав ефектний контрнаступ. Детектив та Рись уже там. Вони не виявляють пощади навіть собі: «Я добровільно дав нашій артилерії координати мого будинку. Добровільно», — наголошує Слідак. Знайомий сказав йому, що росіяни посіли там позиції.

Це того вартувало: Слідак може звільнити своє рідне місто з військами. Будинок стоїть досі – частково. Він залишає диван, момент спокою та смутку, і піднімається сходами. Повз сімейні фотографії, мертвих кішок, в стару спальню. Навколо патрони, одяг, зброю та невелику скриньку для пожертвувань, яку його товариші встановили для розваги.

Опинившись нагорі, інші члени Кракена збираються вирвати ломом віконну раму. Інші оснащують безпілотник зарядом вибухової речовини. Вікно вибите, дрон летить у бік узлісся, метрів 800 до супротивника.

Зараз на екрані відбувається війна: молоді солдати помітили росіян, безпілотник навис над чоловіком, який нічого не підозрює в окопах. Червона кнопка натиснута, спочатку на маленькому екрані видно вибух. Його можна почути через відкриту раму вікна. бум. Ось як ми воюємо на Азові, пояснюють двоє. Швидко, ефективно, безстрашно. Руйнування власного будинку – «невелика ціна за свободу», – каже Слідак.

Ці двоє мало говорять про політику ні між собою, ні в інтерв’ю. “У нас тут теж бореться мусульманин на прізвисько Арарат”, – говорить Рійс, рись. Усі вони, звісно, ​​патріоти. націоналісти, так. Жодних нацистів. «Знищити чужий народ цього хочуть інші, росіяни», — кажуть вони.

«Тор із нами»

Після своєї місії вони йдуть до машини 300 метрів через ліс. Це займає вічність. Коли ти так близько до ворога, неможливо сказати, чи означає вибух, що ми стріляємо або стріляють вони. Вони зупиняються за кожного звуку. Потім у камуфляжно-зеленому VW Caddy, «Кракен-Мобіл», 15 кілометрів назад до Харкова. Увечері хочуть поплавати та потренуватися кидати гранати. Настрій добрий, день удався: ти живий.

На його руках красується молот Тора. “Тор із нами” написано рунами. З динаміків лунала хвалебна пісня президенту України Володимиру Зеленському. “Ти єдиний, хто зміг об’єднати людей”, – говорить голос, і: “Трахни їх, Вова!” Слідак і Рись захоплено кивають. Це Україна після майже 150 днів війни. «Життя коротке», — каже Рись.

Їхній командир займається політикою. Його звуть Костянтин Немічов. Видатне підборіддя, накачане, харків’янин наскрізь. Колишній футбольний хуліган клубу «Металіст», боєць «Азова» із самого початку, з 2014 року. У наступні роки політик, кандидат у мери на жовтневих виборах Національного корпусу, політичного крила «Азова». Полкова партія, так би мовити. Він зазнає невдачі з п’ятьма відсотками.

Потім іде путінське вторгнення, Немічов знову змінює політику на мундир. На його плечі красується жовтий логотип «Азова», який виглядає як SS Wolfsangel, який, як вони стверджують, є лише ініціалами «Національної ідеї». “Це російський наратив, винахід, щоб зганьбити нас”, – говорить він про звинувачення на адресу нацистів. «Усі національності та релігії вітаються в «Азові». Усіх, хто воює за Україну». А російськомовне населення? «Те, що ми гнобимо цих людей, — брехня. Я російськомовний українець. Росіяни думали, що їх зустрінуть квітами. Але тут лише гармати.

У хіт-листі

Скільки відсотків отримав би Немічов на сьогоднішніх виборах, сказати неможливо — принаймні понад п’ять. Певно, набагато більше. Азов скрізь, у всіх на слуху, в інтернеті, на вулицях. Чому? Через довгу битву за Маріуполь. Через бійців, які зараз у російському полоні. Азов – це ті, хто не здається.

У Росії Немічов очолює розстрільний список: 29 березня російський депутат і генерал Володимир Шаманов виступав перед Думою про те, що спецназ заарештував Немічева та його заступника Сергія Великова на прізвисько Чиллі. «Ці виродки – нацисти з фан-групи місцевого футбольного клубу «Металіст». Зараз вони на колінах просять про помилування», – сказав Шаманов. Це були фейкові новини, які тепер грають на руку Немічову. “Зараз мені пишуть навіть багато людей з Росії, які підтримують нашу справу”, – говорить він.

Вся метушня навколо «Азова» призвела до того, що кількість бойовиків стрімко зростає. До лютого чисельність військ оцінювалась у 2500 осіб. Немичев не хоче казати, скільки їх сьогодні. Кракен лише у Харкові налічує понад 1800 осіб

Також є спецназ, піхота, артилерія, власна розвідка та добровольчі батальйони на кількох фронтах по всій країні.

Тим часом у них навіть є свої танки: не з Європи чи США, а з їхнього супротивника. Багато таких, як Слідак і Рись, які раніше не цікавилися ні політикою, ні війною, вважають за краще приєднатися до «Азова», а не в регулярну армію. Вони приїжджають, бо можуть битися у своєму рідному місті та зі своїми друзями. Багато хто знав один одного раніше, особливо з хуліганського середовища. Вони приходять за бойовим духом, за підтримкою, можливо, за славою. При цьому: Будь-хто, хто погляне на обличчя молодих людей віком близько 20 років, побачить особи, які дізналися, що означає позбавити життя, знає, що у війні немає нічого славного. Рись та Слідак скаржаться на проблеми зі сном та травми, але вони продовжують воювати.

“До смерті.”

Немічев виступає на руїнах розбомбленого губернаторського палацу, але має бачення майбутнього. «Коли до будинків людей потрапили ракети, країна прокинулася», — каже він. Він не хоче, щоб Україна була частиною ЄС чи НАТО. Він бачить союз із Польщею, Естонією, Литвою. Країни рішуче об’єдналися у боротьбі проти Росії. Війна та питання про те, що буде після, домінують над усім в Україні. Політика, ЗМІ, суспільство.

Темне минуле «Азова», здається, не має значення. Але є: звинувачення у порушенні прав людини, жорстоке поводження з військовополоненими, напади на ромів та інше. Колись Сполучені Штати хотіли внести групу до списку терористів.

Сьогодні «Азов» більш вдумливий, обережніший. Презентація, присутність у соціальних мережах: все високопрофесійне.

Велика кількість нових членів, які не мають нічого спільного з політичними кадрами, а також безліч героїчних історій, призвели до того, що «Азов» опинився в центрі суспільства.

Девіз: єднання

Навіть якщо полк формально підпорядковується МВС, навіть якщо зарплату платить Київ: «Азов» у жодному разі не слідує лінії уряду і найчастіше діє з автономної позиції влади.

Сам Немічов дотримується помірних тонів. Українці вже засвоїли найголовніший урок війни: «Згуртованість. Тільки так ми будемо сильними, і тільки так зможемо відновити країну».

Знову на фронті. Куся та Пунф входять до складу артилерійського взводу, який на прохання Слідака обстріляв будинок Слідака. Вкрали свою гаубицю: із Росії. Тепер гармата стрілятиме по солдатах, які її принесли.

Куся очолює невеликий загін, Пунф стріляє снарядами. Поведінка у них незвичайна для війни: як у хіпстерів. У західних містах ніхто не обернеться на них. Куся носить акуратні вуса і завжди носить із собою срібну аналогову камеру. Він там війну знімає, 35 мм плівка, чорно-біла. Нецензурні враження бійця “Азова”, 22 роки. Росіяни знають про нього: як і комендант Немичев, його ім’я також вважалося у розшуку.

Кузя знизує плечима. Він та його приятель нормальні хлопці. Куся грає в регбі, Пунф любить стріляти із лука. Мати Пунфа – медсестра, зараз теж в армії. Його батько? “Мудак”, – каже він. Просто нормальні проблеми.

Поки їх товаришів Слідака та Рись перекидають на Донбас – ефект “Азова” має застосувати і там, – вони поки що залишилися у Харкові. У Панфа мало інтересу до “Бомбасу”. «Ось чому я не став солдатом 2014 року, — каже він. Тоді конфлікт було зосереджено Сході країни; Росія була лише незначною проблемою. «Я не хочу вмирати за цих людей, які склавши руки і чекають на Путіна».

Вони не мають ілюзій щодо «Азова»: є українці, які почуваються російськими. «Цього разу все інакше. Це все. Якщо мені скажуть іти, то я піду». Один раз Азов, завжди Азов.

Куся та Пунф відкрито називають себе правими. Адже інтереси України – це й інтереси народу. Десятки тисяч уже загинули. Проте титул «нацист» вони відкидають: росіяни — ідеологічні нацисти, закамуфльовані радянською естетикою.

Війна не зробила їх більш екстремістськими чи радикальними у їхніх правих поглядах. Скоріше навпаки. Приклад: Куся, типовий хіпстер випускає футболки зі своїм логотипом: череп у рамці. Хоча він нагадує дивізію СС, він каже, що це просто піратський логотип. Минулого тижня він продав одну з них хулігану із київського «Арсеналу». ХудсХудсКлан Арсеналу — єдине ліве хуліганське угруповання в Україні. Клан має свій юніт і теж воює. “Війна створює незвичайні та незвичайні дружні відносини”, – говорить Куся. Час від часу вони пили пиво з антифашистами у Харкові. «Раніше це було неможливо».

Схильність до правоекстремістської символіки та естетики зберігається, і череп зі схрещеними кістками – не єдиний приклад. Руки Пунфа прикрашені татуювання. Червоний логотип плаває між барвистими зображеннями, завитками та американськими мультяшними персонажами Adventure Time. Свастика. На його пальці красується літера “S”. Той самий стиль, що й у Storm Squadron. Пунф може лише посміятися з цього. «Свастика — древній символ, набагато старший за нацистів, а «S» — сонячна руна. Нам подобаються старі речі. За німецькою, слов’янською традицією. Це наші предки».

Тільки самі бійці знають, що насправді за цим стоїть. Одне безперечно: якби він потрапив до рук росіян, вони б сфотографували татуювання та опублікували їх – так само, як вони зробили це з його товаришами. Вони відчували б себе виправданими в ідеї «денифікації» України. Прийнятна перспектива для Пунфа

Бийся, помри молодим

Усі молоді бійці “Азова” сумніваються, що проживуть довго. Їм це дорогого варте. Про те, наскільки погано, свідчить наступна історія: після їхнього перекидання на Донбас зв’язок зі Слідаком та Рійсом обривається. За кілька тижнів вони завантажують нове відео. Жорстокі бої на Донбасі, перестрілки впритул. У результаті захоплюють двох російських солдатів. Слідак публікує відео, написавши: «Тому ми якийсь час були недоступні. Це наша робота. Подумай про це, коли сидиш у чужій країні та п’єш пиво».

Чіткий сигнал співвітчизникам. Слідак та його товариші ніколи не втечуть. Вони належать до нового покоління, що виросло між війною і смертю, між техно і Тором, між дитячими мріями та аналоговими фотографіями.

Це покоління Азова.

Туреччина «Daily Sabah» – «Ердоган очолює дипломатичний успіх у зерновій угоді з Україною»

Понад 20 мільйонів тонн зерна буде випущено з українських силосів на світові ринки завдяки інтенсивній дипломатії за посередництва турецьких офіційних осіб. Російська та українська сторони підписали угоду про зерновий коридор у Стамбулі на зустрічі за участю президента Реджепа Таїпа Ердогана та генсека ООН Антоніу Гутерреша.

Велика Британія «The Herald»- «Маяк надії»

Стаття: «Біля шотландського узбережжя готують моряків для українського фронту»

Заступник міністра оборони УКРАЇНИ зустрівся з моряками, які навчаються біля узбережжя Шотландії, і солдатами, які навчаються в Англії в рамках підтримки Великобританією його країни у війні проти Росії.

Володимир Гаврилов зустрівся з міністром збройних сил Великої Британії Джеймсом Хіппі та відвідав парламентарів, щоб обговорити, яка подальша підтримка потрібна для задоволення потреб Збройних сил України.

Обидва міністри вирушили до Шотландії в четвер, де українські моряки навчаються Королівським флотом керувати кораблями класу Sandown Minehunter, хоча місце розташування не розголошується з міркувань безпеки.

Вони спілкувалися зі слухачами та інструкторами Королівського флоту та спостерігали, як вони відпрацьовували ключові навички в морі, такі як тренування зі зброєю та контроль за пошкодженнями, під час навчання керування механізмами на суднах.

Це відбувається напередодні продажу двох таких кораблів у рамках угоди, узгодженої минулого року в рамках Програми посилення військово-морських можливостей України (UNCEP).

Пан Хіппі сказав: «Інтенсивність, з якою тренуються українські солдати та моряки, є на що дивитися.

«Вони працюють з упором на війська, які знають, що вони братимуть участь у війні всього за кілька тижнів. «Провести навчання, яке відповідає такій інтенсивності та цілеспрямованості, непросто.

«Королівський флот і британська армія працюють багато годин і використовують весь свій оперативний досвід, щоб переконатися, що їхні нові українські друзі відправлені в бій з найкращими шансами на перемогу». Міністри також спостерігали за тренуваннями української піхоти на Солсберійській рівнині у Вілтширі. Українські солдати навчаються основним навичкам перемоги в боях у рамках нової великої військової програми під проводом Великобританії.

Понад 1000 британських військовослужбовців беруть участь у програмі, яка проходить на військових об’єктах на північному заході, південному заході та південному сході Великобританії.

Кожен курс триватиме кілька тижнів і дасть новобранцям-добровольцям з обмеженим військовим досвідом навички ефективної боротьби на передовій.

Базуючись на базовій підготовці військовослужбовців Великобританії, курс охоплює поводження зі зброєю, першу допомогу на полі бою, польові ремесла, тактику патрулювання та право збройних конфліктів.

Пан Гаврилов зазначив: «Я побачив братерство українських та британських воїнів, які разом працюють над досягненням спільної мети – зміцнення боєздатності української армії.

«Ми дуже вдячні уряду та народу Сполученого Королівства за їхній неоціненний внесок в успіх України у відсічі російським агресорам». Велика Британія надала Україні військову техніку та запустила програму навчання 10 000 українських військовослужбовців.

Ці візити відбулися на тлі підписання між Україною та Росією «дзеркальних» угод, які дозволять Києву відновити експорт зерна через Чорне море.

Угода дозволить експортувати мільйони тонн зерна, які зараз перебувають в пастці війни в Україні. Світовий дефіцит українського зерна після вторгнення Росії в лютому поставив мільйони людей під загрозу голоду.

Однак Київ відмовився підписувати пряму угоду з Москвою і попередив, що на «провокації» буде «негайна військова відповідь».

Обидві сторони були присутні на церемонії підписання у Стамбулі, але не сиділи за одним столом.

Першим угоду від Москви підписав міністр оборони Росії Сергій Шойгу, а потім ідентичну угоду з Києвом підписав міністр інфраструктури України Олександр Кубраков.

Угода, на досягнення якої знадобилося два місяці, розрахована на 120 днів, а в Стамбулі буде створено координаційний і моніторинговий центр, укомплектований представниками ООН, Туреччини, Росії та України. Його можна поновити за згодою обох сторін.

Блокада зерна в Україні спричинила глобальну продовольчу кризу: продукти на основі пшениці, такі як хліб і макаронні вироби, стали дорожчими, а харчова олія та добрива також подорожчали.

Пан Шойгу сказав на прес-конференції, що угода може дозволити «рішення, щоб почати цей процес у найближчі дні».

Велика Британія «The Independent» – «Катастрофа для світу»

Біл Трев розмовляє з фермерами по всій Україні, колись відомою як житниця світу, чиї тварини та посіви були спустошені війною, яка задушила глобальне постачання їжі

Крики десятків її тварин, яких спалюють заживо, досі не дають спокою Любові Злобіній, фермеру з охопленого війною району Харкова. Російські солдати були відкинуті українським контрнаступом після місячної окупації її території, позначеної вбивствами, грабежами та зґвалтуваннями. Коли вони відступали, Любов, фактична голова села, каже, що вони замінували більшу частину її полів площею 92 гектари. Тоді вони навмисно підпалили головний склад, де зберігалося 140 її корів, телят, свиней і поросят.

Коли вогонь розривав загони, несамовиті фермери намагалися тракторами пробити задню стіну, щоб визволити тварин. Особливо не вдалося витягнути свиней. Вони не залишили своїх поросят. «Я не можу забути шум телят, свиней, які кричали всередині. Вони хотіли захистити своїх дітей», – каже 62-річна жінка, обхопивши голову руками, ковтаючи слова зі схлипами. «Я був надворі і плакав: «Виведіть їх геть!» витягніть їх!», але ми просто не змогли. Це було неможливо. Пожежа була надто великою».

Загалом згоріла половина тварин. Звук їхнього вбивства, каже вона, досі лунає в її голові. У заціпенінні вона гуляє через ферму, вкарбовану шрамами війни Путіна проти України та місячної окупації його силами. Загін для худоби — це обгорілий скелет свого колишнього. Ще два склади, де було 50 тонн пшениці (залишки Любові врожаю 2021 року), розбомбили. Мікроавтобус використовувався п’яними бійцями для стрільби. Більшість тварин кульгаві від пострілів і осколків шрапнелі.

Один із трьох підбитих тракторів підірвався на протитанкових мінах, які росіяни залишили на полях пшениці та кукурудзи. Фермеру, який керував ним тоді, пощастило залишитися живим: він проломив череп, зламав ноги і досі ходить кульгаючи. Ще один член її штабу помер від серцевого нападу після поранення під час артилерійського обстрілу.

Росія рішуче заперечує звинувачення ООН, правозахисних груп і цивільних осіб у тому, що її війська порушили міжнародне право або вчинили можливі військові злочини. У Кремлі звинуватили українців у влаштуванні «жахливої ​​фальсифікації», спрямованої на те, щоб заплямувати репутацію Москви на територіях, які раніше були окуповані їхніми військами.

Любов розповідає, що під час окупації російські солдати часто грабували цю ферму та інші поруч. Кажуть, вони зґвалтували щонайменше одну жінку в селі, а в п’яному стані, каже Любов, розстрілювали мирних жителів. «Загалом вони вбили п’ятьох людей у ​​селі, у стилі страти», — продовжує вона тупо. «В центрі села на три тижні залишили тіло літньої та слабоглухої жительки. Собаки почали це їсти».

Тепер вона каже, що жах минулого — не єдина її турбота. Майбутнє життя та засоби до існування її персоналу тяжіють над нею. Ходять чутки, що Москва перегруповується, щоб продовжити наступ на Харківську область, багатий на сільське господарство регіон, який лежить уздовж кордону з Росією. Вони побоюються, що село може знову бути окупованим.

А зараз у цій частині країни час збору врожаю. Доля врожаю визначить долю незліченних фермерів Україну прозвали житницею світу через її розгалужену сільськогосподарську промисловість. І, як і багато інших подрібнених ферм по всій країні, ферма Любові ледве функціонує.

Залишившись мало худоби, вона не зможе зібрати врожай і продати зерно, вона не зможе заплатити нікому з команди з 10 чоловік або дозволити собі посадити свій урожай наступного року. Тож ефект доміно продовжується.

«У нас майже немає грошей. Мій персонал отримав від уряду 6500 українських гривень [186 фунтів стерлінгів]. Ми змогли додати ще 2000 [£60]. Але це менше половини їхньої місячної зарплати», – каже вона. «Ми пережили війну та окупацію, а чи зможемо ми пережити це?»

Історія Любові перегукується з багатьма іншими в Україні, спустошеній вторгненням президента Путіна, яке почалося в лютому. І ця криза критична не лише для України, а й для світу. Представники України та ООН попереджають, що якщо війна триватиме, світові ціни на продовольство зростуть, що призведе до «безпрецедентної хвилі голоду та злиднів».

У Міністерстві сільського господарства України кажуть, що згодом це може спровокувати масову міграцію та навіть інші війни. Усе через унікальне становище України на світовому продовольчому ринку. За словами заступника міністра сільського господарства України Маркіяна Дмитрасевича, Україна годує 400 мільйонів людей у ​​всьому світі. Вона є п’ятим за величиною експортером пшениці та основним експортером кукурудзи та ячменю. Вона також відповідає за 50 відсотків світового ринку соняшникової олії.

Експерти розповіли The Independent, що на Україну припадає близько 6 відсотків світової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Це було повністю знищено вторгненням Путіна.

Пан Дмитрасевич каже, що прямі збитки, завдані сільськогосподарському сектору, такі як знищене обладнання та склади, а також заміновані поля, коштували країні 4,5 мільярда доларів (3,8 мільярда фунтів стерлінгів). Але непрямі збитки, такі як зменшення виробництва, порушення логістики та падіння цін на експорт, можуть скласти 20 мільярдів доларів.

За його оцінками, майже чверть сільськогосподарських угідь України зараз недоступні або непридатні для використання, тому що вони окуповані підтримуваними Росією силами, заміновані або розташовані поблизу багатьох ліній фронту. Є проблеми навіть з доступними землями.

Через свої морські порти Україна експортує 95% зерна та олії. Російська блокада більшої частини Чорного та Азовського морів разом із українським оборонним мінуванням вод навколо берегової лінії, яку вона все ще утримує, означає, що жоден з портів України не працює, навіть якщо деякі залишаються відносно недоторканими. Це змусило Україну перейти до транспортування своєї продукції потягами та річкою Дунай, процес, який, за словами пана Дмитрасевича, у п’ять разів дорожчий і просто не може відповідати пропускній здатності морських шляхів.

І тому він каже, що Україна, яка до війни експортувала аж шість мільйонів тонн зерна, круп та рослинних олій на місяць, змогла експортувати лише три мільйони тонн за всі останні чотири місяці після початку війни.

Цей дефіцит уже вплинув у всьому світі: світові ціни на пшеницю, наприклад, цього року зросли майже на 60 відсотків. «В Україні у нас достатньо зерна для внутрішнього споживання, але вплив на світовий ринок, ціни та інфляцію буде особливо критичним для найбідніших країн», — пояснює пан Дмитрасевич зі свого офісу в Києві. «Я думаю, що світ має бути стурбований цим. Якщо ви голодуєте, будуть конфлікти та міграція».

Представники ООН також забили на сполох. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш у червні попередив, що війна в Україні загрожує розв’язати «безпрецедентну хвилю голоду та злиднів, залишивши за собою соціальний та економічний хаос».

У Києві П’єр Вотьє з Продовольчої та сільськогосподарської агенції ООН (FAO) попередив, що це може особливо сильно вдарити по Східній і Західній Африці, а також по Азії в той час, коли голод у світі вже зростає після пандемії. За оцінками ФАО, війна Росії в Україні може призвести до того, що кількість людей, які відчувають гостру продовольчу нестачу, цього року зросте більш ніж на 47 мільйонів людей.

«Швидше за все, Україна не зможе відновити експорт зернових навіть у 2023 році. Це призведе до ще більшого зростання цін у майбутньому. Криза в Україні пов’язана зі світовою», – каже він.

Вчора було підписано угоду, яка дозволяє відновити експорт зерна через Чорне море, угода, яка може допомогти мільйонам людей уникнути голоду в усьому світі. Угоду підписали Україна, Росія, Туреччина та ООН, і хоча є невеликі ознаки оптимізму, вже з’явилися сумніви щодо повної реалізації угоди.

«Україна назавжди втратить звання житниці світу»

Вчасно, акуратно, як знак оклику, снаряд вривається в поле за нами, саме в той момент, коли Вадим Мартов, фермер, пояснює свої занепокоєння щодо стрімкого просування лінії фронту.

Це сільська місцевість за межами міста Добропілля Донецької області, яка нині є центром наступу Росії. У червні московські війська та пов’язані з ними війська захопили останні міста в сусідній Луганській області. Зараз вони мають на меті взяти Донецьк і таким чином контролювати весь стратегічний регіон Донбасу, багатий ланами пшениці, ячменю та соняшника, на яких на тлі літнього неба відлунює синьо-золотий прапор країни.

Звідси до лінії фронту всього 35 миль, тому сільськогосподарські угіддя знаходяться в радіусі артилерії. Оманливу тиху тишу полів переривають час від часу вибухи обстрілів і гул вогню, що йде.

55-річний пан Мартов має 300 гектарів землі, де він вирощує соняшник, кукурудзу, ячмінь і пшеницю, які підморгують у сліпучому сонячному світлі. У сховищах у нього вже є 200 тонн пшениці минулорічного врожаю, яку він ще не встиг продати. Новий урожай щойно розпочався, і він очікує ще 800 тонн продукції, яку він зараз не може зберігати.

Він сподівався розраховувати на велике зерносховище в Добропіллі, яке тримало загальнодержавне підприємство з виробництва хліба. Але ці зернові силоси були обстріляні російськими військами тричі за останні кілька тижнів, востаннє за день до нашого прибуття туди. І ось київська хлібна компанія повністю пішла з Донбасу.

«Я молюся, щоб сюди не дійшла лінія фронту, але насправді я можу покладатися лише на Бога», — у розпачі каже фермер. Складські приміщення є великою проблемою в Україні, яка вплине на весь світ. Сільське господарство

За оцінками міністерства, до кінця цього сезону врожай країни залишиться в Україні на 78 мільйонів тонн продукції, яку потрібно буде зберігати.

Наразі, через втрачені зернові силоси та склади, охоплені бойовими діями або під окупацією, країна може зберігати лише 65 мільйонів тонн. Київ досі намагається вирішити, як зберігати решту 13 мільйонів тонн.

Для пана Мартова у нього немає іншого вибору, як продати, але це також майже неможливо. З початку війни, за його словами, ціни на добрива зросли в п’ять разів, а на паливо – майже втричі, тобто вирощувати зерно непомірно дорого. Але в той же час, частково через надлишок запасів і труднощі з експортом, ціни на зерно в Україні впали.

На даний момент він каже, що трейдери не будуть платити більше 100 доларів за тонну пшениці, виробництво якої коштує майже вдвічі. «Я фактично заплатив би зерновому трейдеру, щоб той позбувся моїх запасів», — каже він, незважаючи на піщані дюни зерна на своєму головному складі. «Мене хвилює можливість збанкрутувати. І тепер я не знаю, що робити. А наступного сезону – сіяти чи ні?»

І це наступна криза на горизонті. Після збору врожаю настає посівна, і для цього фермерам потрібні гроші на закупівлю насіння. Якщо вони не зможуть продати те, що тільки що зібрали, наступного року врожаю не буде – небезпечна перспектива для України та світу.

«Мова йде про потенційну втрату щонайменше трьох врожаїв», — похмуро каже заступник міністра сільського господарства Дмитрасевич. «Ми не можемо продати минулорічний урожай. Цьогорічний урожай: забудьте його продати, ми навіть не можемо його зберігати. А наступного врожаю навіть не буде, оскільки у фермерів немає стимулу садити».

Родіон Рибчинський, директор Спілки мельників України, повідомив The Independent, його організація передбачає, що ці втрачені врожаї означатимуть, що 40 відсотків фермерів країни збанкрутують і їм доведеться шукати нову роботу.

Він сказав, що це може назавжди змінити характер країни. «Україна може перестати бути фермерською нацією. Це докорінно змінить країну та світові продовольчі ринки», — каже він у розпачі. «Україна втратить звання житниці. Це буде так, ніби ми регресували на 30 років».

Сигнал сирени повітряної тривоги, що попереджає про наближення вогню, здається невідповідним на фоні вируючого світіння соняшникових полів. Але як нагадування про те, де ми знаходимося, в небі раптом з’являється ракета, яку збиває хлопок системи протиповітряної оборони Дніпра прямо над нашими головами.

Новини підтверджують, що численні російські ракети, випущені по регіону, були успішно перехоплені. 49-річний Олександр Чебанов, місцевий фермер, якому належить ця земельна ділянка площею 20 гектарів, знизуючи плечима, відкидає клуби білого диму, що розсіюється. “Що ми можемо зробити? В Україні більше немає безпечних місць. Російські ракети можуть влучити в будь-що, будь-яке місце може бути вражене в будь-який час».

Ми прямуємо до пшеничних полів, де його працівники почали повільну роботу зі збору врожаю, який нікуди не подінеться. «Я не можу продати це більше ніж за половину вартості виробництва», — гірко каже він. «Я почекаю, поки порти знову відкриються, і ми зможемо вільно експортувати. Але як довго це буде тягнутися? Це можуть бути роки».

Він каже, що йому пощастило мати рішення для зберігання, але його колеги-фермери, які ризикують бути зайнятими, оскільки лінія фронту просувається вперед, дуже стурбовані. «Навіть якщо вони зможуть збирати врожай і зберігати його, його вкрадуть?»

Міністерство сільського господарства України звинувачує росіян у розкраданні приблизно 600 000 тонн зерна з територій, які вони та їхні афілійовані сили зараз окупували.

The Independent не зміг перевірити крадіжку зерна, але ЗМІ, в тому числі BBC, провели розслідування та відстежили, як викрадене зерно прямує через окуповану територію до Криму, далі до Росії, а потім до Туреччини, як повідомляється, для продажу.

Київ попросив Анкару провести розслідування. І кілька виробників зерна, які працювали на сході, побоюються, що їхню продукцію вкрали.

Тетяна Алавердова, директор з продажу HarvEast, який до війни був одним із найбільших аграрних холдингів у країні, кажуть, що вони втратили доступ до 70 відсотків своїх земель з початку війни, оскільки їхні найбільші поля, що становлять 90 000 гектарів на окупованому Донбасі

Вони вже втратили половину своїх початкових земель після початку першої війни в 2014 році, включаючи величезну кількість сільськогосподарського обладнання та насіннєвий банк. Їхні загальні втрати від цієї війни, каже пані Алавердова, становитимуть понад 100 мільйонів доларів, але вони не можуть оцінити, оскільки не мають доступу до свого майна.

Вони стурбовані місцезнаходженням сотень співробітників на окупованих і блокованих територіях, таких як стратегічне портове місто Маріуполь. Компанії безуспішно намагалися евакуювати своїх працівників, але це стало неможливим, оскільки телефонні лінії та електрика були відключені, а дороги в місто та з нього були заблоковані. Вони не знають, скільки вдалося вибратися і скільки залишилося. Вони також не знають, що сталося з їхнім обладнанням і запасами.

У той час, коли російські війська вперше штурмували Маріуполь, вони мали 3000 тонн (або 1 мільйон доларів) пшениці на борту генерального вантажного судна під прапором Ямайки, що прямувало до Іспанії. Члени екіпажу, які були сирійцями, за даними українських ЗМІ, були захоплені російськими сепаратистами і їх доля невідома.

Доля пшениці на борту також залишається загадкою. «Ми поняття не маємо, що трапилося, ми поняття не маємо, де знаходиться корабель, його просто немає», — додає вона.

Повернувшись до Харкова, Любов втішає свою поранену худобу, яка стала кульгавою від мін, обстрілів і стрілянини. Вони ходять за нею, як домашні тварини: вона виглядає майже магнетичною. За її оцінками, бойові дії та окупація її землі коштували їй приблизно півмільйона доларів, чого вона просто не може собі дозволити. Урядові сапери очистили поля від мін і боєприпасів, що не розірвалися, тож збирання врожаю може тривати. «Але з якою метою, якщо ми не можемо продати?» питає вона.

У Києві заступник міністра сільського господарства каже, що вони працюють над новими креативними схемами вивезення зерна, включаючи відновлення залізничної колії радянських часів до південної Румунії. Вони також хочуть побудувати транскордонні зернові термінали з такими європейськими країнами, як Польща, щоб спробувати зробити процес розвантаження та перевантаження на зернопоїзди простішим і дешевшим.

Але зрештою в Європі недостатньо залізничного парку чи пропускної здатності в їхніх портах, щоб також прийняти весь український експорт. «Для мене найкраще і єдине рішення — перемогти Росію, а потім розмінувати порти», — каже Дмитрасевич. «Поки цього не станеться, це глобальна проблема».

Туреччина і Росія є посередниками у угоді, щоб знову відкрити Чорне море для українського експорту. Міністр оборони Туреччини Хулусі Акар заявив цього тижня, що обидві сторони домовилися про способи забезпечення безпеки судноплавних маршрутів для зернових суден.

Українці скептично ставляться до того, що це спрацює. Немає великої довіри. Тому для фермерів залишається лише чекати. «Багато фермерів з першого дня війни казали, що у нас є свій фронт: свої поля. Ми захищаємо продовольчу безпеку України та світу. Якщо ніхто не може продати свій урожай, то ніхто не може сіяти, а значить, ніхто не буде збирати», – каже Чебанов в острівному соняшниками Дніпрі.

«Наразі світ уже бачить наслідки цього. Ціни на продукти вже різко зросли, голод зростає. Це гуманітарна катастрофа для нас і для світу».

Підготував Сергій ЧЕРНЯВСЬКИЙ