Богданівка на Одещині колись була заможним і багатолюдним селом, яке мало всі передумови для подальшого розвитку. Сьогодні тут залишилося 211 мешканців, а село живе своїм непростим повсякденням. Бракує молоді, дітей і належних умов для медичної допомоги. Як Богданівка пройшла шлях від розквіту до нинішніх проблем і що чекає на неї далі — у матеріалі «Одеського життя».
Ключові моменти:
Богданівка — одне з тих бессарабських сіл, де минуле особливо різко контрастує із сьогоденням. Колись тут було близько двох тисяч мешканців, працювало потужне сільгосппідприємство, вирощували виноград, а школа ледве вміщувала дітей. Сьогодні, не зважаючи на інвестиції, населення скоротилося до 211 людей.
Журналістка «Одеського життя» Юлія Валієва побувала у Богданівці, поспілкувалася з місцевими жителями та людьми, які щодня опікуються селом, школою, культурою і медициною. Вона дізналася, як Богданівка пережила свій розквіт, чому не змогла скористатися кількома шансами на розвиток і чим живе зараз.
Богданівка – це село, яке є одним із старостатів Буджацької громади. Воно розташоване за двадцять кілометрів від Буджака – центру громади.
Першими мешканцями Богданівки були переселенці з села Валя-Пержей Чадир-Лунзького району (нині – Тараклійського) Молдавії. У ньому мешкали і болгари, і молдавани. Отже і сьогодні в мові богданівців присутні багато молдавських слів, а болгарські традиції тісно переплелися з молдавськими. Після приходу в село радянської влади село отримало назву Богданівка.
Вісімдесяті роки минулого століття були періодом розквіту та добробуту Богданівки завдяки потужному сільгосппідприємству імені Калініна. Саме тоді тут побудували Будинок культури і двоповерхову школу, в якій навчалися майже чотириста дітей. У селі була робота, розвинена соціальна сфера, і люди мали гроші.
Також село мало багаті виноградні плантації – на прибирання врожаю сюди приїздили з усього колишнього Тарутинського району.
На початку двохтисячних в Богданівці з’явився інвестор – він запропонував працівникам сільгосппідприємства продати їх майнові паї за дуже хороші гроші, і ті зрештою продали майно. Саме після цієї вдалої угоди майже кожен другий мешканець села придбав собі новенький автомобіль. А колишній керівник сільгосппідприємства Петро Іваницький побудував православну церкву імені святих Петра і Павла.
Одна біда – після продажу майна сільгосппідприємство почало поступово занепадати, виноградники старіти, а люди виїздити.
У 2015 році селу пощастило ще раз: до Богданівського старостату знов прийшов багатий інвестор – колишній мешканець села Іван Друмов з «Тарутинською зерновою компанією». Він побудував підприємство, створив нові робочі місця, забезпечив людей зарплатою, а самій Богданівці подарував паркову зону з дитячим майданчиком, літньою естрадою для проведення святкових заходів тощо. Але процес міграції молоді з села це вже не зупинило…
Сьогодні в Богданівці є ФАП, школа, дитсадок, крамниці, парк, два сільгосппідприємства, цілодобове водопостачання, добре автобусне сполучення з Одесою та Бессарабським, навіть більш-менш непогана дорога до села, яку підтримує в належному стані «Тарутинська зернова компанія».
– У нас добре село, люди дружні, працьовиті, – розповідає Світлана Раткова, староста Богданівського старостату. – За час війни ми почали будувати амбулаторію, уродженець села керівник будівельної фірми «Бессарабіястрой» побудував нову автобусну зупинку в центрі. Постійно наводимо лад у селі, проводимо толоки. Головне зараз – зберегти те, що маємо. Але село неминуче старіє. Більшість населення – літні люди, молодь більше не залишається в Богданівці. Чоловіків дуже мало, зараз навіть електрика неможливо знайти.
У Богданівському ліцеї навчаються діти не тільки з Богданівки, а й із сусідніх сіл – Юріївки та Єлизаветівки. Школа обладнана проекторами, комп’ютерами, інтерактивними дошками, має великий спортзал, краєзнавчий музей, де зібрані цікаві експонати з усього села. У правому крилі будівлі розміщується дитсадок.
На базі школи щорічно проходить військово-патріотична гра «Джура». Багато випускників школи зараз боронять державу. На жаль, є троє загиблих.
Вже 26 років школою керує Валерій Міхальчан.
– Колись наша школа була відома спортивними досягненнями – ми постійно брали призові місця на змаганнях з футболу, баскетболу, гандболу, волейболу. Двадцять років тому тут навчалося 160 дітей, сьогодні їх лише 60 – це з урахуванням дітей із сусідніх сіл та сімох дітей, які навчаються дистанційно з-за кордону, – розповідає директор. – До речі, на початку війни ми віддали свій шкільний автобус на потреби ЗСУ, самі користувалися «бусом». Цьогоріч нам обіцяють передати з області новий шкільний автобус.
До дитсадка в Богданівці ходять усього десять діточок.
– Колись я переживав, що не матимемо старшої школи, а тепер хвилююся, що не буде молодшої, – каже Валерій Міхальчан. – Наразі маємо лише чотирьох першачків, а поповнити садочок нікому – немає дітей. Ймовірно, з цього року перейдемо в статус гімназії. У голови Буджацької громади Івана Кюссе, до речі, випускника нашої школи, є ідея створити на базі будівлі спортивно-оздоровчий центр, щоб не втратити її. Напевне, це стане можливим тільки після закінчення війни.
Ця українська пісня стала майже гімном вокального народного колективу «Черемшина» Богданівського Будинку культури. Керує ансамблем Юрій Шульгін, який є і директором Будинку культури.
Колективу цьогоріч виповнилося десять років. Співають в ньому пісні українською, болгарською, гагаузькою мовами вчителі, вихователі, працівниці сільського господарства, домогосподарки. Є вокалістки, які виступають із сольними номерами – Майя Притула, Олена Стоєва, Ірина Тодорова.
Будинок культури має великий глядацький зал, розрахований на чотириста місць, музичну апаратуру, костюмерну. Тільки глядачів стає усе менше…
– Останній раз День села ми проводили у 2021 році. Зараз організовуємо патріотичні заходи, народні свята. Щорічно разом зі школою влаштовуємо благодійні ярмарки на підтримку ЗСУ, – розповідає Юрій Шульгін. – До війни влаштовували цікаві програми, на наші Дні села приїжджали багато людей. На жаль, через війну тепер до нас майже ніхто не їздить, навіть наші діти. От закінчиться війна – ось тоді й відсвяткуємо.
У Богданівці є фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП). Але він розташований на другому поверсі… Будинку культури. По-перше, це для стареньких дуже незручно, адже піднятися сходами на другий поверх не кожному під силу. По-друге, у ФАПі немає опалення. Тобто якась пічка є, але вона погоди не робить. Тому на зиму ФАП переїжджає до приміщення в старостаті.
Кілька років тому громада почала будувати амбулаторію, але через брак коштів будівництво просувається дуже повільно.
З 2018 року завідує ФАПом Наталія Міхова, медсестра сімейної медицини і, до речі, депутатка Буджацької селищної ради. Допомагає Наталі молодша медсестра Людмила Чебан.
– Враховуючи, що ФАП знаходиться в незручному місці, мені часто доводиться бігати до стареньких людей по викликах, – пояснює Наталія. – Аптеки в селі немає. Раніше вона була у ФАПі, але з часом мережеві аптеки припинили надавати ліки на реалізацію, і довелося її закрити. Деякі препарати отримуємо від Буджацького центру первинної меддопомоги, але їх замало.
Щодо головної проблеми із приміщенням, пані Наталія зауважила, що всі дуже чекають на звершення будівництва амбулаторії.
– Це значно б полегшило життя і медикам, і пацієнтам, – каже завідувачка. – Засмучує і те, що цього року в селі немає жодної вагітної, а минулого в Богданівці народилося лише двоє малюків.
Жодна концертна програма в Буджацькій громаді не проходить без участі талановитої співачки Майї Притули.
Майя родом із села Дмитрівка Городненської громади. До Богданівки вона переїхала у 2002 році за чоловіком Сергієм – священнослужителем. Фінансист за професією, Майя пішла працювати в школу викладачем математики. І одразу почала співати в церковному хорі. Коли з’явився вокальний колектив «Черемшина», вона одразу стала його учасницею і ведучою солісткою.
До речі, чоловік Майї також добре співає, а старший син Олександр навіть створив рок-групу.
Співає Майя українською, гагаузькою мовами ліричні і журливі пісні.
– Ми дуже чекаємо на мир в Україні і молимося, щоб війна нарешті закінчилася. Тоді в моєму репертуарі нарешті стане більше веселих народних пісень, – каже пані Майя.
Довідка «ОЖ»
Сучасний стрілецький тир – це спеціально обладнаний простір, де можна безпечно відпрацьовувати навички поводження зі… Read More
Пункт пропуску «Табаки – Мирне» в Одеській області знову пропускає людей і транспорт. Після російської… Read More
Чи стала українська природною мовою Одеси, куди зникла «одеська» російська та чого бракує українській культурі… Read More
Сьогодні, у суботу, 22 серпня, через роботи ДТЕК у Київському районі Одеси змінили рух трамваїв… Read More
Нічна атака 22 серпня завдала серйозної шкоди енергетичній інфраструктурі Одеської області. ДТЕК попереджає, що відновлення… Read More
У ніч на 22 серпня війська РФ завдали масованого ракетно-дронового удару по інфраструктурі України. Основними… Read More
