Що означає нова назва одеської вулиці Леонова — Олешківська

Ключові моменти

• До 2023 року вулиця Леонова носила ім’я героя СРСР Демократа Леонова, який загинув на острові Даманський.
• Нова назва Олешківська пов’язана з козацькою Січчю — символом волелюбного духу запорожців.
• Олешки — давня слов’янська назва місцевості на лівому березі Дніпра, відома ще з часів Київської Русі.
• Історія Січі нагадує про право України на самостійність і силу перед обличчям ворогів.

Вулиця Леонова в Одесі — на честь кого вона була названа

Щонайменше два Леонови могли бути тими, на честь кого названа ця вулиця в нинішньому Хаджибейському районі міста. Спершу можна було припустити, що йдеться про Олексія Архиповича Леонова — льотчика-космонавта СРСР №11, першого у світі, хто вийшов у відкритий космос, двічі Героя Радянського Союзу. Прямого стосунку до Одеси він не мав, але рівень — вражаючий. Проте виявилося, що з 1973 до 2023 року вулиця носила ім’я зовсім іншого Леонова — Демократа Володимировича, офіцера-прикордонника, також Героя СРСР, який посмертно отримав це звання за участь у боях на острові Даманський. Прямого зв’язку з Одесою він також не мав, але з поваги до пам’яті людини коротко згадаємо про нього.

Демократ Леонов, спадковий прикордонник, на момент конфлікту на Даманському вже був полковником. 15 березня 1969 року він особисто командував підрозділами прикордонного загону під час другого бою в прикордонному конфлікті на острові Даманський.

У критичний момент бою він висунувся з танковим взводом на підтримку своїх «погранців», щоб відрізати висування китайських резервів. Його танк було підбито кількома пострілами з гранатометів. Леонов загинув від снайперського пострілу, будучи вже двічі пораненим, під час спроби покинути підбитий китайськими гранатометниками танк…

Що означає — Олешківська вулиця

Далі — про те, чому вулиця стала Олешківською. Це на честь Олешківської Січі — територіально-військової організації запорозьких козаків у пониззі Дніпра, на його лівому березі. Варто підкреслити, що правильна назва — Олешки, і те, що нинішні окупанти кажуть «Алєшки», — лише свідчення їхньої неосвіченості.

Олешки — від слова «вільха», тобто «місце, де росте вільха». Місцевість, де нині розташоване тимчасово окуповане місто Олешки (до 2016 року — Цюрупинськ, лівий берег Дніпра, навпроти Херсона), колись була вкрита вільховими лісами, болотами та заплавними дібровами. Звідси й походить назва — Олешки.

Це типова слов’янська географічна назва. Назва Олешшя відома ще з часів Київської Русі. У «Повісті минулих літ» (Х–ХІ ст.) згадується: «І прийшли до Олешшя…» — місце на нижньому Дніпрі, де князі збиралися перед походами на Візантію. Про Олешшя писав і арабський мандрівник XII століття Аль-Ідрісі (він називав його «Алеска»). У італійських поселенців XIII–XIV століть ця назва звучала як Ереске.

Олешківська Січ — символ виживання вільних козаків у вигнанні

Олешківська Січ — символ виживання запорозького вільного духу у вигнанні — була заснована 1711 року після того, як у 1709-му війська «царя-батюшки» знищили Стару Чортомлицьку Січ (вона розташовувалася на правому березі Дніпра, між сучасними Нікополем і Марганцем, біля впадіння річки Чортомлик у Дніпро).

Землями тими тоді володів кримський хан Девлет-Гірей ІІ, який задовольнив прохання кошового отамана Костя Гордієнка (сподвижника Мазепи) про створення Олешківської Січі.

До речі, предок цього хана — Девлет-Гірей І — зі своїм військом спалив Москву 3 червня 1571 року. Унаслідок набігу, що був помстою за завоювання Іваном Грозним Казанського та Астраханського ханств, більша частина Москви вигоріла дотла, а тисячі московитів були забрані в полон.

Фортеця Олешківської Січі мала форму чотирикутника з ровами та валами, із редутами по кутах і одними воротами. У центрі розташовувалися курені, поруч стояла церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована з очерету, а неподалік — кладовище й криниця, що не замерзала взимку.

Як жили козаки Олешківської Січі

Козаки, рятуючись від російського терору, обрали менше зло: Олешківська Січ перебувала під протекторатом Кримського ханства, фактично — під владою Османської імперії. Козаки сплачували хану данину й зобов’язувалися не нападати на татар і турків. Формально вони зберігали старовинні козацькі порядки, самоврядування й вибори кошового отамана, але життя «під ханом» теж не було легким.

Козаків змушували вирушати у походи на боці кримських татар (щонайменше 2000 шабель), іноді аж до Дагестану. Часто посилали (щонайменше 300 осіб) і до Перекопу, будувати оборонні споруди на перешийку — без оплати.

Таке становище дедалі більше не влаштовувало запорожців, для яких честь і свобода були найвищими цінностями. З роками життя під владою хана ставало дедалі тяжчим, конфлікти між козаками й татарами почастішали. Зокрема, запорожцям суворо заборонялося мати власну артилерію та будувати в Січі навіть постійну церкву.

Читайте також: Під Одесою хочуть відновити старовинне козацьке кладовище

Знищення Олешківської Січі

1728 року козаки під проводом хана вирушили у далекий похід проти черкесів. Тим часом інша група козаків із Самарської Січі напала на Олешківську. Багатьох було вбито, а саму Січ зруйновано.

Повернувшись із походу, «олешківці» зібрали сили, розгромили самарців і помстилися. Але зруйновану Олешківську Січ вони змушені були покинути, повернувшись до старої Кам’янської Січі (тепер — село Республіканець на Херсонщині).

Олешки нині тимчасово окуповані росіянами, а Республіканець майже стерто з лиця землі їхніми обстрілами. Минуло три століття від загибелі Олешківської Січі — а змінилося не так уже й багато…

Козакам їхні «визволителі» забороняли мати власні гармати — і в нас, даруйте, без проблем забрали ядерні «гармати», пообіцявши «захищати». А коли настав час, ті, хто обіцяв «стати грудьми», або напали, або «переобулися в повітрі».

І тепер повторюють Україні: «Я стану грудьми!», додаючи — «за твоєю спиною…». А головний «гарант» дійшов до того, що ПРОДАЄ Україні зброю й хизується прибутками. Мародер! А що робиться в парламенті, коли потрібна єдність? Як і колись — сварки, на радість ворогам, між «олешківською» і «самарською» групами.

***

Ми повинні зробити висновки на десятиліття вперед. Коли я після закінчення Одеського інституту зв’язку працював у Херсонському телецентрі, мій начальник, мудрий Веніамін Григорович Халіпер, любив повторювати:
«Я не вірю нікому, навіть власній… бо нещодавно думав — а вийшло не так».

Даруйте, читачі, але це життя. І нашій країні треба жити за цим принципом: **не вірити нікому, крім себе. Вірити лише у власну силу.**

Як казалося у старій пісні: «Ми мирні люди, але наш бронепоїзд стоїть на запасній колії».
І якщо вже навіть північнокорейський диктатор зумів забезпечити собі ядерний «щит і меч», то Україні — сам Бог велів повернути своє. І чим швидше — тим краще.

Читайте також:

• Як вулиця Дюковська в Одесі стала вулицею Мазепи: від герцога — через героя — до гетьмана (відео)
• Козацький цвинтар, якому понад 200 років, може зникнути через безглузді причини
• Від Псковської до Петриківської: як одеська вулиця із «російської» стала українською

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса